Обраний Долею

Він народився під знаком Терезів. Отож Доля приготувала йому свої вимоги: бути спокійним, шукати золоту середину, приймати рішення після зважених роздумів. І сільський голова Дмухайлівської сільради Магдалинівського району Пилипенко Володимир Миколайович, котрий святкує свій шістдесятирічний ювілей, повністю відповідає вимогам своєї обраниці. Правду кажуть: від Долі не втечеш!

Не так багато у нас людей, що все своє трудове життя пропрацювали б на одному місці. У нашу постіндустріальну епоху все швидко змінюється, тому особливо цікаво слухати розповідь людини послідовної, неметушливої і стриманої. Цього разу ми спілкуємося з сільським головою, загальний стаж якого на цій посаді  нараховує 27 років!

Володиме Миколайовичу! Вашу біографію легко запам’ятати, бо все відбувалося як по-писаному: школа, сільськогосподарський інститут, армія, короткотермінова робота в місцевому господарстві агрономом і 27 років на посаді сільського голови. Успішна кар’єра! Складається враження, що Доля до Вас була прихильною!

– Не скаржусь. Доля не била мене, але інколи ставила в куточок, аби ставав слухнянішим. Попрацювавши на посаді сільського голови два десятиліття, мені захотілося щось змінити в житті. Кілька років попрацював у статистичному управлінні, але Доля привела мене на попереднє місце роботи. Я виграв вибори з перевагою… в один голос!

Дмухайлівська сільська рада, яку Ви очолюєте, ніколи не пасла задніх. От і сьогодні за рахунок місцевого бюджету у селі проводиться освітлення двох вулиць. Напевне, Ви можете розповісти про чимало успішних проектів, утілених у життя.

– У Дмухайлівці родина оселилася в 1965 році, коли переїхала з Заплавки. Саме того року я пішов до першого класу. За винятком кількох років років навчання в ВНЗ і служби в армії, постійно живу тут. Тому всі процеси на селі проходили перед моїми очима, а з 1984 року – за моєю прямою чи опосередкованою участю. Отож коли історики описуватимуть новітній період, можу стати в пригоді. Якщо конкретніше, то останнім часом ми повністю відремонтували дитячий садок, виділили 100 000 гривень для школи, замінили водогін до амбулаторії, щорічно ремонтуємо дороги. Використовуємо кошти місцевого бюджету, гроші районної й обласної рад, фонду Європейського Союзу. Спонсори полагодили водонапірну башту.

Ви стали головою сільської ради в двадцятисемирічному віці. Чи не молодий вік для такої посади?

– Від будь-яких службових і громадських обов’язків, покладених на мене, я ніколи не ухилявся, старався їх виконувати так, щоб не було ніяких претензій. А на той час, працюючи агрономом, ввечері я ще співав у вокально-інструментальному ансамблі, який ми, молоді спеціалісти, організували. Можливо, це і вплинуло на те, що вибір випав на мене.

Володимире Миколайовичу, Ви маєте репутацію врівноваженої й розсудливої людини, котра ніколи не гарячкує й не підвищує голос, а крок за кроком доводить розпочату справу до кінця. Який вплив мали на Вас батьки: мама, Катерина Миколаївна, вчителька і тато Микола Іванович, який тривалий час працював головою колгоспу й головою сільської ради.

– У нашій сім’ї не було прийнято говорити, що таке добре, а що таке погано. Батьки виховували й мене, й мого брата Віктора власним прикладом. Від мами я перехопив терплячість і розважливість, а складнощі управління я пізнавав ще змалечку, спостерігаючи за роботою тата.

А що взяли від Вас Ваші діти?

– Я закінчив школу з золотою медаллю, старший син Андрій – зі срібною, а молодший син Сергій – із золотою. До того ж Андрій закінчив ВНЗ з червоним дипломом. От така вирізьбилась закономоріність.

Не набридає жити на одному місці?

– Щороку ми, я і моя дружини Людмила, їздимо кудись відпочивати: в Одесу, на Вінничину, в Миргород… До того ж, нарізно. Це зміцнює подружжя. Так стверджують психологи, до такого висновку дійшли і ми. Якось у санаторії спостерігав за однією парою. Тільки й чуєш: «Пішли туди! Де ти баришся? Ти оте взяв?» Що то за відпочинок?

Володимире Миколайовичу, Ви вважаєтесь успішним сільським головою. Розкрийте секрет досягнень.

– Вважаю, що кожна людина повинна бути господарем свого слова. Керівникові будь-якого рангу необхідно вміти знаходити спільну мову, виходячи із реальних можливостей. Приміром, між фермерами нашого села і сільською радою існує домовленість: кожен фермер закріплений за такою-то вулицею. І після великих снігопадів в нас ніколи не буває авральних ситуацій. Кожен знає без додаткових нагінок, що йому робити.

– Володимире Миколайовичу, вітаю Вас із поважним ювілеєм! Хай Доля й надалі симпатизує Вам!

 

Олександр БАСАНЕЦЬ

Немає коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *