• Любов Григорівна Малиночка

Секретар не підпільного райкому

Так і жартома, і всерйоз називають на Магдалинівщині завуча Кільченської школи, а за сумісництвом – секретаря найчисленнішого в області райкому компартії Любов Григорівну Малиночку

Народилася в селі Радянське (нова назва – Кільчень). Мама з Хмельницької області, тато місцевий. Однак сім’ю створили в Казахстані, куди обидва поїхали освоювати цілину. Хоча батьки були людьми, як-то кажуть, від сохи, Люба зі школи мріяла стати вчителькою німецької мови. Стверджує, що позначилися родинні гени по лінії батькової бабусі, в родині якої на рубежі XIX- XX століть отримали пристойну освіту і викладали німецьку мову.

А бабусині доньки були продавцями, що також позначилося на первинний вибір професії. Майбутній викладач закінчила шкільний навчально-виробничий комбінат за фахом продавець. На кого і продовжила навчання в Новомосковському кооперативному технікумі. Але уготоване долею покликання взяло-таки верх – після першого курсу 18-річна дівчина виходить заміж, забирає документи з технікуму та вступає на заочне відділення романо-германського факультету Запорізького держуніверситету. «Чому саме німецька? Любов до цієї мови мені прищепив у школі директор, який і читав у нас цей предмет. А я всіляко самовдосконалювалася – купувала газети, всіляку літературу німецькою», – згадує Любов Григорівна.

– Який же зв’язок між любов’ю до німецької та комуністичною ідеологією?

– У школі відрізнялася надзвичайною активністю, брала участь у самодіяльності, вела концерти і драмгурток, обиралася секретарем комсомольської організації. У 1984 році, за два роки до вступу в університет, брала участь у відродженні школи в Радянському, тоді й почала в ній працювати в якості старшої піонерської вожатої. Після третього курсу перевели у викладачі. До компартії мене прийняли в 1989 році, ще при Союзі, під час перебудови. Мені тоді було 24 роки і я вважалася наймолодшою в районі комуністкою. І в школі я стала першим та останнім при СРСР членом партії.

Пам’ятаєте Ваше перше партійне доручення?

– Так, мені доручили проводити політінформації на свинофермах нашого племзаводу. Ні, я не читала вирізки з газет, не переказувала програму «Час», я влаштовувала живі дискусії з актуальних питань, порушені в популярному тоді журналі «Молодий комуніст». У цих бесідах активно брали участь і безпартійні. Вважаю, що цим і я внесла лепту до традиційно високого відсотку голосування жителів села Радянське за комуністів. І я два скликання була депутатом райради.

Скажіть, а який Ваш партійний статус сьогодні?

– Я залишаюся членом комуністичної партії України. Ні, компартію юридично не закрили, вона, якщо можна так сказати, перебуває в підвішеному стані. Більш того, я секретар не підпільного, підкреслюю, Магдалинівського райкому, який налічує 142 комуніста та є найчисленнішим серед сільських в області. До речі, нещодавно подала заяву про прийом ще одна людина з Личково.

А чим можете похвалитися крім партійної роботи?

– Ніколи не відокремлюю партійну та роботу для людей. В цьому плані похвалюся написаною книгою про афганців Магдалинівщини. До неї увійшли невеликі оповідання практично про всіх у районі учасників війни в Афганістані. Ще крім роботи завучем, викладання німецької, також із задоволенням веду теорію музики – слухаємо різні музичні аудіозаписи, говоримо про музику, знайомимося з відомими композиторами. Мої учні майже завжди займають призові місця на районних олімпіадах, а на обласних стоять на рівні з вихованцями спецшкіл. Пишаюся, що зуміла виховати двох учнів, які стали викладачами німецької та англійської мов. Ну, і мій син готується вступати на романо-германський до ДНУ.

Євген ЄВТУШЕНКО

Tags :

Немає коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *