Відродження річки Піщанки та прибережної Орловщини

До Нового року планується повністю завершити один із найбільших в області екологічних проектів поточного року – відновлення екосистеми річки Піщанка

– Батьківський будинок стояв біля самої річки, на березі якої пройшло все моє дитинство, – розповідає голова сiльради Орловщини Віктор Гаценко. Пам’ятаю, як багата була Піщанка на будь-яку рибу, в тому числі, рідкісну: в’юни, ліни – до 70 цих красенів можна було зловити в одну вершу. А раків як серйозний улов ніхто не сприймав – їх у Піщанці водилося, як піщинок по обидва береги… Адже річка була проточною, з пристойною течією та впадала в Самару.

– Річку назвали Піщанкою, напевно, через колись піщане дно й береги?

– Абсолютно точно, так воно раніше й було – оксамитово-піщане дно і, майже як у казці, кисільно-білі берега.

– І що ж таке сталося?

– У 50-60-х роках минулого століття в цьому районі почали будувати залізницю на Павлоград, яка сполучає головне (в Дніпропетровську) і Павлоградське виробництва Південмашу. Гілка повинна була пройти поруч із жіночим монастирем, що в той час був неподалік від Орловщини жіночим монастирем.

Як потім виявилося, під час прокладки залізничних шляхів тут, замість моста, річку тупо перекрили суцільним насипом дамби, а в районі Меліоративного навпаки – замість дамби побудували міст. Що це було – випадковість, проектно-будівельна недбалість або злочинний умисел, – ніхто вже не доведе, а «по гарячих слідах», чомусь розбиратися не стали, мабуть порахували, що головне – це вчасно і без видимих порушень прокладена залізнична гілка оборонно-стратегічного значення

– У таких випадках річка поступово перетворюється на болото…

– В результаті такої, будемо говорити, недбалості під час паводків вода в Піщанці до останнього піднімалася більш ніж на три метри. А коли спускали воду з водосховища вище за течією, рівень піднімався й того вище. Люди мого і старшого віку пам’ятають, як із води виднілися лише дахи стареньких мазанок. Човни були єдиним засобом пересування. Як стверджують екологи, причиною руйнування екосистеми річки послужило порушення водообміну в руслі. Попросту кажучи, через повне засмічення спочатку прокладеної під залізничною та автомобільною дамбами труби для з’єднання верхньої та нижньої течій Піщанки.

Порушення екосистеми річки «потягнуло» цілу купу і гідрологічних проблем. Перш за все, це позначилося на глибині річки, яка зменшилася з трьох-трьох з половиною метрів до півтора-двох. А відсутні півтора метра займав, його величність, мул, що простягнувся майже на два з половиною кілометри по дну русла. Замулилися навіть джерела, якими славилася річка. Плавні, берега заросли очеретом, а трьохкілометрова ділянка ріки від села Піщанка, де ще у 80-х роках були найкращі пляжі, виявилася відрізаною від основного русла і, можна сказати, згинула.

– Минулої нашої зустрічі Ви говорили, що відновлення течії річки Піщанки стало вашою мрією.

– Можна сказати, заради цього в 2010 році я й пішов у сільські голови. Відродження річки – було одним із основних пунктів моєї передвиборчої та діючої програми. Розуміючи, що на реалізацію цього плану потрібні великі гроші, підключив депутатів обласної ради, будинки яких саме й розташовані на берегах замуленої ділянки Піщанки – директорів Нікопольського феросплавного і Павлоградського хімзаводу. З їхньою допомогою облрада виділила-таки гроші, які, через хитру економічну політику уряду Азарова, так і не дійшли до адресата. З мертвої точки справа зрушила лише в минулому році, коли губернатором став Валентин Резніченко. Після перерахунку сума проекту, природно, зросла з 8 до 13 млн грн, які були виділені в поточному році.

Роботи почалися в березні. Важка техніка, що прибула на місце, – земснаряд, екскаватори, трактор – вселяла оптимізм і довіру. За скромними підрахунками, з дна річки земснаряд підняв «на-гора» близько 100 тисяч кубів мулу. По обох берегах працювали екскаватори, які засипали заболочені ділянки. Найголовніше – для відновлення течії під насипом автодороги «Вільне-Гвардійське» зроблено «прокол» і прокладено нову пропускну трубу діаметром з людський зріст – 1,60 м. За розрахунками проектантів, такий діаметр труби повинен без проблем впоратися з найпотужнішою течією річки під час критичних паводків.

– А що із залізничною дамбою?

– Там виникли дві непередбачені та, сподіваюся, останні заковики. Справа в тому, що будь-які роботи на цій гілці, яка досі має особливий статус стратегічної, потрібно узгоджувати з Придніпровською дорогою. Керівництво ж дороги, щоб не обтяжувати себе додатковими клопотами, як зараз кажуть, відморозилося. Знову допомогли vip-жителі Орловщини й депутати облради на чолі з колишнім начальником Придніпровської залізниці Олександром Момотом. Тільки погодили з залізничниками такий же, як під автомобільною насипом, «прокол» для сполучної труби, як намалювалася більш істотна проблема. Під всією 20-метровою довжиною залізничного насипу «тече» плавун, що не дає можливості пробурити наскрізний отвір під трубу. Спочатку будівельники вирішили відкласти роботи до весни, а ось буквально днями порадували, що все зроблять до Нового року, якщо залізниця знову не будуватиме перешкоди. Не мудруючи лукаво, вони вирішили річку в трубі пустити не крізь залізничний насип, а обвести її по береговій суші.

– Вже є плани використання розчищеної берегової території?

– Відповідні установи визначають водоохоронну зону – 25-метрові заборонені для всякого житлового й не житлового будівництва зони на обох берегах уздовж всієї розчищеної території річки. Під «табу» потраплять установка парканів, човнових причалів тощо. Береги плануємо засадити вербами, які пообіцяв нам подарувати департамент екології Облдержадміністрації. Хочемо обладнати пару пляжів, для чого вже припасений намитий з історичного дна пісочок. До бюджету наступного року заклали 150 тис. грн на установку пляжних грибочків, дитячих гойдалок, столиків, лавок, роздягалень. Тож, як то кажуть, життя налагоджується.

Євген ЄВТУШЕНКО

З вуст в уста

– Існує легенда, – розповідає Віктор Гаценко, – мовляв, виконроб на будівництві залізниці без пам’яті закохався в черницю з монастиря. Хотів із нею одружитися, але вона вже прийняла постриг і цілком резонно відмовила йому. Будівельник виявився мстивим і пообіцяв зробити так, що монастир незабаром затопить річка та в обителі не буде жодної черниці. Незабаром все так і сталося. Після завершення будівництва шляхів в осінньо-весняний паводок ріка Піщанка почала розливатися так сильно, що її води затоплювали не тільки стару дерев’яну будівлю монастиря, але й поруч розташовані села і великі площі лісових угідь.

 

Під насипом автодороги «Вільне-Гвардійське» прокладено нову пропускну трубу діаметром 1м 60 см