«Хрещений батько» Дніпрогесу

Датою другого народження греблі Дніпрогесу можна назвати грудень 1943 року, коли Микола Курузов, 20-річний розвідник і майбутній електрозварник Новомосковського трубного заводу врятував заміновану 45 тоннами вибухівки гігантську споруду від повного руйнування.

КУРУЗОВ-воен

30 грудня 1943 закінчилася безпрецедентна операція радянської військової розвідки з порятунку легендарної Запорізької греблі Дніпрогесу. Тут все сплелося воєдино, як це часто буває на війні: і солдатський героїзм, і прорахунки командування, і засекречені подробиці…

Радянські війська успішно форсували пониззя Дніпра восени 1943-го. Але стояли на плацдармах більше двох місяців, і рушили вперед правобережною Україною тільки взимку 1944 року.

Червону Армію зупинила загроза наймасштабнішої техногенної катастрофи Другої світової. Свою таємницю досі зберігає легенда вітчизняної індустрії – гребля Дніпрогесу. Так чому ж восени 1943-го радянські війська два з половиною місяці не наважувалися штурмувати запорізьке правобережжя, істотно уповільнивши загальний наступ на захід?

Наступати не можна. Розмінувати!

Наші танки увірвалися на лівий берег Запоріжжя 14 жовтня. Через тиждень одразу три гвардійські стрілецькі дивізії форсували Дніпро біля греблі ГЕС.

Ще один великий плацдарм з’явився трохи вище за течією в селі Канівське. І раптом фронт у Запоріжжя призупинив наступ до кінця 1943 року. Так, німці надавали шалений опір, бої були кровопролитними. Але коли це солдатська кров заважала сталінському наступу?

Була інша причина, через яку армія не могла йти вперед. Радянський генералітет із жахом уявляв, що німці все-таки можуть підірвати греблю. Тоді гігантська повінь змила б цілі армії наступаючих військ на південній течії Дніпра.

Червона Армія вже мала подібний трагічний досвід на початку війни. Шеститомник «Історії Великої Вітчизняної війни» лише відкриває завісу:

«Радянські війська прагнули будь-що запобігти знищенню загарбниками Дніпрогесу. Для його руйнування гітлерівці підвезли майже 25 ешелонів, понад 200 тис. кг вибухових речовин. Тільки для знищення греблі вони ретельно заклали в її тіло 40 тис. кг вибухівки, поклали 100 авіаційних бомб вагою по 500 кг. Повністю здійснити свої задуми окупантам не вдалося»…

03(947)

Після невдалого вибуху, яким було знесено підкрановий міст і пошматовано бики, тіло греблі вистояло. Тоді спеціальний саперний батальйон фашистів заново справив мінування, але з повторним вибухом не поспішали, хоча радянські війська вже вийшли на протилежний берег Дніпра.

…Червоноармійці вже частково обстежили греблю. Підводні розвідники виявили, що в ста метрах від виходу з горизонтального тунелю він перегороджений бетонною стіною. Що за ним? Це питання хвилювало багатьох, адже там могла бути вибухівка.

Працювали в дуже важких умовах розвідники-підводники, щохвилини на них чекала мінна пастка, сигнальні дроти, яких у купі уламків можна було не помітити.

Водолази висловили припущення, що заряд фашисти розташували в верхньому тунелі. Дістатися до нього можна було лише з правого берега, зайнятого ворожими військами.

Дотримуючись особливої таємності, з різних частин фронту були відібрані 19 бійців-добровольців – сапери, розвідники, водолази. Часу на підготовку – обмаль, а треба було освоїти хоча б ази альпінізму.

Мав відбутися підйом по дніпровським скелям і прямовисним бетонним стінам греблі, треба було подолати нагромадження бетонних блоків. А вести групу в тил ворога першим зголосився лейтенант із незрозуміло написаним прізвищем – Кутузов або Курузов.

Майже два місяці розвідники щоночі крок за кроком обстежували греблю, яка перебувала під контролем німців. Пройшли величезну мережу підземних коридорів і тунелів всередині бетонного тіла Дніпрогесу.

0d2746d4ca5026cfec5f67cca7c

І от, у грудні, пізно ввечері, розвідники покинули землянку. Колючий сніг б’є в обличчя, забиває дихання. З Хортиці в напрямку до радянського берега безперервно б’ють кулемети, але розвідникам треба йти.

По спотвореній арматурі, майже кілометровому настилу над прірвою, в якому бракує багатьох з’єднуючих ланок, крок за кроком просуваються вперед. Але ось – провал. Внизу грізно клекоче Дніпро.

Шлях перегороджений. Озирнувшись, розвідники помітили трос, що звисав з кільця, вмонтованого в бетонну стіну на протилежному боці провалу. Лейтенант Курузов миттєво приймає рішення лізти по тросу, не втрачаючи ні хвилини. Адже до світанку залишилося три години.

На поясному ремні він першим повис над прірвою. Вітер бив в обличчя, обпалював тіло, розгойдував трос. Руки в саднах, але він нестримно рухався вперед.

Йшли повільно, аж раптом шлях перегородила бетонна стіна. Можна було не сумніватися: саме за нею знаходиться смертоносний вантаж. Курузов наказав обшукати все навколо, знайти дріт, яким у будь-яку хвилину могла побігти електроенергія до детонаторів.

У канаві з водою він намацав гумовий кабель, витягнув ножа. Розвідники взяли приклад з командира. Діяли швидко. За кілька хвилин бійці відрізали метрів десять дроту й рушили в не менш небезпечний шлях назад.

 

Безіменна таємниця

Греблю було врятовано. Та ім’я справжнього героя довгий час залишалося невідомим. Через свою скромність Микола Гордійович Курузов не розповідав про це, вважав цей подвиг буденною роботою розвідника.

А в донесенні про цю операцію в штабі спеціального розвідувального батальйону, де служив Курузов, допустили помилку – там вказувалося прізвище Кутузов. Рапорти з передової далеко не завжди відрізнялися каліграфічним почерком. До того ж, прізвище Кутузов було більш звучним і звичним.

Йому й віддали перевагу в донесеннях до вищих інстанцій. І тільки через двадцять із гаком років, в кінці 1960-х, ім’я героя стало відомо.

Військові фахівці називають цю операцію безпрецедентною за ступенем складності та ефективності. Коли в ніч з 29 на 30 грудня 1943 року наші війська несподівано пішли вперед, фашисти намагалися включити «пекельну машину». Вибуху не було.

В штольнях врятованої греблі залишилася лежати половина розвідгрупи. А багато тих, хто вижили в бетонному пеклі Дніпрогесу, загинули на інших дорогах війни. Одесит Петро Стародуб загинув смертю хоробрих на польському кордоні.

Ім’я розвідника Абдарахмана Шабанова висічено в берлінському Трептов-парку. Родина старшого сержанта Насібулли Ямалова з Башкирії отримала похоронку після Одера, та сержант повернувся живим із двома орденами «Червоної зірки» та медаллю «За відвагу».

Докрокували до Перемоги тільки він, капітан Сошинський і лейтенант Курузов. Він пам’ятав бойових побратимів – учасників унікального рейду з порятунку Дніпрогесу.

За матеріалами книги журналіста Сергія ІЛЬЧЕНКО «Немеркнущий свет памяти», виданої ВАТ ІНТЕРПАЙП НТЗ

Коли війна залишилася позаду

Нагороджений за операцію з порятунку Дніпрогесу звичайним солдатським орденом, Микола Курузов після війни одружився на своїй не менш героїчній однополчанці з Новомосковська Емілії Савеліївні Мачковській (Курузова) (про неї ми розповідали в нашому номері від 5 травня).

Вони переїхали до рідного міста дружини і разом не один десяток років пропрацювали на Новомосковському трубному заводі. Командування мало намір представити учасників рейду до звань Героїв Радянського Союзу, однак обмежилося рядовими нагородами.

Людина з легенди – так товариші по цеху називали за життя електрозварника труб на стані, кавалера багатьох бойових і трудових нагород Миколу Гордійовича Курузова.

КУРУЗОВ-1

Час невблаганний, і сьогодні вже немає нікого, хто врятував легендарний Дніпрогес. Микола Гордійович Курузов пішов із життя 15 грудня 1984 р. Невелика вуличка Курузова на околиці Запоріжжя – все, що залишилося від героя, від героїв. І, звичайно ж – наша пам’ять і вдячність.

Tags :

Немає коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *