Як Присамар’я виходило в лідери

На початку 1930-х присамарський край упевнено виборював першість як оздоровниця області

За підсумками літнього сезону 1930 року дніпропетровська обласна газета «Зоря» винесла на обговорення читачів питання, де краще в області зводити нові будинки відпочинку.

Там, де гніздились орли

Водночас газета вмістила репортаж з Орлівщини на Самарі, де вже знаходився , хоч і не ідеальний, з дерев’яними корпусами, непридатними для роботи взимку, будинок відпочинку. Але він вже працював і приймав робітників декілька років. перенесімося в далекий 1930 рік і ми.

«І.
Увечері в гаю, біля будинку, обмазаного вохрою, живою стрічкою протяглася черга. Стояли люди з чемоданчиками, пакунками. Чоловіки й жінки. Перших багато, більше, ніж жінок. Зовсім не ті люди, що хвилюються в церобкоопівських чергах у місті (церобкоопівський – від слів «Центральний робітничий кооператив», який постачав продукти харчування й, зокрема, хліб, за якими тоді були постійні черги – М. Ч.). Жартували. Хто(сь) підспівував. Ніякої тобі нервовості.
Черга розтавала, як шматок цукру у склянці чаю: її шматками ковтав будинок, обмазаний вохрою. На дверях будинку – таблиця:
– Амбулаторія.
Дядько, який привіз людей із полустанку, усміхнувся:
– Наче за мануфактурою або за салом!..

ІІ.
Дерев’яні корпуси Будинку відпочинку привітливо зустріли робітників, що прибули з металургійних заводів Дніпропетровщини. Всі металісти. Молоді й старі, ударники й ентузіасти – люди швидких темпів, розгорнутого соцзмагання.
Після задушного повітря біля пекучих мартенів і домен – свіже, чисте повітря, річка, гай.
Люди попали в полон до сосон. Сосни обступили їх з усіх боків такі могутні, рудобокі, наче їх обшпарувало сонце.
Мідний дзвін чотири рази на день скликає людей до курзалу (курзал – приміщення на тодішніх курортах для концертів, зборів – М. Ч.), де увечері нічна фіалка дурить своїм ароматом, і за столами люди ремонтують свій організм. За один раз на «мастіння» йде більше як 2 пуди масла, близько тисячі яєць, десятки пудів м’яса і всякої всячини. Ремонт дрібний, але відпочивальники почувають себе так, що не треба й кращого.
Зранку через розчинені вікна чутно ніби симфонію весняного дощика. Прокидається відпочиванець, шукає очима через залізну сітку вікна крапельки дощика, але не находить їх.

То – шумлять сосни.

Нема ще такого композитора, який би написав музику цього шуму.
А колись над цією рапсодією сосон хазяїнував Олексїїв – колишній голова катеринославської земської управи. Силу своєї землі він розкидав по обидва береги Самари. Родзянківські маєтки потяглись за Олексіївськими ще на сотні кілометрів вздовж і впоперек старих лісів.
– Давно вже не бачили Олексіїви та Родзянки своїх земель, та, мабуть, і не побачать уже, – якось сказав дядько в полатаних штанях, який щодня приносив до корпусів городину з села.
– Не пізнав би соснового гаю і колишній його власник.
Та таки не впізнав би. Людський гомін змагається з сосновим шумом, наповнює річку піснями, загартовує молоде тіло, розганяє кров старим.
Дядько був чоловік неохочий до балачок, але таки коли-не-коли щось і бовкне. Раніше скрутить «самосаду», потім, з обережністю рибалки, який тягне з води сома, розмовляє.
– Ото бачите, – махає він рукою за річку Самару, – дерева кругом, як дівчата стоять, то – мала Орлівщина – батьківщина великої. Ще й я пам’ятаю, коли там було тільки п’ять хаток, а тепер, як бачите, розташувалось ціле село. Наші діди розповідали, що колись тут були величезні дуби. На тих дубах гніздились орли. Звідси й пішло – ОРЛІВЩИНА.

ІІІ.
Власна електростанція пригорнулась до річки і пихтить удень і вночі. Ото, як день, так і знай – крутить морозиво або січе м’ясо на січеники.
Поруч голярня (перукарня). Ще десять кроків і річка. Човни. На них спижові (бронзові, засмаглі) люди в трусах. У кущах купальня для тих, хто не вміє плавати. З річки відпочивальці йдуть хто до бібліотеки, хто до клубу, хто грати у кеглі, волейбол, слухати радіо, а то прямо під сосни, на зелений килим.
Відпочиває все: і тіло, і нерви. Тільки енергійно працюють зуби та перебирає смачні відчування язик.
Дванадцять днів, коли металісти ремонтують здоров’я, проходять непомітно, як години у дуже заклопотаної людини.
Два рази на місяць приїздять та покидають будинок металісти. Шістсот чоловіка щомісяця набирають не менш, як 200 пудів ваги і, повертаючись додому, привозять ранкову зарядку, новий побут, а країні нові сили на перебудову життя».
Так завершувався репортаж з Орлівщини за підсумками літа 1930 року.
«Комісія для чистки апарату окружної страхкаси», обстеживши того року будинки відпочинку нашої області (разом з Орлівщанським їх було лише три), виявила таке. Число ліжок у будинках відпочинку не збільшилося, а охоплення застрахованих зменшилося на сім відсотків. Причина? Кількість застрахованих збільшилася проти 1929 року на 48 тисяч чоловік. Відтак будинки відпочинку виявилися перевантаженими і майже зовсім не здатними обслуговувати зрослу кількість застрахованих. «Крім Будинку ім. Ілліча (сучасний Палац студентів на територіїї парку ім. Т. Г. Шевченка у Дніпрі), всі інші до зимового сезону не готуються, санітарний стан будинків не задовільний. Не краща справа з культобслуговуванням робітників».
Гостро назріла необхідність розширення мережі будинків відпочинку.

«Для боротьби за виконання промфінплану»

Обласна газета «Зоря» у вересні 1930-го друкує редакційну статтю «Де будувати будинки відпочинку?» На переконання автора будувати його варто було в тій же Орлівщині.

«Будинки відпочинку в оздоровленні трудящих мають колосальне значення», писала газета. За двотижневе перебування в будинку відпочинку робітник набуває енергії, «зміцнює стан свого здоров’я для подальшої боротьби за виконання промфінплану, за проведення індустріалізації країни».
Будинки відпочинку є установи, що переслідують мету масового профілактичного оздоровлення трудящих, мету щеплення здорових гігієнічних навичок. На особливу увагу заслуговує питання про територіальне розташування будинків відпочинку у нас, у Дніпропетровську.
Головсоцстрах розв’язав питання про відпуск коштів для будування у Дніпропетровському постійного – на літній і зимовий сезони – будинку відпочинку на 300 ліжок. Крім цього порушено питання про організацію одноденнного будинку відпочинку для вихідних робітників на 350 ліжок.
Де ж їх будувати? Орієнтовно, для постійного будинку відпочинку є 3 місця, а саме:

1. Територія теперішнього будинку відпочинку ім. Ілліча. Місцевість висока, з чистим здоровим повітрям. Гарні краєвиди, Дніпро, в перспективі – гарне культурне обслуговування, бо, як відомо, парк ім. Шевченка перетворюють на парк культури з широко розвиненим фізкультобслуговуванням.
2. Територія теперішнього будинку відпочинку молоді в Любимівці. Чудовий дубовий лісок. Висока місцевість. Віддаленість від міста з його галасом і темпами життя. Дніпро. Недороге і зручне сполучення з Дніпропетровським.

3. Орлівщина з сосновим лісом, з надзвичайно гарними краєвидами. Цілковита ізольованість від населених місць. Під боком – вода і величезний ліс. Найбільш сприятливі умови харчопостачання.

На наш погляд, для постійного будинку відпочинку треба вибрати Орлівщину. Будувати в самому Дніпропетровському нераціонально ось чому: новий будинок відпочинку почне функціонувати з 1932 року, після закінчення (спорудження) Дніпрельстану, а в зв’язку з цим і — після спорудження в Дніпропетровському порта з його динамічним і бурхливим товарообігом. Тут же будуватимуть і стацію Мер(ефо)-Хер(сонської) залізниці. Ми ж знаємо, що добре відпочити й підремонтувати здоров’я можна там, де абсолютний спокій.

Отже, всі переваги на боці Орлівщини. Ми знаємо, як впливає на здоров’я насичене сосною повітря. Зокрема, це важливо для робітників з кволими легенями, яких у нас чимало. В Орлівщині можна розвинути всі види, як літнього, так і зимового спорту і розваг. Лижви (лижі), ковзані, туризм, гребля, купання тощо.

Окремо стоїть питання про будування будинку відпочинку на 350 місць з одноденним перебуванням. Інтенсифікація праці, в зв’язку з темпами соціалістичного будівництва висовує потребу такого будинку відпочинку, де б робітник, що живе в незадовільних побутових умовах і насамперед робітник важкої професії, зміг би знайти сприятливі умови відпочинку в вихідний день.
Це значить підвищити працездатність, зменшити захорування застрахованих.

Такий будинок відпочинку треба будувати поблизу підприємств, щоб не губити часу на переїзди. Виходячи з цього, за найкраще місце ми вважаємо територію теперішнього будинку відпочинку ім. Ілліча, біля парку Шевченка.

Отже, робітникам треба висловитись – де ж, на їхню думку, треба будувати будинок відпочинку».

З якихось причин обговорення цього питання на шпальтах газети так і не відбулося. Не розпочалося й будівництва запланованого нового корпусу в Орлівщині. Усі сили партія кидала на індустріалізацію. Потім прийшов час голоду 1933-го. Проте робітників – на відміну від селян – партія рятувала бодай мінімальними пайками. Розбудову будинків відпочинку відклали на потім. Капітальний двоповерховий цегляний корпус в Орлівщині спорудили лише в другій половині 1930-х. У загальних рисах він зберіг свій вигляд і по сьогодні.

Микола ЧАБАН

Немає коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *