• Спаське

Iсторико-краєзнавчий музей села Спаське. Єдиний і неповторний на Новомосковщині

Напевно, мало який невеличкий населений пункт в області має власний музей. А ось у селi Спаське, що на Новомосковщинi, він є, в чому велика заслуга його засновника – вчителя історії Афанасія Миколайовича Матвієнка та його продовжувачiв

Нам давно розповідали й радили неодмінно побувати в єдиному в Новомосковському районі iсторико-краєзнавчому народному музеї села Спаське. До останнього моменту все якось не складалося… Тепер жалкуємо, що раніше не познайомилися з хранителями музею та самою історією Спаського. Але, як то кажуть, краще пізно, ніж ніколи! Словом, запрошуємо на екскурсію.

Засновник i послiдовники

День урочистого відкриття музею 30 квітня 1976 року став знаменною подією, адже кожен житель села вважав себе причетним до його створення. В п’яти залах музею розташовані експонати, які по праву вважаються безцінними. Тут представлена історія розвитку Спаського з 1650 року до сьогодення; сільгосппідприємств з 1928 року і до наших днів. Надзвичайно цікава експозиція революційної смути, колективізації та бойової слави 1941-1945 рр. Чільне місце займають матеріали, присвячені життю і творчості засновника музею Афанасія Миколайовича Матвієнка, для якого музей став останньою любов’ю, розрадою і домівкою.

Історико-краєзнавчий музей с. Спаського було створено на громадських засадах у 1976 році. В 1977 році музею присвоїли звання «народний». У 1981 році рішенням Спаської сільради музей було передано на баланс правління колгоспу ім. Мічуріна. А в 2004 році розпорядженням голови Новомосковської райради  музей передано на баланс райвідділу культури. Учні школи розповідають, як з Афанасієм Миколайовичем збирали історичні документи, фотокопії, експонати. До дослідницької роботи вчитель залучав усіх односельців. Знайшлося для майбутнього музею і приміщення – стара школа, в стінах якої по сьогодні віє добром і давниною.

Нині музей є головним музейним осередком Новомосковського району, його науково-дослідним і культурно-освітнім центром. Фонди музею представлені речовими, фотографічними та документальними джерелами з історії Новомосковського району та села Спаського з далекого минулого до сьогодення. Зібрані численні матеріали про учасників Великої Вітчизняної війни та видатних земляків. Експозиція музею відтворює історію краю з найдавніших часів.

Серед експонатів музею важливе місце приділяється етнографічним матеріалам, які дають можливість простежити особливості традиційно-побутової культи мешканців Присамарського краю. Знаряддя праці землеробства, тваринництва, вироби різноманітних народних промислів та ремесел, посуд, одяг минулих століть.

Сьогодні музейні експонати бережно зберігають методист (i в зовсiм недалекому минулому директор народного музею) Євдокія Олексіївна Козинець і сьогоднішній директор – її внук, тогорiчний випускник історичного факультету Дніпропетровського університету Владислав Говоруха.

Учениця Афанасія Матвієнка Євдокія Козинець 35 років життя присвятила збереженню історії та культури Спаського. Вона не просто тезка, а продовжувач роду героя Радянського Союзу Петра Козинця та того самого козака Трохима Козинця, який стояв біля витоків утворення села Спаського. Мабуть тому з такою щирою любов’ю вона разом зі своїми вихованцями розповідає про рідне село.

Найбільше куркульське село на Катеринославщинi

Ягідний яр на правому березi Кільчені здавна приваблював своєю багатою рослинністю й живописними краєвидами. Ще в 1650 році тут було декілька зимовищ, де пристаркуваті козаки займалися скотарством i бджолярством. Наприкінці 1680 року, коли було побудовано Усть-Самарську Богородицьку фортецю і містечко Стара Самара стало російським військовим табором, багато незадоволених такими змінами запорожців оселилися в Ягідному яру. Ще 10 років потому запорозький старшина Батуринського куреня Трохим Козинець запросив до себе своїх родичів і багато запорізьких козаків із балки Ягідної. Ці поселенці на чолі з Козинцем постачали губернатору Чернікову коней і «ловких кучерів».

В 1777 році указом Азовського губернатора за проханням Козинця його зимовник було перейменовано на державну військову слободу Спаське, в якому вже в 1782 році налічувалось 100 дворів і 400 жителів. На той час у селищі було сім вітряків, три крамниці та школа, в якій навчалося 15 хлопчиків і 10 дівчат.

Жовтневий переворот 1917 року приніс Спаському радянську владу, зi всіма зумовленими наслiдками… Цікава деталь: аж до встановлення в цих краях радянської влади та завершення в 1928 році насильницької колективізації Спаське на Катеринославщинi вважалося найбільш куркульським селом. Майже в кожному дворі було як мінімум по одному коню та корові.

Розкуркулені спащане створюють перше товариство зі спільного обробітку землі, яке об’єднало150 дворів. Навеснi 1930 року з товариства створили аж п’ять колгоспів. Та вони не врятували від голодомору. В Спаському від штучно організованого радами голоду смерть забрала більше 800 життів.

Напередодні Вітчизняної війни у Спаському відкрили клуб, бібліотеку, середню школу, лікарню, відділення зв’язку. В 1940 році колгоспники одержували на трудодень по 4 кг хліба та по 3 карбованці. Селяни розраховували наступного року мати ще більші доходи. Та не судилося… В 1941 році мирна праця була перервана війною. На захист рідної землі пішло 990 жителів села, з них не повернулося додому 560 осіб. 38 спащан було розстріляно, 40 юнакiв погнали в Німеччину.

В липні-серпні, до окупації села фашистами, спащани в фонд оборони країни іфддали: 15 000 голів рогатої худоби, 5 000 тон хліба, 500 коней, зібрали 40 000 тис. крб. У вересні 1941 року в Спаське увійшли фашисти та до його визволення рівно два роки по тому, спалили 1200 будинків, розграбували і знищили майже все колгоспне майно.

На війні першим спащанцем Героєм Радянського Союзу став Петро Дмитрович Козинець, iм’я якого носить центральна вулиця його рiдного Спаського. Герой пройшов від Північного Дінця до Карпат. Знищив 500 німецьких солдатів і офіцерів, 15 автомашин, подавив сотні вогневих точок противника. Полк, у якому служив Козинець, в  листопадi 1944-го громив фашистів на території Угорщини. В бою при форсуванні річки Тиси він здійснив подвиг, що назавжди зробив безсмертним його ім’я. В Угорському народному парку височить обеліск, на якому золотими буквами написано: «Тут похований радянський воїн Петро Козинець, який загинув смертю хоробрих у боях з фашистами».

Після війни в Спаському було створено два великих колгоспи – ім. Шевченка та Мічуріна. В 1975 році цi колгоспи об’єднали в один великий колгосп ім. Мічуріна, в якому головою став легендарний Пантелеймон Тимофійович Бут. А гордістю колгоспу та самого Спаського став його перший Герой Соціалістичної Праці  тракторист Олексій Петрович Таран. В 1992 році цей колгосп було реорганізовано в об’єднання фермерських господарств «Кільченські Зорі» пiд головуванням того ж Бута, після подальших реформувань це господарство  реформовано в АК «Спаський».

краєзнавський музей

Погляд крізь час

Ще одними «героями нашого часу» стали учасники АТО. Події на Сході країни не залишають нікого байдужими. Спільне прагнення зберегти Україну, допомогти бійцям об’єднало весь український народ. З села Спаського учасниками АТО стали 11 чоловік: Іван Басан, Іван Горб, Євген Волок, Вадим Козинець, Олександр Козинець, Олег Заскока, Віталій Лапа, Сергій Мордик,  Віталій Таран, Сергій Терновський, Артем Шруб.

Спаське тепер не впізнати. Якщо вийти на Спаську гору та глянути на село, його буде видно як на долоні. І якщо його бачив хто років 20-30 тому, то неодмінно помітить – зараз воно має набагато приємніший вигляд. Росте добробут хліборобів, жителів села. Село має своє обличчя, яке все красивішає. Село здавна славилось своїми садами, гаями. А тепер, як ніколи, створено всі умови для його озеленення. І якщо в селі керівники не байдужі, то садам і цвісти, і не в’янути.

Iван ПАВЛОВ

Tags :

Немає коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *