Павло Селіхов: «Я можу, я хочу, я зроблю!..»

Колишнього голову Новомосковської райадміністрації Павла Івановича Селіхова багато хто знає як усміхнену людину. Насправді ж його біографія та послужний список гідний детективного роману.

Родом із Перещепиного. Батько – технік міжміського телефонного зв’язку, мати – бухгалтер у єдиній тоді аптеці. Скільки себе пам’ятає, стільки мріяв стати військовим льотчиком – подобалася їхня чіткість, конкретність, висота… Не пройшовши, через проблеми з очима, в Чернігівське льотне, «загримів» на строкову, звідки вступив-таки до Ростовського командного училища ракетних військ стратегічного призначення.
– Став офіцером-ракетником у розпал «холодної війни» та отримав призначення на найсекретніший радянський полігон – Плесецьк, де під час бойових чергувань «тримав палець» на пускових кнопках ракет стратегічних напрямків, – згадує Павло Іванович. – Практично всі зірочки на погонах і службові посади отримував достроково, а майорську – будучи старшим лейтенантом. Закінчив військову профільну академію також не по роках – ніхто не вірив, що такого салагу зарахують…

У Забайкаллі та Сибіру командував міжконтинентальними ракетними комплексами СС-20, виробленими на рідному «Південмаші». Коли розвалився Союз, написав рапорт про переведення до Збройних Сил України. Мене направили в 6-у танкову армію, штаб якої знаходився у Дніпропетровську. З ракет довелося перекваліфікуватися на танки та прийняти призначення начальником відділу соціально-психологічного забезпечення бойової готовності армії. Незабаром 6-ту танкову армію реформували у 6-й армійський корпус, і мені запропонували генеральську посаду заступника комкора, після затвердження на яку автоматично став і заступником начальника Дніпропетровського гарнізону. Словом, ось-ось мені світило генеральське звання й відкривалася серйозна службово-кар’єрна перспектива. Але 2002 року Рада армійських ветеранів запропонувала мені взяти участь у виборах у народні депутати.

Командування всіляко відмовляло мене від цієї невдячної долі, але незважаючи на те, що зі мною на окрузі балотувалися відомі підприємці Віктор Веретенников і Микола Агафонов, у мені розбурхалися амбіції. Тим більше, що останній за зняття своєї кандидатури пропонував валізку грошей… Але я відмовився. І – все одно програв. Щоправда, не Агафонову, а Веретенникову, і всього 0,8%. Але на цьому брудні виборні пристрасті не вщухли, й мені почали ставити «палки в колеса» вже по службі. Добрі люди порадили, від гріха подалі, подати рапорт про звільнення. Тим більше, термін моєї військової вислуги тягнув на дві пенсії…

Казали, що ваша тодішня передвиборна принциповість могла мати й більш сумні наслідки…
– Чи варто про це зараз говорити?.. М’яко кажучи, я змушений був на три роки виїхати за кордон, до Англії, куди мені зробили «вікно» мої військові друзі з Києва. Рік жив на допомогу, вивчив англійську, влаштувався шофером до мережі італійських ресторанів. Запропонували стати керуючим на місцевій фермі, тим більше, через пару років я мав би право отримати посвідку на проживання. Але тут в Україні грянула Помаранчева революція, в мені прокинулася страшна ностальгія за батьківщиною, зіграв роль патріотизм, і я кидаю всі можливі заморські блага, повертаюся додому. Так, не з порожніми руками – на зароблене там купив машину та квартиру.

Ви повернулися вже, по суті, в іншу Україну. Чи знайшли собі застосування?
– Довго не знаходив, поки знайомий у 2010 році не запропонував очолити Новомосковську міську виборчу комісію. Порядком скучив за громадською роботою на благо України та людей (власне, для того я й повернувся до країни), тож із радістю й завзяттям погодився. Досконально вивчив правові нюанси цієї посади. Треба зазначити, що вибори в Новомосковську пройшли бездоганно. Про що офіційно, на всю країну, повідомив голова ЦВК (центральної виборчої комісії). Два роки потому знову очолив Новомосковську міську виборчу комісію, і знову виборча кампанія пройшла ідеально. 2014-го, на виборах до Верховної Ради, мене просять очолити окружний виборчком від партії «Удар». Відчуваючи, що при цій кампанії можуть бути найбільш непривабливі моменти, я все ж погодився, але з однією умовою – все має бути чесно, без найменших, із мого боку, підтасовок результатів голосування. Під час заслуховування дільничних комісій стало ясно, що перемагає якийсь Вадим Нестеренко (якого я, до речі, знати не знав і бачити не бачив). Від мене вимагають, щоб я будь-якими способами «завалив» голоси цього Нестеренка на користь, природно, їхнього кандидата. Я навідріз відмовився, нагадавши про вільне волевиявлення народу та спільний договір про чесну роботу з мого боку. Ці доводи не подіяли, і мені наполегливо запропонували на час підрахунку голосів терміново захворіти й лягти до лікарні. Після відмови почалася катавасія: чиїмось вольовим рішенням мене відсторонили від головування виборчкомом, потім через суд відновили. В підсумку, після декількох перерахунків голосів і дев’яти судових засідань, справедливість все ж перемогла.

Треба думати, саме після принципової перемоги Ваша кандидатура і стала вирішальною на посаду голови Новомосковської райадміністрації?
– Мене тоді багато хто розгледів, заново побачили, дзвонили, вітали, захоплювалися. Пригадую епізод: після офіційного оголошення результатів голосування під вікнами виборчкому зібрався значний натовп людей, які щось кричали. Колеги застерігали, мовляв, йди через чорний хід, а то поб’ють. А мені не було чого боятися, – сам до них вийшов. Яке ж було здивування, коли вони почали мене дякувати й аплодувати!.. Не можу не згадати й сутички з майбутнім заступником губернатора Корбаном та відморозками мера Літвіщенка, що доходили й до рукоприкладства.
Як не дивно, але потім мені запропонували очолити обласну профспілку працівників харчової, переробної промисловості та суміжних галузей. Оскільки більш слушних пропозицій не було, я погодився. За півроку мене несподівано запросили в обладміністрацію. Як виявилося – на оглядини та співбесіду щодо призначення головою Новомосковської РДА, і наказали наступного ранку бути в Києві, в адміністрації президента України.

Павло Івановичу, тільки чесно, – зраділи?
– Безумовно! Мені дуже хочеться працювати, займатися серйозною державною справою, щоб і людям на користь, і державі. Я відчував, я відчував, що зможу, що мені це під силу. Що буду непідкупним, справедливим і чесним.

І що, вдалося?
– Пам’ятаю, коли знайомився зі службами адміністрації, поцікавився в фінуправлінні РДА про бюджет, яким можна оперувати для поліпшення життя в районі. Мені назвали суму – близько 160 мільйонів. «Чому ж вони півроку лежать без діла, не працюють?», – питаю. Того ж дня викликав усіх причетних і вимагав роботи. Що з цього вийшло, судити, звичайно, не мені, але факти – річ уперта. За менш ніж два роки мого головування Новомосковською РДА побудовано, відремонтовано (в т.ч. капітально), введено в експлуатацію понад 400 об’єктів – шкіл, дитсадків, будинків культури, доріг тощо. Немає такого села, якого хоч чимось не торкнулися перетворення. В результаті, до середини наступного року одного з найбільших районних бюджетів області стало не вистачати. Я реально відчув, що хочеться зробити ще більше та краще.

Тоді озвучте причину Вашого відходу з поста голови Новомосковської РДА.
– Напередодні мого 65-річчя вийшов новий закон «Про державну службу», згідно з яким держчиновник повинен звільнити займану посаду при досягненні 65-річного віку. На жаль, довелося написати заяву про звільнення. Знаєте, як було гірко та прикро, по суті, адже тільки почав працювати! Втішала одна обставина – перспектива створення об’єднаних територіальних громад, керівником якоїсь я себе вже бачив.

Ви маєте на увазі створення Перещепинської ОТГ?
– Так, я доклав чимало сил, щоб сільради ініціювали створення ОТГ з центром у Перещепиному. Я відчуваю в собі здоров’я та незвичайні сили, щоб очолити цю громаду. Мало того, я хочу її очолити, тому що знаю, як нею управляти, як зробити життя людей у цій громаді успішним, ситим і щасливим.

Багато хто думає, що керувати ОТГ – це ніби керувати старою сільрадою, але це не так. Змінилося законодавство, об’єднаним громадам дали не лише величезні права, а й величезну відповідальність за все, що відбувається на твоїй території. Потрібно думати і планувати наперед, щоб не опинитися з популістськими й не підтвердженими розрахунками гаслами біля розбитого корита.

Ось приклад – у нас у Перещепиному начебто непогана СШ №1, але в об’єднаній громаді вона стане базовою. А значить потрібно з випередженням зробити капітальний ремонт, як у школі Магдалинівки, адже потім грошей не буде. Потрібно модернізувати шкільний стадіон, зробити сучасне футбольне поле, щоб школа була центром фізвиховання та здорового способу життя. Ми зараз збираємо підписи на користь цієї ініціативи громади, я з цими підписами піду до народного депутата Нестеренка та проситиму його пролобіювати інтереси нашої громади в ДніпроОДА, щоб уже цього року вийти на проект реконструкції школи.

Євген ЄВТУШЕНКО

Немає коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *