Про Віру, Надію, Любов

Штрихи до біографії княгині Віри Урусової

Вона мала блискуче становище в суспільстві, багатство, маєтки на Орелі і на Дніпрі, будинок у Катеринославі, успішного чоловіка. Водночас усе це втратила. Але не зламалася.

Прогулянки Зимовим садом

…На самому краю нашої області, на Приоріллі розташувалося мальовниче село Котівка. У ньому й народилася 1863 року в родині поміщика Георгія Петровича Алексєєва і його дружини француженки Анжель Петрівни старша дочка Віра. Тридцятирічною вона вийде заміж за князя Миколу Урусова і стане княгинею Вірою Урусовою. Під цим ім’ям вона й увійде до історії нашого краю.

А втім, чи увійде? Мало хто й досі знає про неї. А тим часом вона була дочкою свого часу, багато займалася благодійністю, під час Першої світової стала на чолі лазарету, відкритого Червоним Хрестом у Катеринославі.

Цікаві спогади про неї залишила її гувернантка Еймі, яка приїхав до Росії з Англії. Пропрацювавши у Алексєєвих чотири роки, вона подружиться з обома їхніми дочками – Вірою і Ольгою. І особливо з Вірою. Гувернантка вперше побачила дівчаток у Петербурзі, в готелі, де жили багаті Алексєєви (глава сімейства був катеринославським губернським предводителем дворянства, другою особою після губернатора).

У перший день, коли вони пішли на прогулянку в Зимовий Сад, зустріли імператора Олександра ІІ, він йшов пішки і зовсім без супроводу. Сестри давно мріяли його побачити, тому вони сказали гувернантці: «Ви принесли нам удачу». Зустрічаючи їх кожен день, більше тижня, імператор зупинився і запитав: «Ви сестри?» (Вчителька була всього на чотири роки старше Віри). Англійка могла тільки посміхнутися, позаяк ні слова не розуміла, але Віра, збита з пантелику від хвилювання, відповіла: «Так, Ваша Величносте». «Всі три?» – Запитав імператор, дивлячись на вчительку. «Ні, це наша англійська подруга». Після цього він віддав честь і сказав по-англійськи «Доброго ранку», а ті зовсім забули зробити реверанс. Дівчата почали думати, як повідомити йому свої імена, і вирішили попросити одну даму, дочка якої була хрещеницею імператора, прогулятися з ними. Вона пішла, і як і очікували, він сказав «Доброго ранку», а потім запропонував жінці руку і прогулявся з нею трохи, запитавши, хто вони такі.

…У поїзді, по дорозі до Катеринослава, був час поговорити про їхнє майбутніх уроках. Вірі було шістнадцять, а Ользі чотирнадцять років. Вони скаржилися, що занадто відстали у навчанні через часті поїздки за кордон. Перебуваючи вдома, вони слухали лекції декількох вчителів з гімназії, і у них було всього дві вільні години на день, щоб розділити їх між німецькою та англійською мовами; А при від’їзді з дому у них не було уроків зовсім, за винятком гри на піаніно.

Для гувернантки було новиною, що Віра і Оля самі призначали собі уроки, але мати сказала, що вона залишила це повністю на їхній розсуд. Вони говорили по-англійськи так само добре, як їхня гувернантка, але використовували скорочення власного винаходу, а також неправильно вживали деякі часи. Все своє життя вони мали англійських нянь і англійських гувернанток і завжди говорили по-англійськи одна з одною. Їхня французька була досконала завдяки матері – француженці, тож іноді у них були й французькі гувернантки.

Старша з сестер Віра, за спогадами її гувернантки, була дівчинкою з надзвичайно сильним характером. Вона і англійка незабаром подружилися, і їхня дружба тривала 60 років! У них було так багато спільного в тому, що їм подобалося чи не подобалося, вони обидві були міцні і енергійні, любили їздити верхи, піші прогулянки, кататися на човні і плавати, – але особливо полюбляли ходити пішки. Сестра Ольга була схильна ухилятися від енергійних вправ; зате вона була набагато кращою музиканткою і грала на піаніно з великим почуттям і натхненням.

І батько, і чоловік кохалися в старовині

24 квітня 1894 року в Петербурзі відбулося вінчання Віри Урусовой з князем Миколою Петровичем Урусовим. Про це вінчанні нагадує так званий «воздух» – покрив для судини зі святими дарами, який Віра Георгіївна Урусова подарувала Котівській церкві. Нині ця реліквія зберігається в Дніпропетровському історичному музеї імені Д. Яворницького і час від часу виставляється для огляду. Напередодні весілля, в березні того року, князь Урусов став владимирським віце-губернатором. На той час він мав придворне звання камер-юнкера, а також колезького радника. Потроху підростали його чини.

І батько, і чоловік княгині Віри Урусової захоплювалися старовиною, дружили з відомим істориком запорозького козацтва, археологом і лексикографом Дмитром Яворницьким, котрий у 1902-му очолив Катеринославський обласний музей імені А. Поля. В архіві вченого збереглося чимало листів від князя Урусова і княгині Віри. Так, в 1896 році сорокарічний історик успішно склав іспит при Варшавському університеті на звання магістра російської історії. Дмитро Іванович негайно отримує з Владимира телеграму такого змісту: «У Варшаву, Єрусалимська, 43, Яворницькому. Сердечно вітаємо. Щиро радіємо успіху. Урусова.»

«Ми невесело проводимо свята, – писав Урусов історику в 1899 році, – так як Ольга Георгіївна дуже серйозно хвора». Ця фраза з листа князя Урусова стосується єдиної Віриної сестри Ольги. Красуня, улюблениця батька, вона виростала в блискучому колі катеринославського та столичного дворянства.

Так, весною 1899 го Алексєєвим було святково на душі: Ольга танула від хвороби на очах. Вона задихалася. Вважали, що це хвороба серця і її возили по відповідним курортам. А вона помре в листопаді 1899 го від раку… В пам’ять про дочку батько побудує в Котівці в 1905 році красуню-церкву.

«Я доповідав про тебе Государю…»

У січні 1901 року Віра Урусова з чоловіком переїхали в Гродно, куди чоловіка призначили губернатором. До речі, Миколу Петровича змінив на цій посаді майбутній російський прем’єр і їхній приятель Петро Столипін, а Урусова з Гродно перевели на підвищення – губернатором до Полтави.

Тут вони пережили в грудні 1905-го і Сорочинську трагедію, коли пролилася кров сорочинських селян. У Полтаві вони перебували до 1906 року, коли князь серйозно захворів і змушений був піти з губернаторського поста. «Дорогий Коля, – напише влітку того року Урусову Петро Столипін. – Я щиро, сердечно сумую з приводу хвороби, що спіткала Тебе, і для держави шкодую, що Ти не можеш продовжити свою доблесну службу. Я доповідав про Тебе Государю, який вельми Тобі співчуває. Він наказав мені передати Тобі, що не забуде і турбуватиметься про Твоє облаштування».

Віра з чоловіком переїздять до її батьків – в Котовку. Віра бореться за здоров’я чоловіка. Князь не може самостійно ходити – переміщається за допомогою палиць, слуги носять його на паланкині. Щоб одужати, вирушає помолитися до святих місць в Єрусалимі. Врешті. сталося диво – здоров’я його йде на поправку. У 1908-му катеринославські дворяни обирають князя своїм ватажком. Він залишається на цій посаді незмінно до самої революції. І весь час поруч була дружина Віра, вірна супутниця і опора.

Подружжю Урусовим ми зобов’язані будівництвом і відкриттям 1910 року лікарні Червоного Хреста в Катеринославі. Комплекс цей зберігся до наших днів на вулиці Короленка. Проте занепав, недоглянутий, нещодавно підпалений. О, чом дух руйнівництва досі переслідує нас як злий Фатум?…

А в лютому 1912 го в Катеринославі починає свою діяльність відділ Всеросійської ліги боротьби з туберкульозом. На перших зборах відділу обрано правління на чолі з лчільником губернського дворянства князем Миколою Урусовим. Його дружина Віра обирається до складу правління. Сім’я Урусових з особистих коштів щедро журтвувала на численні оздоровчі заходи.

Перелічити всі благодійні організації, в яких княгиня Віра Урусова була вельми активна, не вистачить місця на цій сторінці. Повірте мені на слово – вона встигала скрізь: від Вченої архівної комісії до Маріїнської жіночої гімназії, від лазарета для поранених на Першій світовій до дамського благодійного гуртка, який збирався прямо у них вдома. А як вона любила Котівку – маєток, в якому пройшло дитинство, англійський сад, закладений предками…

Революція відібрала у них усе

А потім грянула Революція. Князь заради безпеки змушений виїхати на Кавказ. Дружина не могла виїхати, бо з нею була старенька мати. Їх з матір»ю викинули з їхнього катеринославського особняка. Вони тулилися по чужих людях. У квітні 1918 року селяни розгромили їхню садибу в Котівці. Лише в 1919-му Віра дізналася, що за рік перед тим її чоловік був страчений більшовиками на Кавказі разом з десятками інших аристократів у ході червоного терору.

Віра з мамою стоїчно витримали всі випробування громадянської війни і розрухи. Тільки 1924 року їм вдалося завдяки втручанню французів і італійців вирватися в Італію, де вони спокійно доживали віку на віллі одного друга родини. Її щоденники періоду 1914-1924 років, видані на Заході і невідомі тут, – унікальний документ про карколомні події Першої світової, революції 1917-го, громадянської війни і розрухи, періоду військового комунізму…

Навесні 1933 року на 90-му році життя померла її мати графиня Марія Елізабет Анжель де ля Героньер-Алексєєва. Віра Урусова прожила довге життя і самотньо померла на 92-му році на півночі Італії. Вона пережила свого чоловіка на 37 років і лягла в сонячну італійську землю.

Мир праху її.

Микола ЧАБАН

Немає коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *