Фундамент для мрії

Коли ми мріємо про економічні прориви й досягнення, а також про відповідний цим досягненням підйом рівня та якості життя, мріється нам добре, але будь-яка ідея, навіть мрійлива, повинна мати певний об’єктивний фундамент. Об’єктивно Україна має (хоча точніше буде сказати — мала) цілу низку переваг, які можна перетворити в економічні перемоги. Чи є ці переваги сьогодні? Використовували ми їх хоча б на 5 %?

Візьмемо, наприклад, всесвітньо відомі українські чорноземи. Чи дають вони нам переваги сьогодні? Знаєте, майже ні. З’явилися сучасні й дуже дорогі за нашими мірками технології АПК, які фактично нівелювали різницю в якості ґрунтів. Щоб агропромисловий комплекс був драйвером економіки, у нього потрібно вкладати величезні інвестиції — у якісний посівний матеріал, хімію, техніку, в організацію переробки продукції за стандартами ЄС. Чи можливо це зробити в Україні, де аграрії практично не мають державних пільг і державної підтримки? Ні, не можна.

Щоби хоч якось вижити, дрібні фермери й навіть великий агробізнес роблять ставку на високоліквідні монокультури, внаслідок чого рапс або соняшник виснажують чорноземи, знищуючи їх якість, а повільний, але впевнений наступ глобального потепління все частіше екзаменує український АПК на предмет поливного землеробства. До іспиту ми не готові.

Друга наша величезна перевага — транзитний потенціал. Завдяки дуже вдалому географічному розташуванню Україна може пропускати через себе транспортування газу, товарів, пасажиропотоків, природним чином поєднуючи вектори сходу, заходу й півдня. Але з запуском обхідних газопроводів, нового шовкового шляху через Білорусію (наш не вийшов), закритим над країною небом від транзитного потенціалу в найближчому майбутньому може залишитися лише іржава труба ГТС і збиткова залізниця.

Кваліфікована українська робоча сила — це вже теж міф. НДІ, які перетворилися в офісні центри, нескінченні й безглузді шкільні реформи, результати ЗНО з математики, Болонська система, що вдарила по вишам — це вже зовсім інший рівень освіти. Мільйони українців із нікому непотрібними дипломами юристів і менеджерів успішно, хоч і вимушено, обирають для себе некваліфіковану працю в Польщі.

Так про що ми мріємо? Щоби реалізувати власний потенціал не треба чекати кредитний мільярд від МВФ. Потрібно подумати, реалізувати ідеї в державних програмах і засукавши рукава братися за справу. Поки залишки фундаменту остаточно не розсипалися від часу й незатребуваності.

Для довідки: на 1 серпня 2018 року за даними Держстату сумарний борг невиплачених зарплат склав 2 мільярди 734 мільйони гривень, а де брати грошей на зарплату, якщо нікому й нікуди продавати вітчизняні товари та послуги?

Ваш Мартин КАПУСТА

Немає коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *