• Присамар'я

Річко, як тебе звати?

Нерозказані історії «блакитних шляхів» Дніпропетровщини

За триста з лишком кілометрів на північний схід від Дніпропетровська, на західно схилі Донецького кряжу блищить місячної ночі невеличке озерце. З нього витікає маленький теплий струмочок води — тут і починається Самара.

Хто й коли назвав річки?

Часом у верхів’ї річка зупиниться, утворить неглибокі болотисті плеса, відпочине в них, збереться з силою і вже голубоокою красунею вирушає степовим килимом у нелегку дорогу до далекого Дніпра. Обтікаючи давні височини й горби, вона часто утворює круті коліна, іноді, здається, що вертає назад. Спочатку річка тече на північний захід і ніби шле уклін людям з села Новосілки. Потім заверне на захід — у гості до пишної, в зеленому вбранні високих трав річки Зеленої. Злившись з нею, повертає на південний захід, до села Миколаївки, але побачить збоку ще й Михайлівку, попрямує до неї — знову на північний захід. За Михайлівкою річка робить велику петлю і, намилувавшись соняшниковими селами й вишневими садами, вже потече па південний захід до свого нинішнього гирла, що проти міста Дніпра.

По дорозі до неї приєднаються нові притоки: Бик, Бичок, Тернівка, Верхня Терса, Середня Терса, Нижня Терса, Кам’янка, Татарка, Кільчень, а десь побіля Павлограда віддає їй свої води Вовча зі своїми притоками Ганчул і Янчул.

…Як переплелись назви. Хто і коли дав їх річкам? За народними переказами, назва Вовчої походить ніби від того, що колись біля неї в тернах і степах водилась тьма вовків. У Боплана — автора книги «Опис України», яку він бачив у 1630-1640 роках, є проте й інша назва цієї річки — Тячавода, що означає Вовча Вода. Назву річці Конка дали дикі коні, які водилися тут. Це були невеличкі, мишастої масті, але швидкі, як вітер, коні.

Імена притокам Самари річкам Бик і Бичок, мабуть, теж дали тварини, які колись ходили великими чередами у верхів’ї Присамар’я. А Тернівці, кажуть, назву дали чагарники колючого терену, що оберігали річку. А чому Татарка, Янчул і Ганчул? Та і сама Самара має незвичайну для нашої мови назву.

Виявляється, Янчул, права притока Вовчої, складається з двох слів: «Ян», що тюркською мало означати «збоку», «поряд», «за» чи «навколо», а «чул» — степ! Слово «Ганчул» також складається з двох тюркських слів. «Ган» — значить «вільно», «легко», а «чул», уже знаємо, «степ». Обидві ці річки, як і майже десяток інших річок, починаються з Приазовської височини. Варто заглянути допитливим у глибину віків Приазов’я. Віки розкажуть багато цікавого про своє минуле.

А чи не нагадує нам назва річки Татарка про тяжкі часи в історії українського народу, коли на Присамар’я налітали татарські орди? Вони вихором проносилися нашою землею. І тоді горіли села і лилася людська кров. Молодь і всіх, придатних на продаж, орда заковувала в кайдани і гнала в Крим, на невільницький ринок. Про це нагадувала в нашому краї назва села Татарбранка. Але в 1946 році, коли з карти області було велено змести всі німецькі, татарські й інші іноземні назви, перейменували й ні в чому не винну Татарбранку. Тепер це просто Орілька…

З правого берега Самари тоді можна було бачити, як на лівому березі, де нині Ігрень, Іларіонове, Чаплі, татари, повертаючись з розбійницького походу, ділили свій ясир. Чим це іноді кінчалося для загарбників, можна здогадуватися, спом’янувши про сміливий наліт козаків під командою кошового атамана Івана Сірка 1660 року в гирлі Самари, коли людолови повертались з 10 тисячами полонених.

Нині в Самарському районі м. Дніпра поблизу акумуляторного заводу встановлено пам’ятний камінь з написом про те, що в цих місцях легендарний отаман Іван Сірко мав велику січу з ординцями, які гнали багатий ясир на південь, у Крим. Січовики на чолі з Сірком підстерегли загарбників і дали їм чосу, відбивши молодих татар-бранок і татар-бранців… Зараз ветерани, які відпочивають у розташованому поблизу укропівському таборі, і не здогадуються які трагічні події розгорнулися в ХVII столітті зовсім поблизу…

Як пам’ятка про ті часи лишилися на Придніпров”ї назви річок Татарок. Їх дві. Одна впадає з лівого берега в Самару вище Одинківки. Друга — в Дніпро поблизу села Любимівки. Тут же була невеличка колись слобідка під назвою Татарка. А нижче Кодацького порогу є два острови, нині затоплені водами Дніпра. Вони називались — Малий Татарський і Великий Татарський.

Чи не ті часи і дали назви нашим річкам—Татарки?

А звідки назва «Самара»?

Ось одна з версій. Слово Самара походить з тюркської мови. В перекладі на нашу мову слово «самара» означає «річка родючості». Що саме мав на увазі той перший, хто дав їй цю назву? Коли це було? За сивої старовини цю річку ще називали Самар, Самарк і Снопород.

А упорядник топонімічного словника-довідника України М. Т. Янко пише, що походження назви Самара остаточно ще не з’ясовано. А. А. Івановський виводить її від тюркського «самара» — «волове ярмо». За переказом татари розпинали на волячому ярмі християн, які не хотіли приймати мусульманської віри. Більш вірогідно, що гідронім походить від киргизького «самар» — «чаша, посуд». Ця назва, до речі, поширилась і на річку Самарку — праву притоку Бритая (басейн Дону), яка бере початок недалеко від Самари.

Наш земляк, письменник, літературознавець і мовознавець Василь Чапленко (1990-1990), народжений у Миколаївці та померлий у США, видрукував 1971 року в часописі «Нові дні» окрему розвідку «Походження назви Самара».

Є річка Самара і в Росії. Вона майже вдвічі більша за нашу і на височині Общий Сирт протікає далеким від Придніпров’я Оренбуржжям і впадає у Волгу з лівого берега біля міста Самара. Назви Терса є у нас і на Саратовщині. Випадковий збіг назв цих річок? Чи тут є певна закономірність? Хто відповість на це? Хто розгадає назви інших річок і допише цей розділ?

Як обходили водні перешкоди в давнину

Самара

Хто захоче пропливти на човні всією Самарою — від схилів Донецького кряжу, біля села Мар’ївка Добропільського району Донецької області, де вона починається, до лівого берега Дніпра, де вона вливається, той подорожуватиме землями найбагатших на Україні індустріальних областей — Донецької. Харківської та Дніпропетровської. На всьому цьому шляху, за винятком мілководдя у верхів’ї, Самара годиться для водного туризму. Звичайно, тепер для плавання краще вибирати човни або катамарани легкої конструкції, щоб при нагоді можна було обійти мілководдя волоком.

Обхід водних перешкод волоком має на Самарі давню і цікаву історію. Починається вона ще відтоді, коли Самара стала частиною кільця стародавнього водного шляху, своєрідним блакитним мостом, що з’єднував береги Дніпра з берегами Азовською моря. Проїхатися цим кільцем, згадати славну давнину, здійснивши похід на човнах за маршрутами наших предків в Азовське море, або на річку Дон — це для сучасних лицарів туристських походів було б неабиякою подією.

Торгові чи військові каравани за старовини заходили з Дніпра в Самару і підіймалися нею до гирла річки Вовчої, біля нинішнього м. Павлограда. Тут каравани завертали у Вов­чу і йшли нею до Кальміуського волока. Сушею волокли мореходці свої каравани до річки Кальміус і вже нею запливали в Азовське море.

Французький інженер Гільом Левасер де Боплан, відомий в Україні як автор двох творів — проекту будівництва знаменитої Кодацької фортеці в 1635 році і книги «Опис України» про морські походи запорожців у Чорне море та їхнє повернення з походу на Січ, писав так:

«…є у них ще інша дорога до Запоріжжя — вони повертаються через Донський Лиман (тобто Азовське море), проходять через протоку, що знаходиться між Таманню і Керчю, пливуть вгору лиманом до річки Міуса (Кальміуса). Тут вони пливуть по Кальміусу, поки вона може підняти їхні судна. Від верхів’їв цієї річки до гирла Тачаводи (Вовча вода) не більше однієї милі. Тачавода ж впадає в річку Самару, а Самара впадає в Дніпро на віддалі однієї милі вище Кодака».

Боплан, правда, зауважує, що «козаки рідко повертались цим шляхом до Запоріжжя, бо він занадто довгий».

Поверталися ж вони цим шляхом лише тоді, коли турецький султан наказував своєму флоту вийти в Чорне море до гирла Дніпра, зустріти тут запорозькі чайки і розгромити їх, щоб більше не сміли турбувати його — намісника бога на землі. Козаки якось розгадували задум султана і після вдалого походу на Туреччину поверталися на Січ описаним вище маршрутом, залишивши турків чекати їх, поки козацькі чайки з’являться в гирлі Дніпра. Але… не з боку Чорного моря, на що сподівалися турки, а з гирла Дніпра і замість того, щоб нападати, галерам доводилося тікати від дніпрового гирла з чималим числом пробоїн, а часом і не з усіма галерами.

Ще двісті років тому, у 1805-му була записана народна дума «Три брати самарські». Вона привертала увагу багатьох етнографів, записана у різних варіантах (до речі, здебільшого на Полтавщині).

Микола ЧАБАН

Tags :

Немає коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *