…І килими для вогнетривких дахів

Про спробу створення в 1888 році повітового сільськогосподарського музею

Новомосковська повітова управа, піклуючись про всебічне з’ясування реального стану сільського господарства, a також сільської кустарної та заводської промисловості, 9 січня 1888 ухвалила організувати при управі земський сільськогосподарський музей.

Він мав стати посередником між сільськими господарями та між кустарями-виробниками і споживачами їхньої продукції.

Усе починалося з кількох шаф.

history_01_1-25-18-0-055500 (1)

Крім того, створивши музей, управа хотіла зібрати якомога докладніші відомості з різних галузей сільського господарства, систематизацію цих відомостей, здійснення (де це можливо) посівів нових корисних рослин, місцевих ентомологічних досліджень, збирання колекцій шкідливих для сільського господарства тварин і комах, зазначення заходів боротьби з ними тощо.

З осені 1888 року в повітовому Новомосковську почали збирати різні зразки сільськогосподарських продуктів, виробів місцевих кустарів.

Членом управи й тогочасним завідувачем музеєм Миколою Голубовським було розпочато місцеві ентомологічні дослідження. Сам музей влаштований був у сусідньому з приміщенням управи найманому будинку.

У 1888 році Голубовський зазначив у своєму каталозі серед іншого предмети і письмові статистичні та інші дані з сільського господарства, не тільки ті, які вже перебували в музеї, а й ті, які лише передбачалося помістити в ньому. Однак раптова смерть Миколи Семеновича Голубовського завадила йому реалізувати ці плани.

Музей очистили до відкриття…

Коли через деякий час після смерті першого завідувача знову повернулися до музею, в ньому не виявилося деяких експонатів. Зникли колекції з шовківництва, шкідливих рослин, шкідливих комах і зразків кустарних виробництв. Наприклад, не дорахувалися зразків солом’яних килимів для вогнетривких дахів, а також моделі верстата для виробництва цих килимів…

Стан музею був такий, що на долю запрошеного управою консерватора випало чимало праці, щоб привести музей до належного ладу. Потрібно було відновити адреси тих осіб, які передали до музею насіння та інші предмети, виготовити хронологічний і систематичний каталоги всього зібраного.

Серед зібраного в музеї насіння були пшениця яра, озима червоноколоса, жито озиме «Ваза», «Шампанське», «Альпійське»… Багато зразків насіння надійшло в 1889 році з економії П. Д. Миргородського в Олександрівському повіті. А ще тут були ячмінь озимий, динний, голий, овес тульський, французький, шатилівський, просо кормове, розлоге червоне.

З садового закладу К. Е. Рамма в Кременчуці в 1889 році надійшло городнє насіння – капуста білокачанна, біла Брауншвейгська, найбільша, пласка, тверда і капуста білокачанна червона – голландська велика пізня. Потрапила сюди і морська капуста.

Мелісса-цитрон і пімпінель…

Чого там тільки не було – ріпа, бруква, редька, морква, петрушка… А ще буряк єгипетський черночервоний, пастернак англійський – довгий і товстий, селера лейпцігська, цикорій Брауншвейгський, баклажан Пом д’Амур, шпинат різних сортів – голландський, савойський, новозеландський та англійський багаторічний, 23 сорти квасолі.

124-krestyanskaya-yarmarka

А які там були кухонні трави! Музика, а не трави, – аніс, бораго, кардебенідектен, коріандр, меліса-цитрон, пімпінель (огуречник), тмин, кріп, чорнушка, шавлія…

Зі зразків кустарних виробництв до створюваного музею потрапили ступка з Вільнянської економії Андрія Олександровича Короленка, цегла – звичайний сирець, стройова та пічна єврея Оршанського з села Ейгенфельд Хорошевської волості і, нарешті, свічник з гарбуза, про який у каталозі сказано було так: «Про місце виробництва відомостей в 1889 році немає…»

Діяльність музею не змогла досягти намічених цілей. Так сталося через те, що музей знаходився не у приміщенні управи, а в квартирі голови, а по-друге – внаслідок вкрай несприятливого щодо врожаю 1890 року.

У тому ж 1890 році музей був поповнений лише деякими зразками насіння й дерев, переважно місцевої культури, a також деякими зразками місцевих кустарних і сільськогосподарських виробництв.

Були досліджені та детально описані сад землевласника і члена повітової управи A. Ю. Покотилова в Очеретуватівській волості (нині Магдалинівський район); сади й пасіки міщанина С. Д. Агафонова в містечку Ігрені та чиновника Н. П. Скорикова в Новомосковську, гончарне виробництво селянина Новомосковської волості і виготовлення гребінців селянина Р. Жучого в місті Новомосковську, а також придбані від останніх зразки їхньої продукції.

Що ж стосується дослідів посівів нових корисних рослин, музей не зміг збагатитися ані зразками місцевої культури, ані письмовими відомостями про результати дослідів.

Pimenenko_Yarmarka

Наприклад, землевласник Д. Д. Ган, якому  видали насіння суходільного рису, надісланого з департаменту землеробства, не надав жодних відомостей про результати проведених ним дослідів, а землевласники Ф. К. Костро і Мошкович, які отримали насіння різних хлібних злаків, городніх та інших рослин, не могли висловитися щодо якості та придатності для місцевої культури отриманого ними насіння.

Причина – банальна. Все ними отримане з музею та посіяне, ще не досягши повного дозрівання, загинуло подібно до того, як загинули хліба взагалі в Новомосковському повіті внаслідок несприятливих атмосферних умов 1890 року.

Ми бавовну сіяли-сіяли…

І тільки землевласник М. В. Синельников, який навесні 1889 року отримав із музею насіння бавовни, представив зразки та письмові дані про результати посіву бавовни. Він повідомляв, що через пізнє отримання насіння бавовни (в страсну суботу), висаджено її щойно 18 квітня.

Під 4-месячну бавовну зайнято було 23 сажні (сажень – 2, 134 метра), а під 5-тимісячну – 18 кв. сажні землі в ділянці при садибі, захищеній із півночі та сходу високими деревами, із заходу – будівлями, розташований на недалекій відстані від струмка, і який являв собою середній ґрунт, добре угноєний з багатим вмістом гумусу.

Саджання було проведено таким чином: від 2 до 5 зерен разом посаджено було в сиру землю (за п’ять днів перед посадкою зорану, а після закінчення посадки – рясно политу водою) рядами в зроблені руками лунки з відстанню між рядами по 1 аршину (аршин – 0,711 метра), а між лунками – по дві четверті (збільшених після сходів до двох аршин між рослинами) і потім насіння були прикриті землею на один вершок глибини (вершок – 4, 4 см).

Сходи бавовни виявилися дуже рідкісні та з’явилися через три тижні після посадки. Внаслідок цього проріджування не знадобилося, а треба було тільки сапати кілька разів у міру появи бур’янів.

Дощів із початку посадки і до червня майже не було, тому рослина в ріст посувалася туго. Після цвітіння, що почалося 20 липня, бавовна була двічі полита водою. На початку серпня з’явилися плодові коробки, число яких разом із квітами доходило від 10 до 35, заввишки рослини були від двох четвертей до одного аршина.

Довести до кінця досліди з бавовною на Новомосковщині не вийшло. Причиною став мороз, який був у ніч з 3 на 4 вересня та вбив усі рослинки, не давши дозріти жодній плодовій коробці. 4 вересня ще всі кущі були в пишних квітах і тільки з нижньої частини стебел були коробки, між якими не виявилося жодної абсолютно дозрілої.

Таким чином, місцевий досвід вирощування бавовни 125 років тому не можна назвати вдалим.

Як також не можна було і судити про можливість чи ні його застосування в Новомосковському повіті. Хоча і з’ясувалася крайня чутливість бавовни до морозів (невже цього не знали раніше?), але земці оптимістично вважали, що ці несприятливі умови можуть бути усунені посівом бавовни не з 18 квітня, як то зробив Синельников, через незалежні від нього причини , а в кінці березня і тоді, мовляв, можна досягти повного дозрівання, перш ніж можуть настати заморозки.

Подібно до посіяного в Новомосковському повіті бавовника земський сільгоспмузей не витримав заморозків часу і так і не розквітнув.

А жаль. Ідея була добра.

Микола ЧАБАН

 

Спроба друга…

А за 50 років, вже Радянська держава, відчуваючи гостру нестачу бавовни та не бажаючи торгувати з капіталістами, з 1930-х років, можна сказати, відновила невдалий експеримент із вирощування бавовни в Україні.

Проте для успіху, як і раніше, не було нічого – ні відповідного клімату, ні агрономів, здатних працювати з екзотичними культурами. Невідомо, чи зважали на отримані дані сільськогосподарського музею. Однак радянські лідери звикли повертати ріки назад, головне – поставити завдання. Урожай української бавовни був в п’ять разів нижче, ніж у Середній Азії, але офіційно говорилося тільки про успіхи…

«Змушували» рости не тільки бавовну – в Україні намагалися вирощувати ще й цитрусові, каучуконоси та китайський чай.

Tags :

Немає коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *