Секрет його довголіття — у любові до людей

Петро Семенович Кириченко з Жемчужного у свої 95 років найстаріший житель району та єдиний на Юр’ївщині нині живий учасник Великої Вітчизняної війни

Вважає себе корінним жителем Жемчужного в четвертому поколінні. Батьки були середняками, яких радянська влада залишила ні з чим. У школі вчився добре, за популярну в 30-х роках німецьку мову отримував грамоти. Закінчив дев’ять класів, які тоді прирівнювалося мало не до інституту. Шкільний випускний припав чітко на початок війни 1941-го.

— Мобілізували мене наприкінці серпня, весь цей час я наглядав за залізничними рейками, якими рухалися на схід ешелони з евакуйованими, — згадує Петро Семенович. — У Кутаїсі отримав військову спеціальність хімічного розвідника. До Нового 1942-го року видали форму і відправили обороняти Донбас, де ми протрималися недовго. Залишки нашої розбитої дивізії відправили на переформування в тил, звідки кинули в пекло Курської дуги. Як військовий хімік я розливав горючу рідину — «коктейль Молотова» — пляшками й розкладав їх в окопах. Бій був настільки жорстоким, що в літні сонячні дні від розривів снарядів і бомб не видно було ні сонця, ні неба.

Наша дивізія потрапила в оточення, патрони закінчилися, і разом з іншими виживши ми, я опинився в полоні. Тих, хто через поранення не міг самостійно пересуватися, німці розстрілювали на місці. На щастя, у мене була поранена тільки рука… У полоні виконував різні роботи, остання — свердлувальник на авіазаводі в Німеччині. Звідти у квітні 1945-го мене і звільнила Червона армія. Ні, не посадили, не запроторили в табір, як більшість тих, хто побував у полоні, я зумів переконати НКВСівців, що в полоні опинився не по своїй волі. Щоправда, два роки дослужував зенітником у Німеччині.

Коли повернувся додому, працював у Юр’ївському відділенні держбанку, і не ким-небудь, а кредитним інспектором. Проблеми зі шлунком змусили змінити банківську професію на роботу листоноші, червовода (розводив шовкопрядів), продавця.

Двічі був одружений, точніше зараз уже 55 років живе з другою дружиною, яку любить, пестить, плекає, поважає та свідомо побоюється донині. Каже, якби не дружина, яка дала йому пару разів «прикурити» за те, що почав зловживати горiлкою, то… Має сина від першого шлюбу, двох доньок від другого, сім онучок, вісім правнуків та одну праправнучку.

На питання в чому секрет його молодості, Петро Семенович несподівано відповів віршами: «Как продлить быстротечную жизнь? Только любя, только любя. От одиночества как нам спастись? Только любя, только любя. Годы мои, вы не спешите, годы мои, вы подождите. Годы мои, счастье впереди. Лета на зиму повернули, Плывут в осенней хмурости. А я люблю, а я люблю, Люблю, как в юности!».

Стверджує, що повторює ці рядки, як і молитву подяки Господу, щодня вранці та ввечері. «Любов і віра в Бога рятує не тільки світ, людство але й конкретну людину від жорстокості, черствості та ненависті до інших, дає їй сили на довгі роки життя», — впевнений наш ветеран.

Мало того, що у свої 95 років Петро Семенович Кириченко виглядає максимум на 80, у нього феноменальна пам’ять, якій можуть позаздрити нинішні школярі, прекрасне почуття гумору, приємний співочий голос і віртуозне володіння баяном. А ще він завзятий велосипедист із 80-річним стажем, який проїжджав у свої роки мінімум 3–5 км щодня. За все своє довге життя жодного разу не застудився. Каже, це завдяки нюхальному тютюну, який сам вирощує, сушить, меле, перемішує з попелом від голівок соняшника, сіллю, змочує горілкою й раз 20 на день нюхає.

Будьте здорові, Петре Семеновичу!

Євген ЄВТУШЕНКО

Немає коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *