Перещепинська майстриня Петриківського розпису

Роботи народної майстрині України, фахiвця i засновниці Петриківського розпису в Перещепиному Наталії Рабінович виставлялися в штаб-квартирі ЮНЕСКО в Парижі, побували в багатьох країнах

Народилася в сім’ї будівельників: батько брав участь у зведенні каналу «Дніпро — Донбас», маму на будівництвах змушували малювати на плакатах Леніна, а вдома вона візерунками розписувала стіни, двері… «Мама з малечку Бажала вивчитися на художника, але тоді селянам не видавали паспорти… Отже, я втілила нездійсненну мамину мрію», — розповідає майстриня.

— До речі, я не відразу стала художником, хоча також змалечку непогано малювала. Піддалася спокусі придбати популярну тоді професію кухаря-кондитера… Після двох років роботи в їдальні й народження дочки таки зважилася кардинально змінити життя на користь творчості. У 23 роки влаштовуюся навчати дітей малюванню в Палац школярів, а ще через рік їду до Петриківки та вступаю в художнє ПТУ, де в тамтешніх майстрів навчаюся знаменитого Петриківського розпису, — згадує Наталя. Як у самій Петриківці ставляться до прийшлих? Одні захоплюються, інші визнають тільки доморощених майстрів.

– Чому обрали саме Петриківський розпис?

— З дитинства люблю малювати все яскраве — Квiти, пейзажі, пташок… І це в мене непогано виходило. А в Петриківському розписі все це присутнє й поєднується. Словом, припав до душі мені цей вид народного промислу давно й на все життя. Пройшла творчий конкурс і диплом захистила успішно — розписала козацький набір із тарелі, пляшки та булави. Навчилася працювати суто петриківськими пензликами з котячої шерсті — для малювання найтонших ліній, які навіть білячими не зробити. І не просто із шерсті, а тої, що зістригають з котячої лапки. Такі пензлики там звуть кошачками.

– Вас називають основоположником Петриківського розпису в Перещепино…

— Вже дипломованим фахівцем із Петриківського розпису почала навчати цьому дітвору з Палацу школярів. Так, до мене цього ніхто не робив. Діткам це подобалося, деякі серйозно захопилися розписом і зараз успішно працюють у цьому жанрі. На жаль, після мого переходу на роботу в місцевий НВК «Родина» для дітей із проблемних сімей, Петриківському розпису навчати нікому. Сама ж продовжувала вчитися — заочно закінчила відділення образотворчого мистецтва й культурології Полтавського педуніверситету. Після чого ще викладала в районній дитячій школі мистецтв. Мрію створити студію Петриківського розпису в Будинку культури.

– Дочка пішла по ваших стопах?

— Аня успадкувала хист до малювання від мене та бабусі, але Петриківський розпис їй не припав до душі. Зараз навчається на п’ятому курсі магістратури Київського педуніверситету. Захоплена комп’ютерною графікою та ілюструванням. Коли її роботи в інтернеті побачили видавці, їй запропонували роботу, завалили замовленнями.

– Вибачте за некоректне питання: Ваше прізвище якось не зовсім асоціюється з петриківським розписом…

— Рабінович — прізвище чоловіка, предки якого палестинські євреї. Його мама українка, і себе він вважає українцем і ніким більше. Де таке бачено, щоби поважаючий себе єврей працював машиністом асфальтоукладача?!. Мене прізвище анітрохи не дратує, а в деяких випадках навіть виручає. Наприклад, під час навчання, дізнавшись прізвище та мою пристрасть до Петриківського розпису, викладачі проявляли захоплення. Лише раз захотіли змінити Рабинович на мою, Тараненко — коли розписувалися. Але заява в РАГСі загубилася.

Євген ЄВТУШЕНКО

Немає коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *