Себе присвятив служінню Богу

Так можна коротко сказати про благочинного Першого Новомосковського округу церков, настоятеля храму Сорока Святих мучеників Севастійських, – протоієрея Андрія Шевчука

Отець Андрій корінний новомосковець, народився в родині службовців, випускник колегіуму № 11 та дитячої музичної школи міста Новомосковська. Остання дала йому можливість у подальшому стати спочатку вихованцем, а потім і сержантом строкової служби дивізійного духового оркестру селища Гвардійське. За півроку до демобілізації – студент відділення духових та ударних інструментів стаціонарного навчання Дніпропетровського музичного училища ім. Глінки. «Як пізніше виявилося, музика була не єдиним моїм захопленням, – згадує батюшка. – Довгі пошуки себе привели мене до Харківського національного університету внутрішніх справ, куди я і вступив на юридичний факультет слідчого відділення.

– Отже, воістину, шляхи Божі незбагненні… Як Ви реалізовували себе на міліцейському терені?

– Після другого курсу перевівся на заочне навчання. Саме з цього моменту й почався мій трудовий шлях слідчого. Спочатку три роки роботи в Індустріальному райвідділі, слідчому управлінні Дніпропетровська, потім – півтора року в Новомосковському міському відділі міліції.

– А коли у Ваше життя увійшла Церква?

– Ще у шкільні роки: тоді до віри й церкви долучалися мої бабуся та мама. Разом із ними я відвідував храм, причащався, слухав і запам’ятовував молитви, захоплювався співом церковного хору, іконами, самою атмосферою… Відтоді духовні пріоритети стали провідними в моєму житті. Під час навчання в Харкові відвідував Пантелеймонівську церкву та Благовіщенський собор, де, крім архітектурної краси, мене приваблював церковний спів. Мріяв і сам про клірос. І Господь був милостивий до мене, надавши таку можливість: спочатку в Самарському Свято-Миколаївському пустельному монастирі, а потім і у Свято-Троїцькому соборі, де я, до речі, познайомився зі своєю майбутньою дружиною.

– Що спонукало Вас змінити погони старшого лейтенанта міліції на рясу священика?

– Одного разу виникло величезне бажання просто змінити хід свого життя, зійти з міліцейської стежки. До того ж, у мене склалося тепле духовне взаєморозуміння з тодішнім благочинним, настоятелем Свято-Троїцького собору протоієреєм Володимиром Цешковським, Царство йому Небесне!

Як поставилися вчорашні товариші по службі-міліціонери та й священики до Вашого рішення?

– Несподівано для мене добродушно і з розумінням: ніби я все життя був не слідчим, а священиком. І знаєте, для мене це дуже важливо!.. З багатьма товаришами по службі я досі підтримую хороші стосунки: вони приходять до нас у храм. Навіть один тодішній шахрай, якого я пожалів і не посадив у в’язницю під дану ним обіцянку стати на шлях істинний і відвідувати церкву. До речі, він дотримав своє слово – виправився та більше десяти років регулярно відвідує храм Сорока Святих, вітає мене з усіма святами.

І яким був Ваш вихід з міліції?

– Написав рапорт, звільнився та ще більше часу став проводити в Соборі. За деякий час благочинний отець Володимир запропонував мені стати дияконом, тобто, прийняти присягу та свячення. Я зрадів, готовий був днювати й ночувати у храмі, але про мене раптом забули більш, ніж на півроку. Жодної уваги, лише побажання старанної молитви. Тільки набагато пізніше я дізнався, що в цьому й полягала суть давньої церковної мудрості: новачкові-претенденту надавався час для душевного і фізичного дозрівання. В цей період за мною невпинно спостерігали, вивчали, перевіряли та наставляли старші священнослужителі. Я ж читав молитви, співав у хорі, покірливо виконував найважчу роботу – місив тісто для просфор.

– Висвячення, напевно, запам’яталося на все життя?..

– Ви маєте рацію, то було Велике Таїнство. Я досі згадую про нього з особливою теплотою. Рівно за дев’ять місяців з моменту нашої першої розмови, так само несподівано батько Володимир, знову, як би ненароком, запропонував мені з’їздити з ним у єпархію. Я й уявити собі тоді не міг, що на мене чекає така важлива в майбутньому розмова з Владикою Іринеєм. У процесі знайомства з моєю біографією, Владику зацікавив період роботи слідчим у міліції. В розмові він запитав: мовляв, чи не будуть там кивати на церкву, мовляв, кого беруть?.. Я його переконав, тоді Владика посміхнувся і благословив. Так, ще сказав, що за традицією, до моменту здійснення обряду висвячення я нікому про це не повинен говорити: «Ти готуйся, а ми молитися будемо», – лише прозвучало в його архіпастирському напутті. Саме тоді, після візиту у Владики, я вперше відчув на собі богоугодність прийнятого рішення: виходжу і на сходах собору підвертаю ногу, та так сильно, що ступити не можу. Тоді я не на жарт злякався, що втрачу можливість бути присутнім на власному висвяченні. Мене заспокоювали, говорили, що це хороший знак – випробування спокусою, без якого благі справи не звершуються.

І дійсно, з Божою поміччю, все обійшлося. Далі на мене чекала сповідь єпархіальному священику, підписання необхідних документів, які зобов’язують надалі вести за Статутом церковно-канонічну діяльність, прийняття присяги і, нарешті, незабутня Божественна Літургія, під час якої Владика Іриней висвятив мене в сан диякона.

– Можете відтворити напутні слова Митрополита?

– Його слова я пам’ятатиму все життя, багато що зі сказаного виявилося пророчим: вже збулося або збувається. І, взагалі, багатьох, із ким Владика більш-менш тісно, стикається, він незримо веде по життю. Для мене він, як батько рідний, – і аж ніяк не через зроблені мені якісь позички або поблажки, це – незбагненно, на рівні підкірки, підсвідомості… Кому хоч раз у житті пощастило з ним спілкуватися, мене зрозуміють. Він просто випромінює благодать, батьківську мудрість, які поширюються навіть на тих, хто приходить із ним сперечатися або сваритися. Після недовгого спілкування такі йдуть радісними й утихомиреними.

Чи довго служили дияконом і як стали настоятелем храму Сорока Святих?

– Всього три місяці, після чого мене Владика висвятив у ієреї, і я став священиком. Близько двох років справно служив у Новомосковському Свято-Троїцькому кафедральному соборі. І ось одного разу настоятель отець Володимир Цешковський запросив до себе на трапезу, під час якої прозоро натякнув на перспективу мого зросту і ненав’язливо запропонував парафію, тобто можливість стати настоятелем храму. І, не даючи можливості на роздуми, тут же запитав – «Згоден?». Я ствердно кивнув. А далі – візит в єпархію, Указ Владики, але вже конкретно – в якості настоятеля храму Сорока Святих мучеників Севастійських.

храм Сорока Святих мучеників Севастійських

Це вже потім з’ясувалося, що як такого храму, ще й не існувало… Його треба було зводити з колишньої будівлі дитячого садка в районі залізничного вокзалу. Як то кажуть, узявся за гуж, не кажи, що не дуж. Пам’ятаю, перше богослужіння в храмі я провів просто неба, під деревом, оскільки будівля ще являла собою руїни та голі, без даху, стіни. А завдяки величезній допомозі депутата міськради Петра Ремезка та міської влади, першу зиму ми з парафіянами вже служили під тимчасовим дахом, щоправда, без опалення та світла, обігріваючись буржуйкою. В перше храмове свято на честь Сорока Святих мучеників Севастійських церква, на превеликий подив запрошених священиків Першого Новомосковського благочиння, була повна парафіян. Зараз ми готуємося до чергового ремонту – до 15-річчя храму в березні майбутнього року хочемо дещо оновити.

– Отець Андрій, Ваша родина утримується тільки на пожертвування прихожан?

– Ні. Адже служби на таких парафіях, як у мене, відбуваються лише в недільні та святкові дні, тому доводиться утримувати сім’ю (я з матінкою та дві дочки-школярки) також за допомогою учительства відразу в двох школах міста. Викладаю християнську етику, історію України, всесвітню історію, правознавство, філософію. Навантаження велике, але з Божою поміччю справляюся. Маю відповідну освіту: диплом богослова Бєлгородської духовної семінарії місіонерської спрямованості та диплом магістра історії та правознавства Бердянського педагогічного інституту.

– А як Ви ставитеся до співіснування різних конфесій?

– Як людина, котра має юридичну освіту, громадянин незалежної демократичної держави, вважаю конституційним правом кожного на свободу віросповідання. Тим більше, що всі ми, священнослужителі, сьогодні підносимо полум’яні молитви до Бога за Україну, Новомосковськ. Просимо напоумлення виключно мирного вирішення будь-яких ситуацій, без нагнітання ворожнечі, оскільки все засноване на злобі – короткочасне. Сьогодні особливо необхідно кожному з нас молитися за мир, взаєморозуміння, адже всіх нас Господь любить однаково.

– У пресі раз у раз з’являються повідомлення про відмову деяких священиків відспівувати загиблих в АТО військових…

служслужба Богу

– Заявляю з усією відповідальністю, що це неправда. Більш того, ми з військкоматом уклали договір про благодійне відспівування загиблих героїв. Багато про що говорить і той факт, що у військових частинах Черкаського та Гвардійського знаходяться дві наші парафії.

На закінчення, на правах благочинного Першого Новомосковського округу церков і настоятеля храму Сорока Святих мучеників Севастійських охарактеризуйте коротко Ваших парафіян і духовенство.

– У нас парафія невелика, але дуже дружня. Втім, як і духовенство Першого Новомосковського благочиння – порядне й відповідальне. Всі священнослужителі мають достатній стаж церковного служіння, більшість створювали парафії, що називається, з нуля, тому трепетно та дбайливо ставляться до їхнього подальшого становлення та процвітання. Сподіваюся, що й надалі ми всі разом плідно працюватимемо та прославлятимемо Бога, будемо виховувати підростаюче покоління в дусі канонічних православних традицій. Хай береже вас Господь!

Євген ЄВТУШЕНКО

Tags :

Немає коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *