Лицар сiльськогосподарського образу

 За значний внесок у державне будiвництво, вагомi трудовi здобутки, за високий професiоналiзм і з нагоди 25-ї рiчницi незалежностi України указом Президента України Анатолiй Григорович Бiлик нагороджений орденом «За заслуги» I ступеня

Анатолiй Григорович Бiлик

Анатолiй Григорович Бiлик

Колишнiй очільник Новомосковського району та його передових агрогосподарств, а нині – голова Дніпропетровської обласної профспілкової організацїi працівників харчової, переробної промисловості та суміжних галузей, депутат Дніпровської обласної ради від партії «Блок Петра Порошенка «Солідарність», став повним лицарем однієї з найвищих державних нагород – ордена «За заслуги» всiх трьох ступенiв.

– Завжди кажу, що Черкаська земля мене народила, а Дніпропетровська – вивела в люди, – розповідає про свій життєвий шлях Анатолій Григорович. – Батько був головою колгоспу, мати – вчителькою.

Змалечку хотів стати аграрієм і, як батько, керувати колгоспом. Однак батьки були проти – мама бачила мене лікарем, батько – авіатором. У підсумку я вступив до Київського інституту цивільної авіації.

Та не склалося, як кажуть, – народжений повзати літати не може… Курси шоферів – і от я в армії на Дніпропетровщині. А після демобілізації все ж вступив на підготовче відділення Дніпропетровського сільгоспінституту, після закінчення якого мене зараховують на перший курс агрономічного факультету.

Там, будучи обраним старостою групи й курсу, отримав перші навички організаторської роботи.

Треба зауважити, що комсоргом курсу й факультету в той час були відомі персонажі – Іван Григорович Кириленко та Павло Іванович Лазаренко. Під час навчання влаштувався на роботу в колгосп «Ленінець» Новомосковського району та перейшов на індивідуальний план навчання.

Незабаром мої організаторські здібності помічає райком і направляє до Знаменівки заступником голови колгоспу «Рассвет». За рік мене забирає до себе інструктором райком партії.

Мрія стати головою колгоспу здійснилася в Багатому, куди мене рекомендували керiвником занедбаного господарства ім. Жданова.

Довелося докласти багато сил, щоб і колгосп став передовим, і село відповідало своїй назві – Багате.Потім працював начальником сільгоспуправління Верхньодніпровського району, звідки мене забрав у підвідділ насiнництва сільгоспвідділу обкому партії.

З паперами я працювати не звик, тому всіма правдами й неправдами прагнув у поле – і ось мене повертають до вже рідного Новомосковського району, головою славного колгоспу ім. Калініна, який я очолював з 1986 по 1992 рік. Там же отримав за успішну роботу першу високу урядову нагороду – орден «Знак пошани».

Незабаром після здобуття Україною незалежності мене призначають представником президента в Новомосковському районі, потім вибирають головою райради. Коли зняли з прем’єрів Павла Лазаренка, під шумок, як його ставленика, позбулися й мене.

Та завойованого людського авторитету так не позбутися, і мене висувають у народні депутати Верховної ради України по 38-му виборчому округу. В період депутатства мене нагороджують орденом «За заслуги» III ступеня – за заслуги вже перед незалежною Україною.

У 2009-му, за поданням міністерства агропромислової політики, за плідну роботу на посаді начальника Головної Державної інспекції карантину рослин України нагородили орденом «За заслуги» II ступеня.

Третій орден «За заслуги» I ступеня – за поданням Дніпропетровської облдержадміністрації – до 25-ї рiчницi незалежностi України. Це вдвічі приємніше й тому, що напередодні першого ювілею держави моя нагорода була найвищою серед нагороджених на Дніпропетровщині.

Євген ЄВТУШЕНКО

Tags :

Немає коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *