• Зоя Олександрівна Петрусенко

Суспільно-квартальний енерджайзер з Кулебівки

Енерджайзер – це людина з невичерпною енергією. До таких належить і Зоя Олександрівна Петрусенко, депутат Новомосковської міськради, голова квартального комітету №30, що на Кулебівці

Народилася 63 роки тому там же, на Кулебівці, в родині металургів-листопрокатчиків Новомосковського трубного заводу. У школі подобалася хімія, тому вирішила поєднати улюблений предмет із продовженням династії металургів – вступила в Новомосковський металургійний технікум на відділення неметалічних захисних покриттів емальованого посуду. Але виготовляти посуд не довелося, після закінчення влаштувалася лаборантом-технологом до газової групи центральної заводської лабораторії НТЗ, де боролася зі шкідливими умовами праці на робочих місцях. Пізніше на базі цієї групи було створено лабораторію охорони праці та навколишнього середовища, де вже трудилася інженером-хіміком.

– Моя громадська робота і трудове життя почалося в центральній заводській лабораторії, де мене обрали комсоргом, а коли вийшла з комсомольського віку – головою профкому тієї ж ЦЗЛ, – згадує Зоя Олександрівна. – Пішла на пенсію, але симптоми пенсійної клаустрофобії змусили ще на кілька щасливих років продовжити активність. Потім знову заслужений відпочинок з тими ж будинком, садом, городом, телевізором і, авжеж, із дітьми та онуками. Зізнатися, я вже втягнулася та примирилася з роллю хазяйського батька дитини, коли три роки тому сусіди запропонували очолити квартальний комітет. Пояснювали свій вибір тим, що я тут усе життя прожила, майже всіх знаю. Пручалася до останнього, адже територія квартальної відповідальності не маленька – від вулиці Тургенєва та залізниці до вулиці Артема.

Як це виглядає у цифровому еквіваленті?

– В цілому, це 14 вулиць і близько тисячі будинків. Потрібно практично безвилазно перебувати вдома, оскільки люди могли прийти за допомогою, консультацією або з іншою проблемою, а іноді й просто поговорити, – в будь-який момент. Але вмовити їм мене таки вдалося. Як результат, зараз мені онучка постійно говорить, мовляв, із тобою, бабуся, неможливо ходити вулицями – через крок з тобою вітаються, зупиняються, щось запитують, розповідають. Словом, п’ятихвилинний, здавалося б, похід до найближчої крамниці за хлібом у нас іноді займає мінімум півгодини.

– Чи є та в чому полягає особливість Вашого кварталу та Кулебівки загалом, на відміну від інших районів Новомосковська?

– Напевно, в заселеності людьми ромської національності. Ні, це вже не табір із кіньми, возами й шатрами, а люди, які ведуть осілий спосіб життя. Таких тільки на моїй території понад 50 будинків, у яких живуть, як правило, члени багатодітних сімей. Чи докучають? Я б не сказала. Цілком нормальні люди – у всякому разі, коли приходять у якості відвідувачів. Та й сусіди на них не в претензії – за три роки мого головування на них не надійшло жодної скарги.

Про що мрієте, як депутат, квартальна та корінна мешканка Кулебівки?

– Про Будинок культури! Точно знаю – це сподівання переважної більшості дорослих жителів Кулебівки, чиї діти або онуки бездарно проводять своє дозвілля. Так, є Будинок культури ім. Фрунзе, але він далеченько, на околиці Кулебівки, яка за площею становить дві третини Новомосковська. Ще – щоб не пішла в забуття відроджена депутатами міськради від «Опозиційного блоку», в якому і я перебуваю, традиція святкування Масляної на Кулебівці. Люди з нетерпінням чекають на черговий ярмарок, роздачу наваристого кулешу, концерт, спілкування та просто гарний настрій.

Євген ЄВТУШЕНКО

Tags :

Немає коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *