Як Павло Родзянко затіяв процес зі своєю дружиною

Або чому новомосковська поміщиця Марія Павлівна Родзянко була змушена клопотатися перед імператором Миколою ІІ про заснування опіки над її майном і чому цар пішов на це.

 

  

 

…Поміщик села Попасного генерал-лейтенант Володимир Михайлович Родзянко (1820-1893) за пару років перед своєю смертю вирішив  з належних йому 7283 десятин землі відписати за дарчою дві ділянки землі своїм синам полковникові Миколі Родзянку і ротмістрові Павлу Родзянку по 252 десятини кожному. Так 1890 року список землевласників Новомосковського повіту поповнився ще двома особами з прізвищем Родзянко.

 

Бешкетник і скандаліст

 

Павло Володимирович Родзянко (1854 -1932) – генерал-майор, шталмейстер Імператорського Двору – доводився старшим братом голові Державної Думи Росії Михайлові Володимировичу Родзянку. Відчайдушний рубака, Павло мав славу такого ж відчайдушного шибайголови, скандаліста і бешкетника. Про його витівки знав увесь Петербург.

Народився Павло Родзянко 27 травня 1854 року в Петербурзі. Його батько о тій порі був підполковником. Чотирнадцяти років Павло вступив до Пажеського корпусу, з якого в 1872-му випущений корнетом до Кавалергардського полку.

У 1876 році Павло Родзянко підвищений до поручика, в 1877-му – до штабс-ротмістра, а 18 квітня того ж року призначений ад’ютантом до командуючого військами Московського військового округу генерала від інфантерії Олександра Івановича Гільденштуббе, з перейменуванням в майори і з зарахуванням по армійської кавалерії.

 

 

5 вересня 1879 Павло Родзянко призначається ад’ютантом до Московського генерал-губернатора князя Володимира Андрійовича Долгорукова, з переведенням до Кавалергардського полку в чині штабс-ротмістра. 21 листопада 1880 року відрахований у полк. У 1881-му Павло Родзянко стає ротмістром. З 30 березня 1882 до 9 січня 1886 командував лейб-ескадроном. 22 січня 1886 зарахований в запас гвардійської кавалерії. У 1896 році нагороджений придворним званням «на посаді шталмейстера», а в 1904-му остаточно затверджений у цьому чині.

 

Воював з хоробрістю

 

Павло Родзянко мав професію захисника вітчизни, і це у нього виходило найліпше. З початком російсько-японської війни Павло Родзянко на свої кошти організував летючий лазарет, з яким особисто втрушив на війну і надавав допомогу на найпередовіших лініях і траншеях. Будучи прикомандирований до 1-го Східно-Сибірського стрілецького корпусу, він брав участь у дев’яти великих боях і в двадцяти семи дрібних сутичках. За триденний бій при Вафангоу нагороджений орденом Святого Володимира 4-го ступеня з мечами, за бій при Кайджоу – орденом Святого Станіслава 2-го ступеня з мечами, за бій при Ташічао – орденом Святої Анни 2-го ступеня з мечами, а за бій при Сандепу – орденом Святого Володимира 3-го ступеня з мечами.

У 1920 році Павло Вдадимирович Родзянко емігрував до Югославії, влаштувався в приморському містечку Херцег-Нові. Жив у бідності, отримуючи невелику допомогу і заробляючи продажем своїх ескізів, позаяк мав художній хист. Помер у серпні 1932 року на чужині.

 

Княжна Голіцина – власниця присамарських угідь

 

Дружиною Павла Родзянка 17 липня 1877 року стала княжна Марія Павлівна Голіцина (1852-1944), фрейліна при царському дворі, дочка князя Павла Васильовича Голіцина (1822-1871) від шлюбу з Наталією Олександрівною Строгановою (1828-1853). У першому шлюбі (від 1871 року) Марія була одружена з відомим колекціонером Олексієм Захаровичем Хитрово, з яким розлучилася вже за рік подружнього життя. Другий шлюб її з Павлом Родзянком, розпочавшись скандально з народження позашлюбної дитини, був не надто щасливий.

Графиня М. Є. Клейнмихель у своїй книжці «Палацові інтриги і політичні авантюри» відзначала, що Марія Павлівна була розумна і добра жінка. Чоловіка ж її в Петербурзі знав кожен. Родзянко був чоловік видний, проте завше був напідпитку. Вважався шаленцем, зайдиголовою і дурійником, був відомий своїми бешкетами у всіх ресторанах. У 1910-х роках Павло Родзянко навіть затіяв процес з власною дружиною, відомою своєю подружньою вірністю, процес, який мав грошове підгрунтя. Він публічно ображав своїх синів, котрі лицарськи трималися на боці матері. Сини були абсолютно беззахисні перед ним і мали мовчки переносити його образи.

 

Опіка над майном Марії Родзянко

 

Марія Павлівна Родзянко була новомосковська поміщиця. 1907 року у її земельному володінні нараховувалося 2883 десятини у Василівській волості. Василівка на Самарі – село по сусідству з Попасним – столицею родзянківських володінь.

Через чоловіка-дурисвіта Марія Павлівна змушена звернутися до царя з клопотанням про захист. В результаті імператор Микола ІІ  31 березня 1911 року повелів «заснувати над усім майном дружини шталмейстера Найвищого Двору Марії Павлівни Родзянко, згідно її про те клопотання, опікунське управління».

Це опікунське управління підпорядковувалося Петербурзькій дворянській опіці і складалося з п’яти опікунів – генерал-ад’ютанта князя Петра Святополк-Мирського (колишній катеринославський губернатор), єгермейстера Двору князя Павла Голіцина, штабс-ротмістрів Кавалергардського Її Величності Государині імператриці Марії Федорівни полку Олександра і Павла Родзянків та підполковника князя Олександра Чавчавадзе. Тобто, окрім Святополк-Мирського, всі були найближчі родичі Марії Павлівни Родзянко – мабуть, її брат Павло Голіцин, сини Олександр і Павло Родзянки і зять Олександр Чавчавадзе. Височайше затвердження царем положення Ради міністрів про заснування опіки над майном Марії Родзянко докладно описувало порядок роботи опікунського управління. Наприклад, для визнання дійсності постанови опікунського управління була потрібна участь не менше трьох опікунів. Усі справи вирішувалися простою більшістю голосів. А якщо кількість голосів була однакова, голос голови або його заступника давав перевагу (опікуни до всього ж мали обрати зі свого складу голову і заступника). Гроші, виручені від продажу нерухомого майна Марії Родзянко, опікунська рада мала спрямовувати на погашення її боргових зобов’язань. Коли ж чистий капітал, залишений після покриття згаданих зобов’язань, досягне суми в 3 мільйони карбованців, опікунське управління мало розділити цю суму порівну між шістьма дітьми і видати одноразово по 500 тисяч карбованців кожному з дітей. Причому належні малолітнім Сергієві й Віктору Родзянкам суми повинні були так поміщені, щоб ці малолітні могли отримати їх (Сергієві в той момент було 16, а Віктор\ові 15 років) у повне розпорядження, лише досягнувши такого віку, який опікунське правління визнає для того достатньо зрілим.

 

Ось так усе було зарегульоване через дурисвітство чоловіка!

Опікунське управління розпоряджалося всім майном Марії Родзянко. Йому було дано право видавати векселі та зобов’язання, здійснювати різні угоди, закладати і відчужувати нерухоме майно, не питаючи на це дозволу опікунського нагляду. Сама ж Марія Павлівна Родзянко на весь час існування опіки усувалася від управління своїм майном. Вона ж позбавлялася права видавати будь-які боргові зобов’язання. З надходячих сум опікунське управління видавало Марії Родзянко в її безпосереднє розпорядження таку частку, яка на думку опікунів могла бути вилученою зі справи без шкоди для операцій, які проводилися над підопічним майном.

Про волю монарха встановити опіку над усім майном Марії Родзянко повідомлено міністерству юстиції виконуючим обов’язки керуючого справами Ради Міністрів випискою з журналу ради.

Належне Марії Родзянко нерухоме майно складалося з наступного. У Вітебській губернії в Білорусі у неї було два маєтки – «Усвят і Верхів’я» в Веліжському та Невельському повітах і маєток «Баранове» у Веліжському повіті. Також їй належали маєтки в Присамар’ї – в Новомосковському повіті Катеринославської губернії. Це такі володіння – «Козачий Гай», лісова дача «Паланка» і «Дегатова ставка».

Тим часом Марія Павлівна Родзянко, окрім земельних володінь, мала будинки в Петербурзі – по Саперному провулку №10, по Суворовському проспекту № 65, по 4-й Рлждественській вулиці №№ 34-36, по Ризькому проспекту № 50 і по Великій Пушкарській вулиці № 36.

До 1914 року Марія Павлівна фактично розійшлася з чоловіком. Після революції емігрувала, жила в Швейцарії і померла в Лозанні.

 

Нащадки, розкидані світами

 

У шлюбі у Павла Володимировича та Марії Павлівни Родзянко народилося шестеро дітей.

Перша Марія (1877-1958), з’явилася на світ ще до шлюбу батьків. Вона стала фрейліною двору, з 1896 року заміжня за А. З. Чавчавадзе. Розлучившись з чоловіком, в 1915 році Марія вийшла заміж за князя Петра Сергійовича Трубецького (1881-1960). Після революції емігрувала з родиною в Англію.

Володимир Родзянко (1878-1965), капітан 2-го рангу Гвардійського екіпажу. Після революції емігрував до Франції, був почесним членом Морського зібрання.

Олександр Павлович Родзянко (1879-1970) – генерал-лейтенант, вважається одним з керівників Білого руху на Північно-Заході Росії.

Павло Павлович Родзянко (1880-1965) був вихованцем Пажеського корпусу, дослужився до полковника Кавалергардского полку, відомий як спортсмен-кіннотник. Після революції – полковник англійської армії, її представник при Колчака. Опинився в еміграції в Англії. Учасник Другої світової війни.

Нарешті, двоє наймолодших синів. Сергій (1895-1979) став георгіївським кавалером. Жив і помер в еміграції в Англії.

Віктор Павлович Родзянко (1896-1973), капітан лейб-гвардії Кінної артилерії, жив і помер в еміграції в США.

Микола ЧАБАН

Марія і Павло Родзянки на костюмованому балу 1903 року.

Немає коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *