Школа красна й кутами, і справами учнів своїх

Родоначальнику викладання інформатики та комп’ютерної грамоти у школах Новомосковська, директору ЗОШ №6 та викладачеві з більш ніж 40-річним стажем, Олександру Петровичу Кобе, виповнилося 60 років.

Народився в Шандрівці, тоді Павлоградського, а нині Юр’ївського району в родині вчителів фізкультури та фізики. В дитинстві, за компанію з друзями, мріяв стати військовим. Однак вибір майбутньої професії визначила його любов до точних наук, особливо до математики. Каже, що не міг змиритися, якщо задача або приклад залишалися невирішеними.

– Свій педагогічний шлях почав, як батько, з учителя фізкультури, – згадує Олександр Петрович. – Як непоганого гравця в футбол і волейбол після закінчення школи попросили закрити вакансію фізрука в Новоіванівці. Потім все ж здійснив задумане та вступив на факультет математики до Полтавського педінституту. Після отримання диплома повернувся в ту ж школу, але вже вчителем математики. Якось швидко став завучем, а в 26 років – директором школи.

Напевно, наймолодшого, на той час, шкільного директора захотів дістати собі Новомосковськ…

– Я і зробив на тому поприщі не мало, наприклад, побудували шкільний спортивний комплекс, досить велику теплицю… Але за це мене ніхто не діставав і нікуди не привертав. Причина цілком банальна – моя дружина родом із Губинихи, за допомогою батькiв купили в Новомосковську будинок, природно, потрібно було шукати тут і місце роботи. Сподобалася 11-а школа, нині колегіум, куди влаштувався вчителем інформатики та математики. Ні, зовсім без керівних амбіцій. Щоправда, мене незабаром за сумісництвом призначили інспектором управління освіти.

– Інформатика – який же тоді був рік? Це що, вас можна назвати родоначальником викладання цього предмета у школах Новомосковська?

– Це сталося на початку 1980-х. Викладачів інформатики тоді не готував жоден ВНЗ, я в числі перших тільки закінчив курси. У школах комп’ютерів також у помині не було.

Щодо прийдешньої комп’ютеризації здорово допомогло 10-місячне поглиблене вивчення англійської мови при московському відділенні ЮНЕСКО – була можливість поїхати викладати математику в Африку. Але спочатку два роки чекав черги, а потім розвалився Союз. Знову вчителем математики перейшов у шосту школу, років за п’ять став завучем, а в 2006-му – директором.
Зараз у нас аж три комп’ютерні класи з доступом в Інтернет. А за допомоги місцевої влади та управління освіти замінили перекриття даху, чекаємо на початок робіт з утеплення фасаду будівлі, обзавелися інтерактивною дошкою, поповнили класи ще 10-ма комп’ютерами. Можна похвалитися, що жоден наш учень не випустився без елементарного знання комп’ютера. З майже 600 шкіл в області за рейтингом здачі ЗНО наша школа зайняла 43 місце.

– Чим пишаєтеся?

– Пишаюся своїми учнями. Серед них доктори та кандидати наук, провідні інженери і топ-менеджери відомих компаній, IT-фахівці, програмісти. Ще наша Наташа Ляльчук – учасниця двох олімпіад у Пекіні та Лондоні з веслування. Але головне в тому, що школа випускає у велике життя не професію, посаду або звання, а людину.

– У родині хтось ще вчителює?

– Шкільними вчителями були тітки, двоюрідні сестри, доньки – старша викладає англійську філологію в академії національної гвардії, менша – в центрі дитячої творчості.

– Вам шістдесят, про пенсію замислюєтеся?

– В жодному разі! Я ще маю масу нереалізованих ідей.

Євген ЄВТУШЕНКО

Немає коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *