Перехрестився й… очолив революцію?..

Події сторічної давнини: Михайло Родзянко і Лютий 1917-го

23-27 лютого ( 8-12 березня) 1917 року сталася Лютнева революція в Росії, яка повалила царизм. Понад трьохсотрічне царювання Романових завершилося. Після зречення Миколи ІІ і відмови його брата взяти на себе повноваження царя фактичним єдиним легітимним органом у Росії лишався парламент – Державна Дума. На її чолі стояв наш земляк новомосковський поміщик Михайло Володимирович Родзянко. Це він розчерком свого пера підвів риску під існуванням великої держави…

Крах імперії

«Около 1 часа дня 26 февраля в Государственную Думу явилась делегация от солдат для осведомления позиции, занятой народными представителями, – повідомляли 1 березня 1917 року всі петроградські газети. – М. В. Родзянко передал делегации следующее единогласно принятое постановление совета старейшин: основным лозунгом момента является упразднение старой власти и замена ее новой. В деле осуществления этого Государственная Дума примет участие, но для этого прежде всего необходимы порядок и спокойствие.

Одновременно Председатель Государственной Думы вручил делегатам тексты телеграмм, отправленных в Ставку (царю), начальнику штаба генералу Алексееву и трем Главнокомандующим фронтами».

«От Временного комитета Государственной Думы

Петроград, 1 марта (печатается по распоряжению Временного комитета Государственной Думы)

Сознавая всю ответственность принятого им решения, Комитет выражает уверенность, что население и армия помогут ему в трудной задаче создания нового правительства, соответствующего желаниям населения и могущего пользоваться его доверием.

Председатель Гос. Думы

Михаил Родзянко».

Чи підтримав він Лютневу революцію?

Недруги Родзянка часто зараховували його до винуватців і призвідців революції. Звинувачення це на думку його сучасника і симпатика – відомого громадського і політичного діяча, економіста, публіциста, історика і філософа Петра Струве було і несправедливе, і недоречне. Петро Бернгардович наполягав: «Родзянко належав до числа тих людей, котрі часом невміло, але завше щиро і чесно прагнули попередити революцію, позаяк вони на неї чекали, а потім пом’якшити її безголів’я і нісенітниці, коли вона настала».

На голові Родзянка, як і маси інших земців, розігралася трагедія історичної Росії, загубленої на думку Струве , боротьбою непотрібною і безглуздою, боротьбою державних сил поміж собою. «Ця боротьба дала зрости спільному ворогові, революції, котра пожерла і монархію, і земство, і десятиліттями насаджувану земськими людьми культуру, матеріальну і духовну».

Так вважав запеклий противник революції, один з лідерів кадетів.

У квітні 1924-го Петро Струве написав у Празі некролог на смерть близького йому державного діяча. «Звинувачення Родзянка в тому, що він заохочував і готував революцію, страшенно безглузде. Мені довелося на самому початку революції немало часу провести разом з небіжчиком, і я можу засвідчити, що сама революція і його «приєднання» до неї вартували Михайлу Володимировичу справжніх душевних мук. Перш ніж наважитися «очолити» революцію в тому вельми умовному розумінні, в якому це відбулося, Родзянко пережив велику внутрішню боротьбу. Тепер, коли обертаючись назад, ми бачимо абсолютно ясно, що під облесливою личиною очищувальної революції в Росії підкралася наймерзенніша зрада, яка спалила і зганьбила велику державу, чимало чого в ці каламутні і густо заслані всілякими туманами й димом дні уявляється нам інакше, ніж тоді. Але тоді бачилася тільки одна можливість і один шлях, а саме той, на котрий з болем у серці і після внутрішньої боротьби встав Родзянко. Невдовзі йому довелося переконатися, що Росія зайшла в тупик. Один час він думав – і цю помилку з ним поділяли, на мій подив, багато хто – що якусь корисну роль може відіграти п. Керенський. Але потім Михайло Родзянко разом з багатьма приєднався до білого руху, духовно беручи участь в його підготовці ще з літа 1917 року. В його гостинному домі (в Петербурзі) я декілька разів зустрічався, саме навесні та влітку 1917 р., з Олександром Колчаком. Як відомо, на півдні Михайло Володимирович, хворий і слабкий, супроводжував Добровольчу армію в її героїчному Льодовому поході», – пише прибічник білого руху Петро Струве.

Він же наголошує ще на одній «заслузі» Михайла Родзянка: якщо той не був посібником і винуватцем революції, то одне беззаперечне – під час Першої світової війни він тільки й думав про боєздатність російських збройних сил, їхнє спорядження і постачання. Весь свій вплив і значення в ролі голови Державної Думи Росії Родзянко використав на служіння цьому завданню і в його здійснені відіграв видну роль. «Це добре відомо всім тим, хто як автор цих рядків, знаходився в той час у живому спілкуванні з небіжчиком, і саме у справах цього роду, – напише Струве. – Тим більшим ударом був для Родзянка прийнятий революцією антипатріотичний і антидержавний поворот». Цим високим стилем Струве напевне окреслює припинення набридлої всім Першої світової війни. Її нині називають одним із фактором революції. Як не прикро, війни нерідко завершуються революціями, використовуючи людське невдоволення, – і в цьому один з уроків, які подає Історія.

Сучасники зараховували Родзянка до людей, котрі стали свідками і жертвами великої катастрофи, яким «довелося випити гірку чашу  майже без всякої надії  побачити обітовану землю – відроджену Росію. В числі таких людей особливо трагічну фігуру, пригнічену і державними злигоднями і особистим горем, являв Михайло Володимирович Родзянко. Мир прахові його!»

Цими словами Петро Струве прощався зі своїм однодумцем і помітним державним діячем держави, котра перестала існувати сто років тому – внаслідок Лютневої революції 1917 року.

Цікаво, що ставити крапку в імперіях випало українцям. Родзянко, хоча й не був свідомим українцем, але і великоросом себе не визнавав. Писався завше «малоросом», свідомий полтавського козацького походження своїх предків. Тепер згадаймо Михайла Горбачова, який так само історією був покликаний поставити крапку в існуванні комуністичної імперії СРСР. Він теж не був великоросом… Відтак зрозуміла імперська нехіть до українців.

«Пригнічений особистим горем»

Згадавши «особисте горе» Родзянка, Петро Струве поза сумнівом мав на увазі трагічну загибель 1918 року у Києві наймолодшого його сина. Третій і останній син Михайла Володимировича, «мізинчик» Георгій народився і був охрещений у Новомосковському повіті, у Покровській церкві села Личкового, куди старший Родзянко нерідко навідувався.

…6 жовтня 1890 року до села Личкового  приїхали високі пани. Привід мали серйозний – хрестини  новонародженого сина Родзянків. 23 вересня 1890 року з’явився на світ і 6 жовтня охрещений Георгій Михайлович Родзянко. Батьки – відставний гвардії поручик Михайло Володимирович Родзянко і законна його дружина Ганна Миколаївна, обидва православні. Хрещеними батьками Георгія стали гвардії ротмістр запасу Сергій Ілліч Муханов і фрейліна Її імператорської величності княгиня Олександра Миколаївна Голіцина (тітка новонародженого). Таїнство хрещення здійснювали личківський священник Єпіфаній Миропольський з дияконом Іваном Стефановським.

Доля охрещеного в Личківській церкві Георгія Родзянка – трагічна. Ще не маючи і двох років, він був занесений до шостої частини Родовідної книги катеринославського дворянства визначенням Дворянського депутатського зібрання від 20 травня 1892 року. Георгій Родзянко 1914 року закінчив престижний Олександрівський ліцей, обрав військову службу. Був штабс-капітаном, командиром роти престижного лейб-гвардії Преображенського полку. Георгія розстріляно більшовиками як сина Михайла Родзянка 26 січня 1918 року в Києві.

…Мені довелося побувати на могилі дружини Георгія – Тетяни Миколаївни з князівського роду Яшвіль (1892-1933) і її матері княгині Наталі Григорівни Яшвіль (уродженої Філіпсон) на Ольшанському цвинтарі в Празі. Ці могилки можна оглянути й сьогодні.

Сам Михайло Родзянко помер 24 січня 1924 року в селі Беодра (нині Ново Милошеве) в Югославії. 7 травня того ж року його прах перенесено на Новий цвинтар в Белграді.

…А предки Михайла Родзянка лишилися лежати в землі Всесвятського, Попасного на рідній йому Новомосковщині. Тільки від самих могил нічого не зосталося.

По них владно пройшлася Революція…

Микола ЧАБАН

Tags :

Немає коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *