Романтик із фермерським нахилом

Нинішній голова Василівської сільради Юрій Анатолійович Писаренко став першим фермером у Новомосковському районі, а, може, і в області, але досі не перестає вважати себе романтиком

Йому 58 років, 55 з яких, після переїзду батьків на мамину батьківщину, живе у Василівці. Ще у щасливому радянському юнацтві, схильний до романтичних поривань душі, 17-річний Юра задумує їхати на БАМ і, гордий, відправляється за путівкою на всесоюзне будівництво в райком комсомолу…

– У райкомі вручили жадані комсомольські путівки під бравурний марш, але не на БАМ, а в… Кривий Ріг, працювати різноробом на Північний ГЗК, – згадує Юрій Анатолійович. – Поселили до «вбитої» гуртожитку, видали спецівки, подорожні на харчування і, як ні в чому не бувало, відправили працювати в кар’єр. Через декілька днів від ошуканих «будівельників БАМу» нікого не залишилося. Досі дивуюся, як такий жорстокий обман не вбив у мені юнацького романтизму.

– І в чому ж проявився черговий випадок романтизму?

– Працював у колгоспі обліковцем, вступив у Дніпропетровський технікум електрифікації сільського господарства. У цей час із заробітків приїхала знайома, з під Норильська, де будували найбільш північну ГЕС. Надихнувшись її розповідями про красу заполярного кола, кидаю навчання і їду туди. Вражень маса, я закохався в ті краї, де дев’ять місяців зима з північним сяйвом. Досі туди тягне. Коли повернувся додому, знову пішов у колгосп електриком, що мені швидко набридло.

В середині 80-х почало розвиватися приватне підприємництво, куди мене тягнуло, немов магнітом. Оскільки я людина сільська, то обрав фермерство. У 1991 році, на пару з іншим охочим, ми першими в Новомосковському районі отримали в довічне користування 45 га землі під фермерське господарство. Це була колгоспна земля, яка вважалася мало не найгіршою в районі. Так мені дісталася найгірша з найгірших, щоб іншим не заздрісно було!.. За допомогою різних податкових пільг, фондів фермерської підтримки та банківським кредитами, що отримувались з боєм, якось вдалося вижити, закріпитися, оперитися і зберегти господарство. Тоді я й почав осягати далеко не романтичні ази агрономії, комбайнерства, бухгалтерії, економіки та навіть банківської справи.

– Як же романтик погодився прийняти, таку цілком не романтичну, посаду голови сільради?

– Був перехідний період, коли бувши фермером, я 10 років підробляв водієм шкільного автобуса. А першу невдалу спробу стати головою я зробив років 20 тому. З відчаю вдарився в суспільне життя – організував загін з охорони порядку в селі. На попередніх виборах мені не вистачило лише п’ять, а на цих вже перебрав 130 голосів. Як не дивно, в моєму розумінні головування сільрадою також прирівнюється до поняття романтики: щось корисне зробити для села, для селян – в наш час це романтично.
Знаєте, потихеньку виходить: в центрі пішохідні доріжки поробили, освітлення зробили, з допомогою фермерів вдалося залатати найбільші ями на дорогах, вибили субвенцію на ремонт Будинку культури…

– Для своєї душі хоч романтика залишилась?

– Захопився зеленим туризмом, історією рідного краю, козацтвом, з друзями обстежили кургани, знаходили підземні козацькі ходи, стоянки давніх людей, навіть бивні мамонта. Експонатів набралося достатньо – в рамках реставрації Будинку культури готуємо там приміщення під музей. Розробили історичні маршрути пішого туризму. Ще літаю на дельтаплані, ходжу на яхті, їжджу на велосипеді. Інша сфера – волонтерство. Вчора черговий раз їздили з хлопцями в зону АТО, відвозили воїнам з нашої 93-й бригади гостинці. Нудьгувати ніколи…

Євген ЄВТУШЕНКО

Немає коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *