Епопея роду Толстикових
Як сто років тому син катеринославського міського голови став новомосковським землевласником і що з цього вийшло
В 1914 році представники добре знаного в Дніпропетровську роду Толстікових придбали економію на Приоріллі. Цей рід нині дедалі більше на слуху. Купець 2-ї гільдії Олександр Толстіков був катеринославським міським головою в 1889-1893 і в 1901-1905 роках.
Батько встигав скрізь
Олександр Якович Толстіков народився в місті Одоєві Тульської губернії в родині купця. Закінчив повітове училище та переїхав до Катеринослава. Спершу працював прикажчиком у крамниці залізної торгівлі купця Мартина Алексєєнка.
В 1870-му тридцятирічний Олександр відкриває власну торгівлю залізом і з часом стає купцем другої гільдії. Його дружиною стає Ганна з роду купців Жирових. Починаючи з 1870 року і протягом 35 років обирався гласним міської Думи, працював у різних комісіях, аж поки не став міським головою.
Під його керівництвом Катеринослав бурхливо розвивався, облаштовувався. Було приведено до ладу Міський сад, що носить нині ім’я Лазаря Глоби, в ньому побудовано Літній театр. У місті забрукували безліч вулиць, з’явилося електричне освітлення.
Олександр Якович приділяв особливу увагу розвиткові народної освіти в місті – витрати на неї посідали друге місце в бюджеті міста. В цей час зводяться чудові приміщення для реальних училищ, жіночих гімназій і міських училищ.
Вершком його діяльності вважається відкриття в Катеринославі комерційного училища. Завдяки Олександру Яковичу було створено купецьке товариство, через яке проводиться Статут училища і організовується Піклувальна рада.
Як купецький староста, Толстіков організував збирання коштів серед купців міста на будівництво приміщення для комерційного училища – справжнього палацу в центрі міста (в ньому нині знаходиться обласна рада).
1 жовтня 1905 року будинок училища освячено, воно вважалося найкращим приміщенням навчального закладу на півдні України.
Наполеглива праця підірвала здоров’я Олександра Толстікова, міського голови не стало 18 листопада 1905 року. Олександр Якович залишив по собі добру пам’ять і будівлю, яка й сьогодні служить місту на Дніпрі та всій області.
В Олександра та Ганни Толстікових було троє дітей: сини Микола та Володимир і дочка Ольга. Брати обиралися перед самою революцією гласними міської думи в Катеринославі, очолювали думські комісії, були старостами Успенської церкви (навпроти неї – автостанція, звідки їдуть нині автобуси з Дніпра на Новомосоковськ), на яку жертвував ще батько. Одним словом, сини продовжили батькову справу й були активно задіяні в суспільному житті міста.
Буда б шия, а ярма будуть…
…Після вбивства Кірова, що сталося 1 грудня 1934 року, по всьому безкрайому СРСР під виглядом боротьби з тероризмом розгорнулося широке полювання на відьом. Особливо дісталося тим, у кого за кордоном були родичі.
2 січня 1935 року виписаний ордер на обшук у 62-річного жителя Дніпропетровська Миколи Олександровича Толстікова. У списку вилученого в нього значилися п’ять фотографій, талон грошового переказу від сина на 300 карбованців і єдиний лист від сина Олександра з Белграда.
3 січня 1935 року енкаведисти виписали постанову про початок попереднього слідства. Причому, що цікаво – постанову виписано на трьох Толстікових – Миколу, Марію та їхню дочку Галину. В постанові уповноважений обласного відділу НКВС УРСР Донський дав таке формулювання: «розглянувши матеріали про злочинну діяльність Толстікових Миколи, Марії та Галини, що виявилася в тому, що вони підтримують письмовий зв’язок зі своїм сином і братом-терористом Олександром, який втік у 1929-му році за кордон і намічався до перекидання в СРСР із терористичними завданнями».
Але ім’я сестри терориста в постанові викреслено: Галина померла ще в 1933-му. Отже, арешт готувався давно?.. 4 січня провели допит Миколи Олександровича. А на другий день – його дружини Марії Олександрівни.
То був не перший арешт сина катеринославського міського голови. Заарештований уперше 21 жовтня 1930 року Микола Толстіков працював над автобіографією, в якій на декількох сторінках виклав своє життя.
«Я, громадянин Микола Олександрович Толстіков, – вивів арештант, – народився в місті Катеринославі в купецькій родині, навчався в Катеринославській гімназії (народився в 1872 р.), закінчив гімназію, а потім Харківський університет у 1901 році, юридичний факультет».
Після університету Микола Толстіков відбував військову повинність у Москві, звідки й вийшов через рік, у 1902-му, поручиком у запас. Того ж року він почав працювати в Катеринославській казенній палаті, де і служив до середини 1904 року, коли його по мобілізації призвали на японську війну та відправили в селище Сарикамиш в 155-й Кубанський полк. У 1905 році в його житті сталося дві великі події – він одружується, і в тому ж році помирає його батько.
Повернувшись в 1906 році на Придніпров’я, Толстіков знову потрапив у казенну палату, але завдяки проханню матері Ганни Петрівни, служив за виборами в Катеринославі в банках і вів справи матері, позаяк все майно після смерті батька дісталося їй.
У 1912-му купець Микола Толстіков обирається на триріччя земським гласним Катеринославського повіту. У 1913-му ми бачимо підпоручника Миколу Толстікова в числі гласних Катеринославської міської думи. Живе з родиною на Успенській площі у власному будинку. Обирається членом піклувальної ради 3-ї міської жіночої гімназії ім. Юлії Нестелей.
Так тривало до 1914 року, коли Миколу знову мобілізували – цього разу на німецьку війну, і він разом із 281-м Новомоськовським полком вирушив на фронт. Спочатку він був молодшим стройовим офіцером 7-ї роти, а в 1915 році за станом здоров’я був евакуйований у тил. Його призначають командиром нестройової роти того ж полку. На цій посаді та чині поручика він пробув до кінця 1917 року, коли його евакуювали в 229-й запасний полк в Павлограді. Там Толстікова призначили завідувати хлібопекарнею.
Коли в Павлограді революціонери все розформували, він прибув до Катеринослава, надів цивільний одяг та поїхав до Севастополя до рідних, щоб підлікуватися.
У Севастополі Микола Толстіков заглянув до міської управи, запитавши дозвіл приступити до служби через місяць, щоб привезти родину. Разом із дружиною Марією Олександрівною виховали трьох дочок – Галину (померла в 1933-му), Міліцу (1912 року народження), Тетяну (1920 р.н.) та сина Олександра (1907 р.н.).
При Врангелі Микола Толстіков служив у міській управі Севастополя старшим обліковцем і завідував рахунковим столом, а його брат Володимир працював у залізничному технічному училищі завгоспом. Але брати рідко зустрічалися. Коли в Севастополь увійшла радянська влада, Микола залишався в тій же установі, але вже перейменованій на комунгосп.
У Севастополі Микола Толстіков прослужив до 1922 року. Бере відпустку на один місяць і їде до Катеринослава. Потім і сім’я знов повертається до Катеринослава. Глава родини влаштовується до фінвідділу місцевих податків, де прослужив до 1924 року. Його звільнять лише тому, що він нібито служив у білих. Але після того, як розслідували цю справу, його виправдали. У тому ж році перейшов на службу до Фінконтролю при Катерининській залізниці, де як контролер і секретар контрольних нарад прослужив до 1927 року.
Потім Миколі Олександровичу вдалося влаштуватися на роботу секретарем гарнізонної військової будівельної комісії. Після цього визнаний інвалідом 3-ї групи з праці, отримував жалюгідну пенсію в 30 карбованців до 1930 року, коли забрали і її, бо був позбавлений виборчих прав. 15 жовтня 1930 року його відновили в правах, він ще сподівався, що йому відновлять і пенсію, проте вже 16 жовтня того року був заарештований і поміщений в Бупр (будинок примусових робіт).
Микола Толстіков відповів і за батька, і за сина…
Батько Миколи – Олександр Якович Толстіков мав у Катеринославі будинки – по Торговій вулиці, № 7 і 9, а також по Дем’яна Бєдного, 14 (на розі з Караїмською), і магазин на розі Проспекту та Залізної. В нього працювало близько 15 осіб. Отже, був «експлуататор»…
Батько мав також 1000 десятин землі неподалік від Луганська та рудник у Слов’яносербському повіті біля Луганська.
Землі та рудник були продані матір’ю в грудні 1913 року, і замість цього придбані в 1914 році землі в Новомосковському повіті в кількості 678 десятин при селі Багатому на Приоріллі. Землі купувалися на ім’я Миколи Толстікова, позаяк призначалися для нього. В економії в Новомосковському повіті оралася земля, утримувалася худоба, одним словом, велася господарська діяльність.
Миколина мати Ганна Петрівна, як і раніше, володіла в Катеринославі магазином. Вона весь час жила в маєтку біля Луганська, а після розпродажу майна перейшла до дочки Ольги Олександрівни Мадрики в Луганськ.
Майно Толстікових, згідно декрету, ще 1919 року було націоналізовано. Молодший брат Володимир Толстіков працював у Севастополі в тресті залізних товарів, і репресії його, схоже, не торкнулися.
…У 1930-му Микола Олександрович належав до «колишніх людей», був позбавлений голосу, проте в тому ж році відновлений.
Отже, внаслідок першого арешту 1931 року старшого брата було засуджено на три роки заслання. Повернувся Микола в 1933-му, трохи попрацював на будівництві 10-ї школи, а тут – убивство Кірова в грудні 1934 року! Миколу Олександровича разом із дружиною знов заарештовують і висилають на п’ять років у Північний край! Його звільнили в січні 1940-го, а ось як склалася доля його дружини – невідомо.
І все через те, що їхній син Олександр (названий так на честь дідуся) у 1929 році нелегально виїхав із Дніпропетровьска через Одесу до Бєлграда. Там він працював електромонтером, тужив за батьківщиною та рідними. Його єдиний лист до матері – пронизливий документ синівської любові – став речовим доказом на користь слідства: батьки Толстікови листуються з сином-терористом!
Сумна історія з часів культу особи…
