У жовтні Іван Семенович Мережка святкував би своє 80-ліття

Талановитого журналіста й поета вшанували в його рідному селі Першотравенці на Магдалинівщині, де стараннями сестри Поліни Семенівни, а також вчителів та учнів місцевої школи відбувся вечір пам’яті.

Після закінчення Першотравенської середньої школи Іван Мережка (прізвище в родині згодом набуло іншого закінчення, тому в публікаціях про Івана Семеновича після його смерті й навіть на пам’ятнику помилково «о» замість «а»), вступив до Дніпропетровського механічного технікуму, а потім — на факультет української філології університету. Ще в студентські роки він стає активним членом літературної студії, друкується в університетській багатотиражці та відвідує літературне об’єднання при обласній спілці письменників. У колективному збірнику «Над широким Дніпром» (1958) є і його вірші.

Йому випала нелегка доля. «Дитинство в ранах і осколках», як писав він в одному з віршів. Коли у вересні 1943-го над Першотравенкою розгорівся бій і селяни стали тікати в густі очерети на околицю села, куля наскрізь прошила хлібину, яку мати вклала в руки п’ятирічному синові, а повернувшись додому, вони побачили:

Село, і ні однісінької хати,

На згарищі ще дотліває щось,

На землю падає зомліла мати.

Таке в дитинстві звідать довелось.

У студентські роки Іван Мережка поїхав у Казахстан піднімати цілину, де під час роботи в полі стався нещасний випадок, після якого вісім місяців нерухомості й ціпок до кінця життя.

Після університету працював у Миронівській школі-інтернаті на Нікопольщині учителем, а потім — директором. З часом бажання писати взяло гору, тож головною справою його життя стає журналістика. Публікації Івана Мережки з’являються на сторінках «Петриківської правди», «Приорільської правди», у «Світлі Жовтня». Він об’їздить усі закутки сільських районів — Петриківського, Царичанського, Павлоградського, а коли стане власкором «Зорі», до них приєднаються ще Межівський і Петропавлівський. У невеликій експозиції, яку Поліна Семенівна підготувала для цієї зустрічі, серед публікацій і рукописів, лежала старенька папка. На ній рукою автора кілька римованих рядів, записаних, можливо, десь у дорозі, які відображають сенс його життя:

Із цією папкою власкора

Їжджу я по селах і містах.

Миршава вона. Але й нескоро

Папку я куплю золотокору.

Головне була б вона товста,

Щоб у ній вміщалася робота,

А не злогостинні хабарі.

Ну, нащо мені та позолота?

Золото я кину у болото

Ради правди у рядках «Зорі».

Згодом Іван Семенович буде завідувати в редакції відділом сатири й гумору, де часто виступатиме в особі Пилипа Гострозорого, з яким його асоціюватимуть читачі.

… Він пережив чотири інфаркти й не зміг назбирати грошей на операцію, яку можна було зробити тільки за кордоном. Після п’ятого, 30 серпня 2003-го року Івана Семеновича Мережки не стало. На його могилі в рідній Першотравенці, як він і просив, посадили калину.

Тетяна КОЛЯДИНСЬКА

Немає коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *