Мандрівки в минуле

Садок вишневий коло хати

З історії фруктових садів у нашому краї

Занепале після реформи 1861 року садівництво в Новомосковському повіті через 25 років знову почало відходити; справа йшла на краще крок за кроком.

І сади, які існували до 1888 року в повіті, як власницькі, поміщицькі, так і селянські, служили, головним чином, для задоволення домашніх потреб. Промислового значення, за небагатьма винятками, вони майже не мали. З тих селянських садів у повіті, що мали промислове значення, тоді були відомі одиниці, проте й вони, як не дивно, відіграли свою роль у становленні дещо нового, так би мовити, «пост-кріпацького» способу мислення та ведення справ місцевих заповзятливих селян. Як сказав один із тих садівників – «жити можна, і не сіявши хліба», і на той момент це було одкровення для віками як фізично, так і морально прикутих до ріллі селян.

Садівників забуті імена

Там, що не впало, проросло…

Ліна КОСТЕНКО.

В німецьких селах Йозефсталі, Рибальському, Беллерсфельді та особливо Кронсгартені (тоді це були поселення Йозефстальської волості Новомосковського повіту, а зараз це околиці м. Дніпра) у кожного господаря були сади, бо ж німці – відомі садівники. У них з фруктових дерев переважали вишні й сливи, за які вони виручали щороку від 50 до 100 карбованців кожен.

У садах Будима, Лесняка, Чухмари, не кажучи про сад Боброва, росли яблуні, груші, черешні, абрикоси, ягідні чагарники і навіть виноград, були також і невеличкі плодові шкілки (розплідники або по-полтавському «садібня» з наголосом на другому складі). Названі сади наприкінці ХІХ століття мали безсумнівне значення як зразки для розвитку садівництва серед селян повіту.

Tutti frutti

До числа провідних у тій порі належав садок селянина Максима Гнатовича Лесняка в селі Кулебівка (нині частина Новомосковська). Лесняк до заснування Кулебівки мав у селі Животилівці невеликий вишневий садок. Сам Лесняк був грамотний садівник-самоук. За цим фахом він ніде не служив і садівництва не вчився. Але змалечку полюбив цю справу, а, розпитуючи і придивляючись, як роблять інші, набув багато практичних знань із садівництва.

Переселившись 1878 року до села Кулебівка, Максим Гнатович Лесняк засадив дану йому в наділ десятину землі садом, переважно вишневими і сливовими деревами. До 1888 року його десятирічний сад являв собою велику різноманітність плодових дерев: тут росли яблуні, груші, різних сортів вишні, сливи, абрикоси, персики, кизил і виноград (вирощений Лесняком з насіння у власній плодовій школі), айва, горобина, фісташки, багато малини, смородини, полуниці, невелика, але добра школа диких дерев – білої акації, гледичії, тополь тощо.

Що особливо вражало в саду Лесняка-селянина, – це велика кількість квітів: понад сто кущів жоржин, великі грядки китайських гвоздик, аквілегії, резеди, айстр, левкоїв, флоксів, делозьє-крестато тощо.

У саду панував повний зразковий порядок. Обробка саду, тобто перекопування і очищення від бур’янів, крім постійної роботи самого господаря, проводилася найманими робітниками (поденно) і обходилася до 40 карбованців на рік.

Прибутковість садовини, зі слів самого господаря, добра: «жити, як говорив він, можна і не сіявши хліба».

Максим Лесняк збував продукти свого саду головним чином, у Катеринославі, малину і полуницю продавав по 20-50 копійок за фунт (409 грам). Навесні значну суму виручав від продажу квіткового насіння, а також бульб жоржин, кущів малини і полуниці (2-3 копійки за корінь), а влітку – від продажу букетів і вінків. Головний прибуток Лесняка становив продаж дерев і підряд по посадці в садах. Нагадаємо, що підряд – це договір, за яким одна сторона зобов’язується на замовлення іншої сторони за відповідну оплату виконати певну роботу або доставити щось, як також робота, вироблена за такою угодою…

Своє захоплення передав чотирьом синам

Сад селянина Опанаса Опанасовича Сапельняка в Решетняковому куті Новомосковської волості займав площу близько однієї десятини (десятина – 1,09 гектара).

З садовини ним розводилися яблука, груші, сливи, абрикоси, вишні різних сортів, персики і виноград; також смородина і агрус. Догляд за деревами вівся правильний; посадка рядами; між деревами земля постійно перекопувалася і між молодими, які ще не сильно затінювали ґрунт, засаджували різними овочами – картоплею, буряком тощо. Дерева здебільшого десяти-дванадцяти-річного віку; вистачало і три-п’ятирічних, які мали гарну крону; видно взагалі був турботливий, дбайливий догляд за садом. У господаря була і невеличка шкілка фруктових дерев ( розплідник). Афанасій Сапельняк садівництвом займався сам і навчив його таїн також і всіх своїх чотирьох синів. З весни 1889 року Сапельняк розраховував взяти в сусідньому селі Кулебівці ділянку землі до трьох десятин, з метою розвести там сад великих розмірах.

Династія голубівських садівників

Сад Панаса  Григоровича Будима, селянина села Голубівки, займав площу до двох десятин. З фруктових дерев плекав яблуні, груші, антонівку, дулі, бергамот, вишні – дуже добре вирощені, але посаджені дуже часто (на відстані чотирьох аршин), так що густі їхні крони спліталися. З ягідних кущів вдосталь було малини, смородини і п’ять десятків чудових кущів винограду. Виноград був посаджений рядами і кожен кущ підв’язувався до жердин. Окрім того, було багато ліщини, каштанів; великий сливняк. Старий вишняк знищувався з метою засадити гарні яблуні, гpyші та абрикоси.

З квіткових рослин розводилися тільки іриси і жоржини. Зусебіч сад облямовували великі дерева – ясени, клени, берести; в лінію по вулиці був висаджений ряд ясенів, добре вирощених і підрізаних. Сад взагалі перебував в доглянутому стані. Всі дикі дерева були підрізані та очищені і на кожному з них видно велику любов і турботливість господаря. B кінці саду знаходилися невеликий город і ставок, які закінчувалися побіля великих, струнких верб. Фрукти свого саду Будим збував на базарі в селі Голубівці – яблука і груші по 10 – 15 копійок за десяток; вишні, сливи по 25-40 копійок за відро (ціни 1889 року). Але частіше він відвозив їх у сусідні села Перещепине і Губиниху, або продавав на місці приїжджим звідти торговцям; також сушив собі на зиму.

Цікава і сама історія саду Будима. Його дід і батько служили на посадах, обраних громадою, – лісовими доглядачами, перший – 36 років, а другий – 6 років. За старанність в охороні і розведенні громадського лісу обидва були відзначені від Міністерства державного майна грошовими винагородами та похвальними листами. Дід Будима був, за словами тих, що пам’ятали його, дійсно великим любителем і добре знав садівництво. Знання ж свої разом з чудовим садом передав синові Григорію, батькові Панаса Будима, у якого син Артем також охоче займався садівництвом. (Варто пошукати нащадків Будимів у сучасній Голубівці, де і в наш час це прізвище не перевелося!).

Та частина села Голубівки, де знаходився садок Будима, вирізнялася великою кількістю садів. І його найближчі сусіди також вже мали порядні садки. Поза сумнівом приклад Будима мав велике значення і впливав на фруктові сади голубівців. Користуючись деревами від Будима та його ж порадами щодо посадки їх, селяни охоче насаджували й собі садки. Так, в кінці села, де сільське товариство в кінці ХІХ століття відвело для 80 господарів місце по одній десятині для нових садиб (так звані Нові квартали) кожен новий домовласник, одночасно з будівництвом хати, відводив значне місце і під сад. Дерева в Голубівці стали садити правильними рядами і переважно – вишні. Чому? Їх  найлегше було дістати у свого ж сусіда.

Недарма ж садок вишневий коло хати став символом України…

Микола ЧАБАН