Світ змінюється. А ми?

Приголомшливий результат другого туру президентських виборів насправді був цілком передбачуваним. У такі цифри майже ніхто не вірив, крім соціологів, але вони проростали поволі всі останні чотири роки. Давайте спробуємо розібратися, звідки взялися ці цифри: 25 % за Порошенка і 75 % за Зеленського.

На мою думку, це насамперед спрацювали українські гени й історична пам’ять. На нашій території не було царів і королів, а якщо і траплялися, то чужі — польські, австрійські, російські, та ще побіжно забігали кримські хани. Українська історична пам’ять не сприймає президента в короні. Перефразую старий анекдот і скажу так: президент у короні — це диктатура, президент, якого критикують — це демократія, президент, якого переобирають — це дійсно народовладдя. Схоже, що наш Петро Олексійович останні роки забрався на якийсь саморобний постамент і певно відчув себе царем-батюшкою. Україна це не сприймає. І голоси за Зеленського були насправді голосами проти самозваного «батька нації».

З іншого боку, на цих виборах зіграло свою роль те, що можна умовно назвати «внутрішньою імміграцією». Нас так вміло й безжально розділили на народ двох сортів, навісили ярлики типу «ватники» й «вишиватники», «сепаратисти» й «патріоти», прив’язавши перших до РФ, а других до ЄС, що люди поступово перестали сперечатися й розмовляти. Думати не перестали, а висловлювати свої думки вголос стали побоюватися. Зеленський у своїй передвиборній кампанії вміло обійшов ті рифи, які розділяють народ, і говорив тільки про те, що народ може об’єднати. Тому в нього такі результати по всій країні, крім Львівської області, де він програв Порошенку зовсім небагато. До речі, жителі рідного села Степана Бандери теж проголосували саме за Зеленського. Так ось, голосуючи за Зеленського, ми голосували за своє невдоволення діями влади. Нас лякали, що всі хто проти влади — це «агенти Путіна». Але це цілковита дурниця. Любити, цінувати й захищати Україну зовсім не означає, що не можна критикувати владу. Президенти приходять і йдуть, а батьківщина залишається. Президент і батьківщина — це не тотожні поняття.

А найголовніше полягає в тому, що зміна президентів — це нормальний і природній процес. Це означає, що ми — народ, ми розуміємо свої інтереси й ми в змозі донести ці інтереси до верхніх поверхів державних сходинок. Єдине, чого робити не варто — панікувати й бездумно вірити у все хороше. Паніка — заняття безглузде й непродуктивне. А бездумна віра народжує пасивність і диктаторів. Владу завжди й в усьому потрібно контролювати. Світ змінюється. Змінюватися повинні й ми.

Ваш Мартин КАПУСТА

Немає коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *