Передноворічне…

Ви тільки не смійтеся й не сваріться, але ми тут у себе в Україні живемо не так уже й погано, як може здатися на перший погляд. За кордоном теж не солодко. Он тільки за останні декілька днів у Кабулі – майже 50 загиблих, там місцеві бандити (або опозиція, в них уже нічого не розбереш) захопили будівлю міністерства і влаштували стрілянину. У Брюсселі обстріляли ресторан, у Китаї захопили пасажирський автобус, у США на житловий квартал упав літак. Скрізь жертви і кров. Усе ж український менталітет більш спокійний і добросусідський, його б направити в мирне і творче русло, проблем би в нас стало в 100 разів менше. І пояснити, нарешті, куди ми йдемо й чого ми хочемо, адже ми поки самі цього не знаємо.

Я ось прочитав результати дослідження, проведеного солідним державним Інститутом соціології Академії наук, так сам собі не повірив. Виявляється, через п’ять років після Євромайдану, менше половини українців – всього 47,9% – позитивно ставляться до планів вступу України в ЄС, а 23,6% Євросоюз бачать швидше в негативному світлі, плюс ще 28,5% – взагалі не знають, як відповісти на це питання. За вступ у НАТО голосують лише 39,6% опитаних соціологами українців. Ось тобі, бабусю, і Євромайдан, ось тобі й «ми йдемо своїм шляхом». Куди? І навіщо?

Коли вже в нас грудневе Різдво за Григоріанським календарем, яке частіше називають «католицьким Різдвом», раптом стало загальнодержавним святом, дозволю собі процитувати розумну людину – Папу римського Франциска. Він згадав Україну у своїй різдвяній проповіді так: «Нехай же Господь принесе полегшення любій Україні, що з нетерпінням хоче заново повернути міцний мир, який усе ще запізнюється. Тільки зі світом, що поважає права кожного народу, країна зможе піднятися після понесених страждань і відновити гідні життєві умови для своїх громадян». Франциск, звісно, не наш папа, але діло говорить.

А нашим первосвященикам у своїх справах варто розібратися: з’ясувати, чим Стамбульський патріархат кращий або гірший за Московський, у кого з них Христос крутіший, яке щастя країні принесе розкол православної церкви, як у перспективі ПЦУ й УПЦ МП будуть ділити храми та святині. А головне, яке діло до всього цього світській державі?

Знаєте, я дуже чітко переконаний тільки в одному – пришестя в Україну будь-якого месії чи рятівника нам не загрожує. І хоча ми все ще за давньою традицією продовжуємо вірити в державу, як у рідну маму, але мамою вона вже ніколи не буде. Сподіватися можна тільки на себе, на своїх рідних і близьких, на друзів і надійних сусідів. Зрозуміємо це – буде прийдешній 2019-й рік добрішим, кориснішим і безпечнішим.

Ваш Мартин КАПУСТА

Немає коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *