Чинний депутат, практикуючий хірург, незамінний головлікар, мислячий господарник

Це не епітети, тим більше, не лестощі, це – констатація, і далеко не повна, ділових якостей Анатолія Васильовича Мазура, головлікаря центру медико-санітарної допомоги Новомосковського району

За 29 років роботи хірургом у Новомосковській ЦРЛ зробив понад 15 тисяч складних порожнинних і незліченну кількість дрібних операцій. 38 років живе на Новомосковщині, особливо добре знає багатьох жителів Знаменівської та Піщанської сільрад, а також Меліоративного. Втім, як і ті його. Депутат Новомосковської райради поточного скликання.

Народився на Вінничині в родині колгоспників. Лікарем мріяв стати змалечку – надихнув рідний дядько, терапевт. «Полюбляв приходити до нього в лікарню, де ставав мимовільним свідком, як він працював, і з якою непідкупною вдячністю до нього ставилися люди, – розповідає Анатолій Васильович. – Крім цього зачаровувала й лікарняна обстановка, білі халати, медичний інструментарій – словом, ще в початкових класах школи твердо вирішив, що буду лікарем. І не просто лікарем, а неодмінно хірургом».

– Як йшли до здійснення своєї мрії?

– Після восьмого класу закінчив медучилище. Декілька місяців пропрацювавши фельдшером, пішов в армію, де, на жаль, служив не за фахом. Але бажання пов’язати своє життя з медициною не згасало ані на мить. Після демобілізації подав документи до Дніпропетровського медінституту і, незважаючи на величезний конкурс, таки вступив. Інтернатуру проходив вже зі своєї улюбленої хірургії.

– Згадайте, як починалася ваша хірургія?

– 1980 року в Новомосковській центральній районній лікарні. За розподілом мені дістався Верхньодніпровськ, але там не забезпечували житлом. А нещодавно відкрита Новомосковська ЦРЛ запропонувала трикімнатну квартиру. В той час лікарня негласно спеціалізувалася на медичній допомозі потерпілим у дорожньо-транспортних пригодах на новомосковській ділянці траси Москва – Сімферополь, якою проходило більше 45 тисяч автомобілів на добу. З цієї причини в перші сім років роботи лікарем-хірургом я отримав неоціненне професійне загартування. Як такого травмопункта тоді не було, доводилося і гіпс накладати, і рани зашивати, і складні порожнинні операції робити, і навіть функції рятувальників виконувати. З весни до пізньої осені встановлювали особливий режим чергування: півмісяця вдень працюю у відділенні, ввечері та вночі чергую з «тривожною медвалізкою» вдома, звідки мене могли будь-якої миті викликати на аварію, адже будинок знаходився поруч із трасою. Інша половина місяця – навпаки: ранок і день – вдома, вечір і ніч – у лікарні. Словом, сім років я служив своєрідною базою швидкої медичної допомоги на дому. 1987 року в лікарні, нарешті, ввели ставку ургентного хірурга, і я з трьома колегами ділили місяць чергувань на чотири рівні частини, оскільки за щільністю населення, в ЦРЛ було в рази менше хірургів, ніж у містах. У такому режимі пропрацював 29 років.

– Деякий час ви очолювали ЦРЛ…

– Свого часу закінчив ВПШ, був секретарем парторганізації, головою профспілкового комітету ЦРЛ. Напевно, заслужив у колег і пацієнтів повагу, став мудрішим, досвідченим як у професійному, так і в людському плані. Тому й запропонували посаду головного лікаря Новомосковської ЦРЛ. З цього періоду почалася моя вже адміністративно-господарська діяльність, спрямована, перш за все, на ремонти, поліпшення в тому числі й матеріально-технічної бази лікарні. За цей час оновили зовнішній вигляд будівлі, зробили ремонт на поверхах. Вважаю особистою заслугою докорінне переобладнання операційного блоку.

– За що ж перемістили в головні лікарі районного ЦМСД?

– За те, що на президентських виборах не підігравав Януковичу. Без мого відома та згоди в ЦРЛ обладнали виборчу дільницю, за результатами голосування на якій вдень і вночі стежили «старші брати й сестри» з області. Зрозуміло, що їм потрібна була беззастережна перемога Януковича. А головлікар Мазур не доклав до цього жодних зусиль. Хоча, в будь-якій лікарні зробити таке – раз плюнути. Я навмисно не втручався в ситуацію, не можна плутати лікарську допомогу з політикою та виборами, як люди проголосують – так тому й бути. В підсумку, ЦРЛ Новомосковського району переважною кількістю проголосувала проти Януковича. А 2013 року з мене почали «вибивати» показання. Я нікому нічого не сказав, а мовчки написав заяву про переведення мене у звичайні хірурги. Три місяці мені дали позайматися улюбленою справою і, мабуть, в покарання, кинули на амбразуру нового проекту медреформи – зі створення в Новомосковському районі центру медико-санітарної допомоги (ЦМСД), запропонувавши нинішню посаду головлікаря, тобто, очолити його. Справа в тому, що цей проект реформування охорони здоров’я в Україні був пілотним і торкався чотирьох областей, отже починати довелося, як кажуть, з чистого аркуша. Сенс його такий – перевести 44 лікувальні установи, що входять до ЦМСД Новомосковського району (21 амбулаторія та 23 ФАПи) на фінансування з районного бюджету. Знаючи аховий стан сільської медицини, у відчаї я схопився за голову…

– Але ж вийшло!

– Чотири останні роки поспіль медустанови Новомосковського районного ЦМСД займають перші місця в області. Амбулаторії: у Гвардійському (2014 р.); в Орлівщині (2015 р.); в Піщанці (2016 р.); в Губинисі (2017 р.) – цей показник багато про що говорить! І чимала заслуга в цьому нашого народного депутата Вадима Нестеренка, який вибив в області гроші на поточні та капітальні ремонти сільських медзакладів, котрі ремонтів не бачили по 30-50 років. У тих же амбулаторіях-переможницях (Гвардійської, Орлівщанської) зроблено поточний ремонт, а Піщанську та Миколаївську відремонтували капітально. Після ремонту та завезення меблів готуються прийняти відвідувачів Левенцівський і Василівський ФАПи, Перещепинська амбулаторія. Частково відремонтували амбулаторію в Спаському. А ремонт фасаду і внутрішнього приміщення ЦМСД зроблено виключно за рахунок врятованих мною на операційному столі пацієнтів і дружніх відносин, що склалися між нами. Особисто мені нічого не треба, але я з вдячністю приймаю допомогу заможних людей, яку вони вкладають в установи охорони здоров’я.

– Багато говорять про брак медичного персоналу…

– Єдина медична установа з повною лікарською комплектацією та, між іншим, молодими фахівцями – це Піщанська амбулаторія. В інших же – нестача та високий вік лікарів. Не хочуть їхати молоді лікарі в село. Впевнений, залученням до села лікарів і вчителів повинна займатися місцева громада. Купувати житло та здавати їм в оренду на 15 років із правом подальшого викупу. Будувати чи обладнати будинки, будівлі під житло та лікарські кабінети, як було раніше в земських лікарів. До речі, Царичанська ОТГ вже будує амбулаторію разом із житлом. Ще брати в лізинг і давати молодим фахівцям автомобілі в особисте користування. Іншими благами сьогодні молодь до села не привернути. А молоді та грамотні лікарі – це радість і надія для мешканців громади.

– З такими пропозиціями можна висуватися й на очiльника Піщанської ОТГ?

– Ось мені й дружина каже, мовляв, годі залишати людям операційні шрами, треба залишити їм надію на щасливе життя та впевненість у завтрашньому дні. Щось подібне вторять і мої численні друзі: «Керуючи ЦРЛ і ЦМСД, ти підняв їх на новий рівень розвитку, пора піднімати й Піщанську громаду!». А коли я подивився список претендентів на голову ОТГ – із 40 зареєстрованих 35 тимчасово не працюють або поважного віку пенсіонери – зайвий раз переконався у своїй правоті. І твердо вирішив – у мене є досвід, знання, совість, підтримка жителів, розуміння проблем – потрібно йти на вибори. Власне, при такому підборі кандидатів – хто, якщо не я?!

Щодо віку… Ну, й що з того, що мені 65 років? Відчуваю себе максимум на 35-40. Не палю. Останні 35 років випиваю не більш, ніж двічі на рік – на свій День народження та Новий рік. Вранці роблю зарядку, щовечора проходжу на стадіоні 3 км. Голові та мозку також не даю нудьгувати – регулярно вивчаю останні медичні досягнення, непогано й також регулярно граю в шахи. Так, мінімум раз на тиждень обов’язково оперую – не можу без улюбленої справи! – констатує Анатолій Мазур. – Це якраз найпродуктивніший вік, коли весь накопичений життєвий досвід, усе пропущене через душу та серце хочеться віддати людям.

Євген ЄВТУШЕНКО

Немає коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *