• тільки Миколаївська церква нагадує нині про містечко Ігрень

Повна Ігрень!

Як Правлячий сенат Російської імперії хука дав і двічі перейменовував містечко в Новомосковському повіті.

225-річчю від дня народження Івана Тимофійовича Ягницького присвячується

А було все так. 1849 року керуючий маєтками князя і княгині Воронцових поблизу Катеринослава гвардії полковник Іван Тимофійович Ягницький (1792-1862) виступив з клопотанням про перейменування селища Ігрень Новомосковського повіту в містечко. (Ігрень або Стара Огрінь перебуває за нинішнім Усть-Самарським мостом на березі Ігренської затоки. Не плутати з нинішньою залізничною станцією Ігрень і однойменним житловим масивом – вони в стороні від дореволюційного містечка Ігрень. Якщо ви знаєте Миколаївську церкву в Придніпровську, то нехай вона буде ще одним орієнтиром для Вас).

Скромне клопотання нічого лихого не пророкувало

Але треба сказати, що по сусідству у володінні Воронцових, в чотирьох верстах від Ігрені було село Чаплі. Нині все це територія Самарського району м. Дніпро. Питання про підвищення статусу Ігрені на той час цілком назріло. Питання погодили з Катеринославським губернським правлінням і папір рухався далі по службовому бюрократичному конвеєру. Просувати його було тим легше, що сам князь Михайло Семенович Воронцов на той час формально залишався Новоросійським і Бесарабським генерал-губернатором. Хоча з 1844 року цілком зосередився на роботі намісника Кавказу (це сталося після того, як дагестанці стали відвойовувати у росіян одну за одною свої фортеці).

Цікаво, що курйозна помилка була закладена в самому початку руху документів. А рухалися вони за такою приблизно схемою: заяву керуючого маєтками Воронцова Івана Ягницького – клопотання Катеринославського губернського правління – рапорт виконуючого обов’язки Новоросійського і Бесарабського генерал-губернатора – рішення Урядового сенату- нарешті, указ імператора…

Смішна помилка, як нам здається, могла з’явитися в клопотанні першої інстанції – Катеринославського губернського правління. А потім формулювання перекочовувало з документа в документ. Це була навіть не навмисна помилка, але двозначне формулювання, яка викликало невірне тлумачення. Що ж, так буває … (Скажімо, якщо в наш час місто перейменували в Дніпро, то раз-у-раз плутаєшся, про що йдеться – про місто чи річку…)

Із зібраних, за розпорядженням губернського правління, Новомоськовським земським судом відомостей виявилося, що «місцевість поселення Ігрень сприятлива для торговельної промисловості». Від Ігрені пролягали щляхи на міста Харків, Павлоград, Олександрівськ (нині Запоріжжя) і в різні місця Таврійської губернії. Неподалік від Ігрені знаходилися німецькі колонії Рибальське і Юзефсталь, де ні ярмарків, ні базарів не бувало. У Ігрені ж завжди по недільних і святкових днях бували базари, на яких постійного проводилася торгівля лісом різного роду.

Торговці лісом – у гільдіях по Новомосковську!

До речі, ліс доставлявся до Ігрені на плотах і барках Дніпром з білоруських губерній торговцями, записаними в гільдії по місту Новомосковську. Нагадаємо, що гільдія – це розряди купецького стану за кількістю обороту й сплачуваного податку. За статутом 1824 року було три, а за статутом 1863 року лишилося тільки дві гільдії.

У схожих з Ігренню власницьких містечках Одинківці в 7 верстах і в Хорошевому в 30 верстах бували ярмарки. В Ігрені до 1849 року перебували такі «заклади, які посилюють торгову промисловість»: лісових пристаней 8, заводи: «костопальний 1 і салотопенних 3», мийка над Дніпром для вовни, відмінно влаштована, на якій в одне літо вимивалося вовни до 20 тисяч пудів, яка відправлялася в Москву; заїжджий двір; крамниця з різними товарами і один льох з виноградними винами. Під Ігренню знаходилося 300 десятин землі, в одному спільному користуванні з землею, яка належала селищу Чаплі князів Воронцових. В самій Ігрені значилося 150 дворів з родинами іногородніх купців, міщан і державних селян, що мали на цих дворах власні будинки, хоч сама земля і належала князям Воронцовим.

Окрім названих жителів, чорноробів з інших губерній, як-от пильщиків, які пиляли ліс, і тому подібних мешкало в Ігрені постійно понад 1000 душ. «Для побудови церкви на Ігрені Чапельська економія князів Воронцових вживала діяльні заходи до заготівлі матеріалів». Свято-Миколаївську церкву в м. Ігрень збудують коштом князя Воронцова в рік його смерті – 1856-го!

«Місцевих перешкод до перейменування поселення Ігрень в містечко ніяких немає і перейменування це буде зручним», – мовилося в клопотанні, яке йшло «нагору», до столиці.

Виконувач обов’язки Новоросійського і Бесарабського генерал-губернатора у рапорті від 16 червня 1849 року просив дозволу Урядового Сенату про перейменування в містечко селища, яке належало генерал-ад’ютантові князю М. С. Воронцову і дружині його. Пропонувалося просто поселення Ігрень віднині називати містечком Ігрень.

Що складного в такій пропозиції?

Канцелярська мова підвела?

Сенатові повідомлено, що знаходиться ця сама Ігрень в Новомосковському повіті Катеринославської губернії при р. Дніпро, в тій же ділянці землі, що і селище Чаплі. На Ігрені була лісова пристань, а сама Ігрень стала важливим пунктом у торгівельному відношенні, маючи базари, ярмарки і всі умови, необхідні для містечок. А дослівно в рапорті писалося про те, що відставний полковник Ягницький «ходатайствует о переименовании поселения Игрень, состоящего в Новомосковском уезде на земле селения князей же Воронцовых Чапель в местечко под названием Игрень».

По суті помилки тут немає. Але ось канцелярська мова далі підвела! Давайте ще раз розберемо прохання. У Воронцових був на Дніпрі маєток Чаплі. Він так називався за назвою стародавнього козацького села Чаплі. У складі цього маєтку було селище Ігрень, що стало завдяки лісовій пристані швидко розвиватися. Селище Ігрень пропонувалося перейменувати в містечко. Все просто? Так. Але ось що з цього вийшло. Чи то в сенаті працювали безглузді чиновники, чи то ще чогось, але вийшов курйоз, конфуз і повна чудасія!

Правлячий сенат вказав виконуючому обов’язки Новоросійського і Бесарабського генерал-губернатора 18 серпня 1849 року, що «перейменував село князів Воронцових Чаплі в містечко Ігрень «з наданням йому всіх прав і переваг, містечкам дарованих». Указ Правлячого сенату велено надати Катеринославському губернському правлінню для виконання. Звичайно, рішення сенату вийшло безглузде. Полковник Ягницький домагався зовсім іншого.

Це як Володимир Винниченко запише до письменницького нотатника почуте сто років тому в катеринославському ресторані: «Я просил у вас курицу. А вы мне принесли противоположное…»

«Хотілось як краще. А вийшло як завжди…»

Відставний гвардії полковник Іван Ягницький (як і князь, учасник війни з французами 1812 року, змушений тепер стати учасником війни з канцелярщиною) в проханні до виконуючого обов’язки Новоросійського і Бесарабського генерал-губернатора намагався пояснити, що він зовсім не клопотався про перейменування села Чаплі (в канцелярії генерал-губернатора заплуталися і з тим як відмінюється ця назва: «Чапель» або Чаплів (Чаплей)». . .), а про заснування містечка при лісовій пристані. Там віддавна проживали в значному числі купці та інші вільного стану промисловці. Ігрень, по місцю розташування при водному сполученні, являла велику зручність для розвитку торгівлі і різної промисловості. Село ж Чаплі було заселено тільки селянами і «за своїм становищем не може доставити тих вигід для торгівлі, як ті, що очікуються від поселення Ігрень».

Тому керуючий маєтками Іван Ягницький знов просив заснувати містечко не в селі Чаплях, а в селищі Ігрень, «що являє лісову пристань і з наданням цьому поселенню всіх прав і переваг, містечкам дарованих».

В. о. Новоросійського і Бесарабського генерал-губернатора писав:

«Доносячи про це Урядовому Сенатові з поданням прохання Керуючого маєтками князя і княгині Воронцових, маю честь уклінно просити прихильного рішення…»

Одним словом просив про те, щоб замість перейменованих у містечко Чапель перейменувати все ж Ігрень!

Воістину, повна Ігрень!..

Нарешті, 8 лютого 1850 року виходить ще один указ Його Імператорської Величності з Урядового сенату на тему Ігрені. Спочатку слухали, а потім наказали. Щоб сенатові не відшмагати самого себе, формулювання знайшли цілком дипломатичне:

«Исправляющему должность Новороссийского и Бессарабского генерал-губернатора дать знать, что как указ Правительствующего сената от 18 августа прошлого года воспоследовал вследствие ходатайства его о переименовании в местечко не селения Чапли, а поселения Игрень, соответствующего весьма условиям относительно учреждения местечек в Новороссийском крае, то и следует считать переименованным в местечко не с. Чапли, а поселение Игрень, и о том к нему, исправляющему должность Новороссийского и Бессарабского генерал-губернатора, послать указ, каковым уведомить и г. Министра внутренних дел.

Февраля 8 дня 1850 года.

Исправляющий должность обер-секретаря…».

Далі відбувається з точки зору бюрократичної звичайна процедура. Але з точки зору здорового глузду – смішна ситуація. З управління Новоросійського та Бессарабського генерал-губернатора в Одесі 11 березня 1850 року йде лист Івану Ягницькому:

«Милостивый Государь Иван Тимофеевич.

По ходатайству Вашего Высокоблагородия о наименовании местечком поселения Игрень, я входил с представлением в Правительствующий сенат, который указом 8 февраля за №8627 присвоил Игрени название местечка. Предложив Екатеринославскому губернскому правлению об исполнении означенного указа и препровождая к Вам копию оннаго, имею честь быть с совершенным почтением и преданностию».

Так в. о. генерал-губернатора в листі керуючому маєтками князя Воронцова про зміну статусу Ігрені ставив крапку в цій кумедній історії.

Ось така топонімічно-анемічна реформа…

Микола ЧАБАН

Tags :

Немає коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *