Зараз важко уявити Магдалинівське ПТУ-88 без його нинішнього, здавалося б, беззмінного директора – Віталія Яковича Жевжика, завдяки якому, училище, власне, й існує

Щоб здешевити харчування учнів, директор Жевжик збільшив обсяг землі ПТУ під городи з 30 соток до 5 гектар, городня бригада там вирощує картоплю, моркву, буряк, помідори  тощо. Більш того, ПТУ-88 забезпечувало вирощеними овочами кілька міських ПТУ, за що обласне КРУ звинуватило училище у фінансових махінаціях та передало позов до суду. В суді училище представляв його директор, який виграв суд у всемогутнього тоді КРУ.

– Віталію Яковичу, з чим зіткнулися, коли 14 років тому прийняли училище?

– Страшно згадати: величезні борги за воду, електроенергію, газ – всього близько 200 тисяч грн. Від усіх – позовні заяви в суд за несплату…

Але діватися нема куди, якщо капітан взяв штурвал – треба вирулювати. І вирулив. З усіма зміг домовитися про відстрочку та реструктуризацію заборгованості.

За рік-півтора училище не тільки погасило колишні борги, а й справно платило за поточними рахунками.

А щоб надалі не допустити подібного, почали модернізувати систему опалення – майже за безцінь замінили старі котли на більш економічні.

Трохи пізніше, за особистим підписом тодішнього прем’єра Юлії Тимошенко, – і зовсім реконструювали котельню. Як виявилося, то був останній підпис Юлії Володимирівни на посаді прем’єр-міністра.

Але для цього мені довелося кілька ночей провести мало не на лавочках біля будівлі Кабміну, куди поїхав вибивати гроші на реконструкцію котельні.

Зрозуміло, папери мені ніхто не підписував, тоді я і вирішив, що не виїду з Києва, поки не доб’юся свого.

Під час чергового ранкового гоління в кабмінівському туалеті наді мною зглянулася тамтешня прибиральниця – вислухавши мою проблему, вона взяла мої папери та пообіцяла наступного ранку повернути з Юлиним підписом.

Перебуваючи в розпачі та прекрасно усвідомлюючи, що упускати останню, хоч і таку химерну, надію було б нерозумно, я віддав їй папери. Зізнатися, до останнього не вірив. Але, як жінка і обіцяла, під час мого ранкового туалету вона віддала мені всі документи з дозвільним підписом Прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко.

Ні, ані хабара, ані молодого, тоді ще, мого тіла не вимагала. Просто виявилася жалісливою людиною. Яким способом простій прибиральниці вдалося роздобути підпис другої особи держави – вона не поширювалася, а я на радощах і не запитав…

– Чув, у Магдалинівському ПТУ Вашими зусиллями налагоджено раніше популярну унверситетську систему цільового навчання, коли підприємство навчає свого протеже.

– В системі профтехосвіти це називається курсова підготовка за рахунок фізичних і юридичних осіб. Наприклад, на бюджеті, за рахунок держави в нас навчаються 142, а за рахунок фізичних і юридичних осіб – 132 учні.

У ролі перших виступають батьки, здатні оплатити навчання своїх чад, в ролі других – агрофірми та агропідприємства, такі як «Агро-Овен», «Казначеївка», «Котiвка», «Довіра», та інші.

А, наприклад, агропідприємство «Дружба-Казначеївка », яке очолює Володимир Савельєв, надає нам для практики свою тваринницьку базу. АФ «Світанок», «Горького», «ВПК-Агро» та «Агро-Овен» надають свою виробничо-технічну базу – автомобілі, комбайни, трактори.

– За твердженням голови Магдалинівської райдержадміністрації Юрія Мостового, район готовий щомісяця виділяти ПТУ до 100 тисяч грн…

– Це згідно з прийнятою сесією Магдалинівської райради розробленою мною програмою «Про підтримку питань комерційної торгівлі категорій дітей, які навчаються в ПТУ-88». Її суть така: після відмови фінансування ПТУ з держбюджету, ми зробили розрахунки економічної ефективності існування нашого навчального закладу.

В результаті вивели, що годувати 20 учнів, які харчуються за батьківські гроші, та утримувати заради них штат кухарів та інших працівників їдальні (а це близько 75 тисяч грн на рік) економічно необґрунтовано.

Але всі вони – наші діти. Тому я запропонував цю програму, розглянути питання про фінансування цієї категорії учнів із районного бюджету.

Голова Магдалинівської РДА Юрій Мостовий і голова райради Володимир Дробітько сказали, що це цілком реально. Взагалі-то, моя програма передбачає багатоканальне фінансування – частина з районного, частина з селищного бюджетів, також – за рахунок батьківського фінансування й коштів власної виробничої діяльності училища.

На сьогодні ж питання стоїть так, що витрати з фінансування заробітної плати та енергоносії (що становить близько 100 тисяч грн.) бере на себе районний бюджет.

Селищна рада погодилася підтримати нас фінансуванням на так звані витратні матеріали. Училище ж анонсує виділення 25 тисяч грн. Питання ми вже «провели» через усі інстанції та фінансування пішло.

– Кажуть, що завдяки Вам Магдалинівщина прогриміла на всю область – з цього навчального року готова фінансувати не лише свій, а й обласний бюджет?..

– Так, можна сказати й так: субвенція районного бюджету обласному. Тобто, не як зазвичай, – зверху вниз, а навпаки. В якійсь мірі це з розряду очевидного-неймовірного. У всякому разі, на Дніпропетровщині такого ще не було.

А якщо бути до кінця серйозним, то в нас просто так вийшло з програмою, яка передбачає забезпечення матеріалами для ремонту покрівлі котельні училища.

Для чого Магдалинівська селищна рада ухвалила рішення виділити нам кошти на придбання металопрофілю. Все інше для ремонту ми купуємо самі. Таким чином, місцева сільрада та ПТУ, фінансування якого має проводитися з бюджету області, заощадили або поповнили обласний бюджет на досить пристойну суму.

Зрозуміло, що подібне стало можливим завдяки децентралізації, коли частина податків залишається на місцях. Тому я категорично проти об’єднання всієї Магдалинівщини в одну територіальну громаду. Оптимальний варіант – це чотири громади.

Євген ЄВТУШЕНКО

«Наскільки я знаю по своєму корінню, Жевжик – польське прізвище, що означає живий, рухливий, спритний, словом, – живчик», – розповідає носій цього незвичайного прізвища.

Народився на Криворіжжі, в П’ятихатському районі. Мама – шкільний учитель. Батько, Яків Трохимович Жевжик, – 40 років пропрацював у системі профтехосвіти. Пройшов шлях від майстра до старшого майстра Саксаганського ПТУ.

Зізнається, не дивлячись на те, що виховувався в педагогічній сім’ї, сам ніколи не хотів успадкувати батьківську професію.

У школі, як сам каже, пройшов повну початкову ідеологічну підготовку – від ланкового в період носіння жовтеняцької зірочки та голови ради піонерської дружини до голови комсомольської організації школи, котрим він став у 14 років.

Після закінчення з червоним дипломом індустріального технікуму в Олександрії, де був один із розробників першого українського персонального комп’ютера «Аист», влаштувався в конструкторське бюро НВО «Етал», де також був причетний до виробництва першого українського електромобіля.

Після закриття об’єднання приїхав на батьківщину, де сім років працював у ПТУ. Пройшов шлях від різноробочого до першого заступника директора училища.

Як перспективний молодий керівник перебував у кадровому резерві облвідділу профтехосвіти на посаду директора училища, звідки в травні 2002 року запропонували терміново прибути в Магдалинівку для участі в засіданні трудового колективу місцевого ПТУ у виборах директора.

На вакансію розглядалися три кандидатури, серед яких були Віталій Жевжик і нинішній голова РДА Юрій Мостовий, між якими і розгорнулася боротьба. Колектив віддав голоси практично порівну, проте, кадрова комісія департаменту освіти воліла хоч і «варяга», проте професійного «петеушника» з 7-річним стажем викладацько-адміністративної роботи. Так 26-річний Віталій Якович Жевжик став наймолодшим директором ПТУ на Дніпропетровщині.