• OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Поклик малої батьківщини

Мандрівки вченого Валентина Рибалки

Щовесни, коли весь православний світ вшановує пам’ять своїх предків, учений-психолог Валентин Васильович Рибалка вирушає з Києва в рідні краї – на Приорілля та в Новомосковськ. Хоч народився він у Німецькій Демократичній Республіці, проте пам’ять нічого не зберегла про чужину.

Дитинство та юність майбутнього науковця

На П’ятихатках, віддаленому закутку колишнього районного центру, куди люди, втікаючи від колективізації, голодоморів та інших більшовицьких експериментів, жили його дідусь і бабуся. Там, у традиційній українській хаті-мазанці на дві половини декілька років мешкав і малий Валентин, учень початкових класів. А в Новомосковську, де осіла родина після завершення військової кар’єри батька, закінчив вісім класів школи № 11 і вирушив шукати власний шлях у житті. Це було непросто. Спочатку хлопець вступив до супермодного тоді технікуму автоматики й телемеханіки, однак збагнув: це не те… І, відпрацювавши за спеціальністю два роки в Курську, юнак вступає до престижного Московського університету. Гучно сказано, проте Валентин Рибалка дотримується іншої думки. Після закінчення вишу, він не залишається у столиці великої країни, а бере направлення в Київ, у свою справжню рідну столицю, хоч мати його – росіянка. А ще побачив випускник невисоку мораль, кепську атмосферу Москви.

Покликання віднайдене

Пропрацювавши два роки на посаді інженерного психолога науково-дослідного інституту, Валентин Рибалка відчув потяг до досліджень. А потім все пішло як по маслу: аспірант, молодший, старший та провідний науковий співробітник Інституту психології, завідувач лабораторії. Захистив кандидатську (1982 р.) і докторську (1998 р.) дисертації. Згодом він доцент Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка, професор Київського національного лінгвістичного університету, Національного університету «Києво-Могилянська академія», Київського міського педагогічного університету ім. Б. Грінченка. Відмінник освіти України.
Валентин Рибалка – автор 370 наукових праць, співавтор і співредактор підручників і посібників із психології. Без перебільшення можна стверджувати, що Валентина Васильовича мають за свого й у Міністерстві освіти і науки України, і у вишах, і в наукових центрах, і в редакціях… Так, під час революційних подій на Майдані Валентин Рибалка виявив бажання зустрітися з Дмитром Ярошем, однак особиста охорона відмовила професору. Тоді Валентин Васильович передав йому, лідерові «Правого сектору», свою книжку «Честь і гідність особистості як предмет діяльності практичного психолога» з автографом. Хто знає, можливо, завдяки наполегливості й активній позиції нашого земляка вдалося уникнути великих жертв, а ці історичні події названо Революцією гідності.
Велику роботу проводить Валентин Васильович щодо організації наукових досліджень. Деякий час він очолював спеціалізовану раду з захисту кандидатських дисертацій, у якій захистилося 33 кандидати психологічних наук. За його наукового керівництва й консультування захистилося 13 кандидатів і 1 доктор психологічних наук. Валентин Рибалка був радником директора Інституту обдарованої дитини. Валентину Васильовичу пропонували високі посади, але він відмовився і побажав сконцентрувати увагу на науковій роботі.

Від теорії до дії: час всім нам знати психологію

Як це не пародоксально, але Валентин Рибалка не має дачі й автомобіля. Вчений дорожить своїм робочим часом і не бажає його витрачати на обслуговування будинку й техніки, на господарські клопоти. Для усамітнення він знаходить місце в межах столиці, де можна зосередити свою увагу й розумово попрацювати, де ближче до бібліотек. Дружина Наталія, інженер, вже на пенсії, а обидві доньки пішли шляхом тата: стали психологами. Вони закінчили Київський національний університет ім. Т. Г. Шевченка та аспірантуру.
У спілкуванні Валентин Васильович толерантний, м’який. Він немовби постійно згоджується зі співрозмовником, однак свою лінію проводить уміло, безконфліктно, малопомітно. Він може поступитися в чомусь другорядному, але від стратегічного курсу не відійде. З такою професійністю Рибалці працювати б дипломатом. Мені він нагадує першого Міністра іноземних справ України Анатолія Зленка.
Валентин Рибалка належить не лише до теоретичних, а й до практичних психологів. Учений часто консультує, співпрацюючи зі школами, гімназіями, ліцеями. В одній зі шкіл Валентина Васильовича попередили, що учениця С. може накласти на себе руки. Психолог ненав’язливо поговорив із нею та виявив причину: дівчину покинув хлопець. А після декількох розмов С. вже забула про нещасне кохання та стала симпатизувати літньому чоловікові, котрий мав дружину і двох дітей, її ровесників.
Отож безпосередній контакт із такими людьми допоміг Валентину Рибалці написати потрібну для психологів і педагогів книжку «Психологічна профілактика суїцидальних тенденцій проблемної особистості».
Читаючи навчально-методичний посібник Рибалки «Психологія праці особистості», автор цих рядків пригадав епізод. Ми, директори шкіл, обговорювали відкритий урок. Керівник школи N. не сприйняла лекцію. Я захищав молодого вчителя, наполягав, що лекція (авжеж, у поєднанні з іншими методами) себе виправдала, адже педагог мав привабливий зовнішній вигляд, приємну дикцію, був комунікабельний… Свою позицію я відстоював, спираючись на логіку, здоровий глузд. А якби тоді мав під рукою згадану вище працю Рибалки, то аргументи були б зміцнені ще й офіційною наукою. Мої прогнози справдилися: учитель К. згодом захистив кандидатську дисертацію, викладав у виші.
Безперечно, прийшов час всім нам краще знати психологію. Пам’ятаю, який фурор здійняли книги американця Дейла Карнегі, адже багатьом людям знання психології просто поліпшили життя, бо конфліктів стало менше. Один літній чоловік у Києві, котрий має проблеми з зором, постійно відвідував столичні бібліотеки, аби почитати книги Рибалки. Вважаю за потрібне собі повсякчас зазирати в монографії шановного вченого: «Із психології та педагогіки обдарованості і таланту особистості», «Теории личности в отечественной филосифии, психологии и педагогике», записані на диску.
Прикро, що важлива робота, яка потрібна суспільству, у нас належно не оцінюється. Стало нормою, коли шановні люди, які досягли успіхів у певній сфері діяльності, видруковують свої книги власним коштом. Два роки тому, приміром, Валентин Рибалка витратив солідну суму (за мірками бюджетників) на видання унікального довідника накладом… 100 примірників і подарував ученим і бібліотекам. Тільки одержима людина може собі таке дозволити. Проте заради справедливості слід зазначити, що роботи Рибалки можна знайти і в Інтернеті.

Дозвілля та подорожі – й ті на благо науки

У вільний час Валентин Рибалка любить читати Достоєвського, складного навіть для книголюбів письменника. Пропустити через власну душу переживання «принижених і ображених» не кожному під силу. В наш напружений час людина мусить все-таки відходити від пережитих стресів. А Валентин Рибалка вже втретє перечитує зібрання творів Достоєвського в десяти томах. У результаті багаторічних спостережень над творчістю прозаїка у своїй книзі «Аксіологічні основи психологічної культури особистості» Рибалка опублікував розділ про честь і гідність особистості у творах Достоєвського, де проаналізовано кожен твір прозаїка. Ці розділи було б корисно прочитати й філологам, учителям зарубіжної літератури.
Автора цих рядків здивував ще один факт. Я вважав, що свої подорожі Валентин Рибалка здійснює виключно заради себе. Коли ж ні! Свої плани вчений координує з Міністерством освіти і науки України, Академією педагогічних наук України, Інститутом обдарованої дитини, Інститутом педагогічної освіти і освіти дорослих тощо. Саме в ці наукові центри Валентин Васильович подає звіти про власні спостереження та результати поїздок.
…Незабаром прийде весна і Валентин Рибалка та його супутник А.Самодрин знов приїдуть на Приорілля та в Новомосковськ для того, аби вклонитися могилам дорогих людей. А ще вони виступатимуть перед земляками, зустрічатимуться з педагогами,учнями, друзями, родичами. У Новомосковську живе сестра Валентина Васильовича вчителька-пенсіонерка Тамара Василівна Нестеренко. Торік, наприклад, обидва професори виступали перед парафіянами храму в селі Бузівка, відвідали руїни старої церкви. Як наслідок, поява звіту в Інтернеті. Готується також книжка про цю подорож. Згодом Рибалка побував ще в Харкові, відшукав місця, де жив і працював його тато, а ще купався в озері Світязь, виступав перед студентами Луцька. Отож попереду – нові зустрічі, нові враження, нові дослідження.

Олександр БАСАНЕЦЬ

Немає коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *