Протоієрей Андрій Петрич: «У храм мене Господь покликав»

А за старанність зробив настоятелем вже трьох храмів: святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії в Панасiвці, каплицi на честь ікони Богородиці «Одигітрія» в Багатому та майбутнього храму в Перещепиному

36 років тому народився в Межівському районі у зовсім не воцерковленій родині, але такій, що віру шанувала. Своє ж воцерковлення пояснює просто – мовляв, Господь покликав його. «В юності мама попросила на Водохреща сходити до храму та освятити воду, – розповідає отець Андрій. – Зрання відстояв усю службу, а повертаючись додому відчув невідому досі душевну радість та ангельську окриленість. І раптом зрозумів, що стикнувся з чимось таким, чого немає у звичайному житті».

– Як відбувалося ваше залучення до віри, входження у священики?

– Найближчої після того Водохреща неділі невідомі сили мене, немов на крилах, понесли до того ж храму на службу. Відтоді я рідко пропускав недільні богослужіння, осягав ази та премудрості православ’я. Мої старання помітили, і батюшка взяв мене до вівтаря нести послух паламаря. Благополучно вступив до Харківської духовної семінарії, яку закінчив у 2005 році. По поверненню в нашу єпархію, митрополит Дніпропетровський владика Іриней висвятив мене спочатку в сан диякона, потім священика та указом призначив прихід у Багатому. Неоціненну допомогу в моєму облаштуванні у приході надав благочинний Новомосковська отець Володимир Цешковський, нині, на жаль, покійний.

– Розкажіть про дружину, дітей, побут…

– З майбутньою матінкою я познайомився на своїй малій батьківщині, в Межовій. Як і належить майбутньому священику, одружився до прийняття сану. З Божою допомогою, маємо четверо діток: 10, 8, 6 і 2 рочки. Скоро чекаємо на п’ятого. Частенько я матінку порівнюю з дружиною офіцера, який кожні п’ять років змінює місце служби. Ось і в нас тільки тут готується сьомий переїзд. У нас же практично не було свого житла. Ось тільки після того, як мені було вказано готувати новий храм у Перещепиному, восени там придбали невеликий будиночок.

– Трохи докладніше про новий храм у Перещепиному.

– Взагалі-то, капітальний храм ще тільки в думках, хочемо зробити його дерев’яним, як капличку в Багатому. Будемо радитися з парафіянами та сподіватися на фінансову підтримку спонсорів і меценатів. Поки ж тулимося в будівельному вагончику.

– Чув, що ви серйозно захопилися історією багатсько-панасiвських околиць Новомосковщини…

– По приїзду сюди приємно вражений цікавою історією сіл Багате, Панасiвка, Рiвне і тому, як мало про це написано. Почав збирати й записувати історичні притчі, перекази та розповіді старих людей, познайомився з Петром Степановичем Кушнериком – директором Панасiвської школи та прекрасним знавцем і цінителем місцевої історії, а також з журналістом і краєзнавцем обласного масштабу Миколою Петровичем Чабаном, які надихнули мене написати брошуру, куди зібрав найцікавіші розповіді місцевих селян.

А ще Микола Чабан буквально розкопав дивну історію загиблого за два тижні до Перемоги 1945 року при визволенні Чехії генерала радянської армії Максима Євсейовича Козвря. Він народився в селі Багате, в царській армії став повним Георгіївським кавалером, перейшов до червоної армії, дослужився до генерала і загинув у Чехії. На запрошення професора місцевого університету, який зібрав відомості про останні дні українського генерала та доглядає за його могилою, ми з Миколою Петровичем їздили в Брно. Я взяв жменю землі з батьківщини генерала і здійснив обряд православного відспівування. Думаю, це все увійде в книгу про історію села Багате, яку Микола Чабан готує до видання.

Євген ЄВТУШЕНКО

Немає коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *