• Відновлений храм святої Ксенії на Ігрені

«Не залишається нічого бажати кращого»

Цей відгук – про віддане ставлення лікаря та діяча Михайла Лучника до непростої справи свого життя…

Михайло Лучник був просвітянин і делегат археологічного з’їзду, садівник і громадський діяч, кооператор і експерт на престижній виставці. Але головний слід у житті губернії лишив як досвідчений лікар – понад десять років знаходився на посту директора губернської колонії для душевнохворих у непросту пору її становлення і розбудови.

Усе душевне тепло – хворим

Сто років тому надзвичайним Новомоськовським повітовим земським зібранням 15-16 травня 1917 року лікар Михайло Лучник разом з землевласником Анатолієм Куличенком дообрані до складу губернських земських гласних від Новомосковського повіту. Це дозволяє віднести їх до помітних учасників Лютневої революції у нас на Січеславщині.

Хочеться сьогодні докладніше розповісти про доктора Михайла Мусійовича Лучника, котрий упродовж десятка років очолював земську колонію для душевнохворих на Ігрені. Колонія в ту пору відносилася до Новомосковського повіту (нині колишня земська колонія знаходиться на території обласного центру).

Світлу й так само забуту постать – першого директора колонії душевнохворих Дмитра Федоровича Риндовського на його посаді 1901 року змінив Михайло Мусійович Лучник, який пропрацює на посту директора до жовтня 1912 го.

Швидше за все Дмитро Риндовський і рекомендував земству свого майбутнього наступника, котрого, як і його, також запросили з Харкова до Катеринослава. Михайло Мусійович Лучник народився 1868-го, здобув вищу освіту і з нею звання лікаря в 1897 році. У 1899-му він уже працює позаштатним ординатором у земській лікарні в Харкові. А тут у Катеринославі місцеве сміливе на новації земство затіяло цікаву й зухвалу спробу організувати поза містом колонію для тих, у кого похитнувся душевний спокій.

Таким чином, до Катеринослава Михайло приїхав молодою людиною, коли йому ледь виповнилося тридцять. А колонію він очолить в 33.

«Винесла найсприятливіше враження»

Ой, як непросто починалася колонія…Лікарі Дмитро Риндовський та Михайло Лучник 12 квітня 1901 року звернулися до тогорічного надзвичайного губернського зібрання з доповідною запискою про необхідні ремонти в колонії. Після цього губернська управа клопотала перед зібранням гласних (депутатів) про дозвіл провести капітальний ремонт будівель колонії, визнаючи його невідкладним. У доповідній записці лікарів також йшлося про незадовільний стан кухні і пекарні. Губернська управа, перевіривши на місці всі несправності в будівлях колонії, про які згадувалося в доповідній записці лікарів, і, визнаючи необхідність їх виправлення, вважала за неможливе одночасне виправлення всіх недоліків. Відтак виконавчий орган зупинився на найважливіших і найневідкладніших на той час проблемах. Причому кухня і пекарня були залишені в колишньому стані…

З 20 по 30 серпня 1903 року проходив 9-й губернський з’їзд лікарів і представників земських установ по лікарсько-санітарній частині Катеринославської губернії. На цьому з’їзді Лучник виступив з делегатською доповіддю «П’ять років життя Колонії душевнохворих Катеринославського губернського земства. З 1898 по 1903 рік ». Доповідь тоді ж видано на 66 сторінках як перший випуск матеріалів з’їзду.

Владу треба смикати повсякчас…

Уже як директор колонії Михайло Лучник 19 листопада 1903 року звертається до губернської земської управи з особистою  доповідною запискою. У ній він, зокрема, клопочеться про бухгалтера економії В. М. Корнієнка та економа І. Г. Харитонова і просив заохотити їх за корисну працю. Доповідна записка Лучника була настільки переконлива, що губернська управа запропонувала зібранню нагородити обох осіб 100 карбованцями кожного.

Михайло Лучник сумлінно ставився не лише до підлеглих, але і до облаштування керованої ним колонії, утримував її в повному порядку. Про це свідчать висновки земських комісій, котрі в різні роки навідувалися до колонії.

Ось цитата з доповіді спеціальної комісії Катеринославському губернському земському зібранню чергової 39-ї сесії 1904 року:

«Комісія майже в повному складі 18 листопада (1904 року) оглянула всю колонію до нових будівель включно і винесла найсприятливіше враження щодо постановки, як лікарської сторони життя колонії, так і її господарських функцій; не залишається нічого бажати кращого. Новий кролятник комісія визнає за зразковий».

Клопотала комісія відтак і про винесення подяки директорові колонії.

Родзинка сезону – вітряний двигун

У путівнику «По Екатерининской железной дороге» (1903) про колонію сказано лише одним реченням: «По правий бік (залізничного) шляху, біля станції Одинково, розташована велика колонія душевнохворих хроніків Катеринославського губернського земства». Правда, там же розміщена фотографія лікувального закладу. Навколо новозбудованих будинків – голий степ, ані деревця… Зате багато степового вітру. Тож чом би не використати його енергію? – подумала губернська влада і заходилася коло справи. На тій світлині в путівникові вже видніється «родзинка сезону» – вітряний двигун. У грудні 1902 року член губернської земської управи М. В. Буницький прочитав на сесії губернського земського зібрання доповідь про встановлення вітряного двигуна в колонії душевнохворих. Встановили його буквально за місяць перед тим – у листопаді. Про цю історію дізнаємося з документа за підписом … Михайла Родзянка, який очолював о тій порі губернську управу і своєю доповіддю інформував губернських гласних про зроблене.

На вітряний двигун для колонії гласні щедро асигнували 1500 карбованців. Разом з насосом управа виписала цей двигун у Йосипа Фрідлендера у Відні. Покупка відбулася в грудні 1901 го. Але в зв’язку з Новим роком установку, ясна річ, відклали до наступного року. Ще 1500 карбованців асигнували на зведення вежі для двигуна. Вежу замовили на Брянському заводі, а фундамент для неї виготовили госпспособом. Як техніка до колонії запросили студента Імператорського Московського технічного училища Є. Я. Морошкина. Виготовили колодязь завглибшки 14 сажнів. На початку листопада 1902 го роботи по установці вітряного двигуна завершено. Затримка була за малим – валом, з виготовленням якого затримався завод. Всього на 1902 рік на утримання колонії виділялося 60272 карбованці, а на 1903 рік – 62695 крб.

Делегат археологічного з’їзду

Судячи з різнобічності його інтересів, Михайло Лучник був чоловік неабиякий, захоплений. Обирався, приміром, делегатом ХІІІ-го археологічного з’їзду, що проходив улітку 1905-го в Катеринославі. Підтримував стосунки з відомим українським істориком і засновником Катеринославського історичного музею Дмитром Яворницьким, збереглися два листи Лучника до історика, датовані лютим 1906 і січнем 1908 році. На жаль, їх поки що не опубліковано. Лучник затверджений 26 вересня 1911-го членом Катеринославського літературно-артистичного українського товариства «Просвіта». У колонію при ньому приїздили аматори українського театру і показували, наприклад, виставу «Дячиха» катеринославського автора Тетяни Сулими-Бичихіної. Хворим вистава сподобалася…

М. Лучник був експертом Південно-російської обласної сільськогосподарської, промислової та кустарної виставки в Катеринославі влітку і восени 1910 року. Поза конкурсом він представив з саду біля станції Ігрень декілька сортів яблук, груш і волоських горіхів.

Наступник Дмитра Риндовського обирався і старшиною Катеринославського англійського клубу! Михайло Лучник видав 1913 року в друкарні іншого місцевого просвітянина К. А. Андрущенка брошуру «Коротка історична записка до 75-річного ювілею Катеринославського клубу. 1838-1913 р. 13 грудня».

Учасник Лютневої революції 1917 року

Про звільнення М. Лучника з посади директора колонії душевнохворих постановою губернської земської управи сповістила 24 жовтня 1912 року місцева преса. Пішовши у відставку, Михайло Лучник в 1913-м жив в селі Гупалівка Новомосковського повіту. Надзвичайним Новомосковським повітовим земським зібранням у травні 1917 року М. М. Лучник разом з А. Ф. Куличенком дообраний до складу губернських земських гласних від Новомосковського повіту. Це дозволяє віднести його до помітних учасників Лютневої революції в Катеринославі. За гетьмана, влітку 1918-го Михайло Лучник був вже головою правління Новомосковського союзу кооперативів.

На жаль, це остання відома нам згадка про доктора. Як склалася його подальша доля – нам невідомо.

Микола ЧАБАН

Tags :

Немає коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *