Летить бджола в медовій тиші…

Ще в середині ХІХ століття бджільництво велося як у великих, так і в малих сільських господарствах Присамар’я та Приорілля. Великих і малих пасік було вдосталь

Бджоли та мед

Бджоли та мед

Бджоли водилися легко, і ними займалися охоче, бо всі умови для занять бджільництвом були сприятливі. Цілинних степів Новомосковський повіт мав чимало, луки часто косилися не всі, як згодом, а розлогі густі терники по балках являли собою найкращі й найзручніші місця для пасік, даючи рясний взяток бджолі.

Окрім того, збування меду й воску завжди було забезпеченим, хоча з появою копального воску попит і ціна на бджолиний значно впали, а бджолиний мед часто заміняли різні фруктові (особливо кавунова) патоки.

За розповідями одного досвідченого бджоляра, селянина Новоселівської волості, бджолярство до скасування кріпацтва в Новомосковському повіті навіть процвітало. Не бракувало гарних пасік, які давали добрий прибуток.

Пасіка

Пасіка

Чимало господарів жило виключно доходами від бджільництва. Навіть у великих панських маєтках пасічництво давало чи не основний прибуток у господарстві.

Значна частка прибутку від великих пасік та майже весь дохід від менших надавався зазвичай у повне розпорядження господарів і становив їхній невідбірний капітал. На нього вони справляли цілі посаги для своїх доньок, а на посаг часто давалося навіть декілька бджолиних родин…

Де були луги, тепер самі плуги

Після ж звільнення селян 1861 року свою головну увагу господарі звернули на тваринництво і хліборобство. Всі кинулися засівати побільше пшениці, ячменю та льону. Царину (цілинні землі) розорювали, терники стали забивати худобою, корчувати і розорювати під посіви різних злаків.

Тут вже стало не до бджіл: за нових, зрослих потребах прибутки від пасічництва видавалися мізерними. «Бджолі потрібні тиша і спокій – говорив один селянин, – а де ж їх тепер знайдеш, коли миру (себто людей) розмножилося так багато? І де колись були одвічні луги, там ходять нині плуги».

Селяни також зайнялися виключно і у великих розмірах рільництвом,  змушені були цілими родинами йти надовго на орендовані землі для польових робіт. Відтак їхні пасіки на цей час зоставалися без догляду, особливо необхідного під час ройовиці  і, звісно, гинули, а рої    відлітали.

Пасіка

Пасіка

Значно сприяли занепаду бджільництва у другій половині ХІХ століття і посухи, які тоді часто повторювалися. Особливо несприятливо відбилося на стані пасічництва сухе літо 1885 року. Тоді чимало пасік або зовсім знищились, або зменшилися наполовину.

Генеральські пасіки і мед по 50 коп. за кілограм

Прикладом може слугувати одна з найбільших тогочасних пасік великого землевласника Олександра Петровича Струкова, з 1886 року генерал-лейтенанта, а потім і генерала від кавалерії. Його пасіка знаходилася в селі Олександрівка тієї ж волості, за 70 верст від Катеринослава. Нині це село в Юр’ївському районі.

Пасіка в маєтку Струкових велася цілком раціонально. Робилися посіви медоносних трав, дві десятини резеди, дві десятини іван-зілля і дві десятини еспарцету.

Пасіка складалася з 1200 бджолиних родин, але фатального для них 1885 року наслідком посухи і браку взятку їх загинуло понад половина і 1888 року нараховувалося лише 300 родин. Але з зими 1888-89 років бджоли вийшли добре, майже без втрат.

посуха 1885 року

посуха 1885 року

Такий же катастрофічний вплив на стан пасічництва мала посуха 1885 року і в багатьох інших господарствах Новомосковського повіту. Літо 1888 року було задовільне, а ройовиця – погана.

До числа провідних у повіті належала й пасіка генерал-лейтенанта Володимира Михайловича Родзянка в його маєтку при селі Попасному тієї ж волості.

В ній жило 1000 бджолиних родин. Всю пасіку розділили на чотири частини, розташовані окремо в різних місцях. Вулики звичайні, дуплянки – круглі, які виготовлялися вдома, в майстернях маєтку, з липи та осики (свого лісу), або ж чотирикутні, виготовлені також в економії, але з соснових дощок.

Місцевість для пасіки в попаснянському маєтку Родзянків вважалася цілком сприятливою. Взимку 1888-89 років померло 62 родини, і осипалось потім на точках 24 родини. Такий незначний відсоток зменшення свідчив про гарний стан пасіки та раціональний догляд за бджолами. Ройовиця того літа була не вельми добра, напевне, через посуху та брак поживи.

Соти

Соти

До 1872 року всі вироби бджільництва Родзянки продавали гуртом місцевим оптовикам, за невисокою ціною. Але потім переробка продуктів пасічництва (воску і меду) стала здійснюватися в економії. Для цього з’явилися деякі пристосування, наприклад воскобійня.

Віск і чистий мед продавалися окремо, здебільшого дрібними партіями, місцевим селянам і за ціною значно вищою. Таким чином, і прибуток від пасічництва зріс. А ми нині стогнемо від сучасних цін на мед! У 1888 році ціни в Родзянків у Попасному були такі: мед продано по 8 карбованців за пуд (16 кг), а віск по 27 карбованців за пуд.

У генерала графа Івана Григоровича Ностіца маєток знаходився в селі Василівка-на-Самарі. У графській економії у Василівській волості пасіку заснували 1856 року з 600 колод. У найкращі часи пасіка нараховувала 1500 колод! Потім теж стався занепад: 1888 року лишилося 100 колод, 1889 року – 122.

Відомою в Новомосковському повіті була й пасіка в маєтку поміщика Федора Костянтиновича Куличенка в Одинківці, яка зараз є частиною міста Дніпро.

Маєток поміщика Федора Костянтиновича Куличенка в Одинківці

Маєток поміщика Федора Костянтиновича Куличенка в Одинківці

Він мав лише 30 бджолиних родин. Пасіка знаходилася у великому фруктовому саду, що разом із достатньою там кількістю лісів і з достатньою кількістю вологи (Одинківка знаходиться біля Самари) мало створити найсприятливіші умови для пасічництва. Вулики-дуплянки були як круглі, так і чотирикутні, дощаті.

Священики також любили бджіл

Згадаймо й інших бджолярів. Пасіка селянина Єлизаветівської волості Федора Коробки була відома з 1792 року! У найвдаліші часи в ній знаходилося до 370 колод (попередники вуликів). Селянин Гупалівської волості Іван Міщенко починав у 1859 році з однієї колоди, а потім мав їх до сотні.

У 1880 році відкрив власну пасіку священик Дмухайлівських хуторів (біля села Топчиного на Магдалинівщині) Іван Білий. Починав батюшка з десятка колод, а довів їх кількість до 55.

Приорільський край на Магдалинівщині – рай для пасічників. Історія донесла нам імена перших бджолярів Шульгівської волості. Отже, селянин Павло Лютий відкрив пасіку в 1853 році з однієї колоди.

Пасіка

Пасіка

У 1888 році мав вже 61, в 1889-му – 41. Селянин Семен Волков розпочинав 1874 року з трьох колод. У найкращі роки доводив їх кількість до ста. Іван Кривенко починав 1860 року з однієї колоди і довів їх кількість до 90.

Іван Тронь починав 1865 року з чотирьох колод, потім їх кількість сягала ста. У Петра Семенчі нараховувалося якось до 200 колод. І безперечним лідером був Зиновій Сорока (мабуть, із Сорочиного хутора), який почав одразу з 55 колод і в ліпші часи їхня кількість сягала 250. Проте в 1888-му «парк» колод скоротився до ста, а в 1889 році – до дев’яноста.

У 1889 році в Шульгівській волості було 24 бджоляра та 640 бджолиних родин (більше в повіті мало лише Попасне).

У поміщика села Котовка нинішнього Магдалинівського району Георгія Алексєєва в найкращі часи було до 300 колод. У Почино-Софіївській волості селянин Поленсино-Григорівки В. Червина заснував 1866 року пасіку з 5 колод, а потім довів їх кількість до 150.

Селянин Василівської волості Василь Горбатенко починав 1850 року з однієї колоди, а потім став володарем сотні. І селянин із Йосипівки Антон Музика починав 1870 року з однієї колоди, а в найкращі часи мав їх теж до сотні.

Пасічник

Пасічник

З сорока волостей Новомосковського повіту лише в трьох у 1889 році чомусь не було пасічників – у Губиниській, Хорошівській та Йозефстальській (колишня німецька колонія Йозефсталь – це сучасна Самарівка в складі м. Дніпра).

Найбільше пасічників 1889 року було в Панасівській та Єлисаветівській 1-го стану волостях (по 41 пасічнику), Попаснянській (38), Новоселівській (29), Знаменівській (27), Голубівській (25) волостях.

А всього в 1889 році в Новомосковському повіті нараховувалося 558 пасічників – на них працювало 9439 бджолиних родин. І це тоді, коли вважалося: найкращі часи для пасічництва вже позаду…

Микола ЧАБАН

Tags :

Немає коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *