«Неможливо бути щасливим у країні, де тебе оточують нещасливі люди»

Так, досить жорстко, співвідносить себе та своє місце в суспільстві депутат, керівник бюджетної комісії та найбільшої фракції Новомосковської міської ради Олексій Фрейдін

Високопрофесійний економіст, фінансист, меценат, ерудит, інтелектуал, люблячий син і батько, прекрасний сім’янин, як його ще називають, душа колективу та будь-якої компанії. До його думки прислухаються, його точку зору поважають не лише колеги по фракції, але й весь депутатський корпус міськради.

45 років. Родом з Керчі. Батьки – пенсіонери. Батько пройшов шлях від електрика до заступника Керченського залізорудного комбінату з економіки. «З дитинства виховувався в атмосфері театру, мистецтва та музики. Мама добре співала і виступала в багатьох самодіяльних колективах. Папа був відомим у Керчі сценаристом, провідним, конферансьє і театралом. Закладене батьками в дитинстві, в тому числі, навчання в музичній школі по класу фортепіано, із задоволенням використовую в повсякденному житті – на аматорському рівні граю на гітарі, клавішних, співаю, трохи складаю. Ні, музикалку, як і багато хлопчаків ніжного віку, не закінчив – футбол і двір категорично перемогли, – розповідає Олексій Валерійович.

– У школі був твердим хорошистом. Подобалися всі гуманітарні предмети, але найулюбленішим, як не дивно, була геометрія. Не існувало такої задачки, яку б я не зміг розв’язати. Був завсідником творчих гуртків, КВК, але найбільш пристрасним захопленням був футбол. Хоча в дитинстві мріяв стати водієм автобуса, а пізніше – вчителем географії або мандрівником, проте, після невдалої спроби вступу на географічний факультет Сімферопольського університету, влаштувався на завод електромонтером-обмотувачем.

Ви закінчили Дніпропетровський металургійний інститут. Що, романтика мандрів із віком пройшла?

– У ДМетІ я вступив наступного року після невдалої спроби географічного романтизму. Втрутився його величність випадок. Знайомі батька, наукові співробітники «металу», порадили не випробовувати долю та спробувати вступати у Дніпрі, де на порядок більше ВНЗ. Зокрема, запропонували і металургійний, куди я вступив на спеціальність «Порошкові та композиційні матеріали та покриття» теплофізичного факультету. Після другого курсу остаточно зрозумів, що металургія – не моє (мабуть, позначилися батьківські гени) і перевівся на більш гуманітарний економічний факультет. На п’ятому курсі мене там же, у Дніпрі, запросили стажуватися в аудиторську фірму, в якій, отримавши сертифікат «Аудитора України», пропрацював майже п’ять років. А в 2001-му році запросили в якості економіста до великої аграрної компанії, офіс якої знаходився в Новомосковську. Пропоновані умови мене влаштовували, оскільки у Дніпрі потрібно було оплачувати орендовану квартиру.

 

 

Зараз Ви живете в Миколаївці. Дивна виходить міграція: Керч – Дніпро – Новомосковськ – Миколаївка…

– Скрізь жив по любові  та із задоволенням. Наприклад, у Дніпропетровськ я закохався і мріяв там жити ще будучи старшокласником, коли вперше приїхав туди з батьком. Згодом, знімаючи квартиру на галасливій і незатишній тоді вулиці Калиновій, захотів переїхати до тихого зеленого містечка. Таким, знову ж по волі випадку, в ідеалі виявився Новомосковськ. А пізніше захотілося мати свій будинок де-небудь у селі. Виходячи з моїх досить скромних фінансових можливостей, друзі запропонували подивитися невеличку хатинку в Миколаївці, що в 20 км від Новомосковська. З подальшою перспективою перебудови мені сподобалося. До того ж – чисте повітря, більш привітні, працьовиті люди і, що для мене важливо, налагоджена інфраструктура.

А що могло підштовхнути талановитого економіста та успішного фінансиста ступити на вельми слизьку й невдячну нині стезю – стати депутатом?

– Спочатку я зустрів цю ідею в багнети. А озирнувшись на своє життя, майже 15 років якого провів у Новомосковську (практично щодня з 9 ранку до пізнього вечора перебуваю в місті та не з чуток знаю всі його проблеми), зрозумів, що за допомогою мого професійного досвіду й мандата депутата міськради, можу впливати на ситуацію і зробити життя славного міста Новомосковська кращим. Підсвідомість «на гора» відразу видала багато ідей і шляхів їх реалізації, що ніби знаходилися в режимі «очікування». З ними-то й пішов у депутати.

 

 

Великою мірою, я завжди вважав і вважаю: неможливо бути щасливим у країні, місті чи селі, де тебе оточують нещасливі люди. Визначальну ж роль у моїй самоідентифікації як громадянина України зіграли трагічні події в Криму та на Донбасі, оскільки раніше в нас були доволі розмиті щодо цього поняття. Все це ще більше зміцнило мене в бажанні присвятити свою депутатську та громадську діяльність поліпшенню того середовища, в якому живемо.

Найбільш незручне питання для депутата: що вдалося зробити?

– Як голова бюджетної комісії Новомосковської міськради можу відповідально заявити, що за два роки по моїй частині для міста зроблено дуже багато корисного. По-перше, приймалися збалансовані бюджети, що дозволяють і місту розвиватися, і його соціальну сферу підтримувати. Сюди входять: оплата медикам і вчителям; ремонт медичних установ, шкіл, дитсадків; установка вуличного освітлення, ремонт доріг, реконструкція площ, парків, скверів. Відрадно констатувати, що місто перетворилося на великий будівельний майданчик.

Особливо зараз актуальне нагадування про функціонування «Новомосковськтеплоенерго» і триваючу, незважаючи на величезні борги новомосковців, подачу тепла до багатоквартирних будинків. Паралельно зважено, без різких рухів, здійснюється пілотний проект поетапного переведення багатоквартирних будинків із газового на індивідуальне електроопалення, яке новомосковцям обійдеться на порядок дешевше. Почали приділяти увагу віддаленим мікрорайонам міста, таким як Кулебівка. Виходить, природно, не все, як і в інших невеликих містах, відчувається нестача коштів.

Чи бачите Новомосковськ в об’єднаній громаді?

– Новомосковськ бачу й досить чітко, так би мовити, столицею семи об’єднаних сільрад: Мар’янівської, Миколаївської, Губиниської, Вільнянської, Ново-Степанівської, Василівської та Попаснянської. Я ідейний прихильник такого об’єднання, тому що це стане вигідно і місту, і селу. Оптимізуються витрати на утримання управлінського апарату, вийде утримати на плаву медицину, не порушити міську та сільські інфраструктури і, нарешті, така величезна територія громади реально приверне інвесторів для створення промислової та сільськогосподарських зон.

Гріх не скористатися й можливістю міжнародної траси, що проходить територією майбутньої громади, для створення логістичних центрів і технопарку. Бачу відродження колишнього статусу Новомосковська як міста-курорту, в якому буде приємно жити, і куди люди будуть приїжджати відпочивати, поповнюючи місцевий бюджет. Для поліпшення медичного обслуговування жителів громади хотілося б створити на базі міської та районної лікарень єдиний медичний центр. А для залучення хороших лікарів, мрію почати будувати в місті й передмістях житло.

Ви одна з небагатьох, якщо не єдина в Новомосковську людина, яка займається благодійністю і меценатством…

– Зауважте, не я це сказав!.. Але як депутат міськради з колегами по групі та фракції ми дійсно зробили достатньо потрібних і корисних справ. Збився з рахунку, скільки встановили дитячих майданчиків, провели освітлення, проклали водопровідних труб тощо. Взагалі, цим повинні займатися комунальники, але час такий, що займаються депутати. Втім, як і школами. Наприклад, я закріплений за ЗОШ №16. Минулого року мене запросили на перший дзвоник. Приходжу й дивуюся, на шкільному майданчику, де проходить захід, вітер підняв пил стовпом. Пообіцяв, що до останнього дзвоника майданчик буде облагороджено тротуарною плиткою. Відтепер там навіть танцюють. Це – особиста допомога дітям і простим людям.

 

 

А меценатство – це допомога людям мистецтва, культури, церкви, людям близьким мені по духу. До таких відношу директора Новомосковського історико-краєзнавчого музею Костянтина Мешка. Нещодавно ми випадково перетнулися, і Костянтин Віталійович поскаржився, що в музейному залі козацтва продірявилася стеля, потребують оновлення і стіни… Словом, я перейнявся і сказав собі: якщо я побудував будинок, то, напевно, не збіднію, якщо відремонтую невеликий зал для зберігання історичних реліквій нашого козацького краю. Сказано – зроблено! На все про все пішов місяць. Днями відбудеться його урочисте відкриття. Облаштування Історичного проспекту із зображенням видатних особистостей Новомосковська – також спільна робота з Костянтином Мешком і благодійним фондом «Твiй рiдний край». А потім з’явилися аналогічні проекти з іншою тематикою, наприклад, до Дня визволення Новомосковська, Дня захисника Вітчизни тощо.

Які ще плани на майбутнє в плані меценатства та благодійності? Хіба можна говорити про доброчинність у майбутньому часі?! Порив допомогти приходить спонтанно. Ось, наприклад, нещодавно в соцмережах почув «крик душі» однієї молодої людини з обмеженими можливостями, візочника. Він рішуче піднімає проблему пандусів, вірніше, їхньої повної відсутності в Новомосковську. Списався з ним, він готовий скласти мапу проблемних місць у місті. Відповідно, я готовий допомогти реалізувати цей план. Ще є давня й поки нездійснена ідея організувати в місті розплідник для бездомних собак. Є і місце, і фахівець, який цим буде займатися. Так, ось недавно вийшла в світ книга місцевої вчительки Емми Шаповалової «Герої не вмирають», до видання якої причетний і ваш покірний слуга.

Те, що Ви основний фінансовий спонсор будівництва храму Архістратига Михаїла в мікрорайоні Животилівка, вже стало надбанням гласності. Самі-то до церкви ходите?

– Символічно, що храм закладено напередодні 100-річчя жовтневої революції, приблизно на тому місці, де стояла зруйнована в період войовничого атеїзму церква. Цього не варто забувати, оскільки зараз багато що перегукується з тим часом… А жителі Животилівки давно хотіли мати місце спілкування з Богом, з душею. Але причетний до будівництва не один я, допомагають дуже багато людей і підприємств.

На жаль, до церкви ходжу, але не так часто і регулярно, як би хотілося. В цьому сенсі я, як багато тих, хто до храму йде, коли погано… Зате привчив себе щодня перед сном читати невелику молитву.

Церква та родина поняття майже тотожні… Про церкви Ви розповіли, тепер – про сім’ю.

– Одружений другим шлюбом. Від першого шлюбу – 20-річний син, студент гірничої академії та 13-річна дочка. У нинішньої дружини 19-річний син, студент сільгоспуніверситету і спільна майже дворічна донька. Всіх дітей вважаю рідними, з усіма підтримую хороші батьківські відносини. Спілкування з ними робить мене щасливим.

Захоплення?

– Об игре и пении под гитару уже говорил. Еще люблю караоке попеть. С детства собираю коллекционные модельки советских машин. Нравится заниматься садом, разводить курочек-несушек, возиться с собаками. У меня две немецкие овчарки, шесть обычных котов и немного говорящий попугай. Одна кошка домашняя, а пятеро ее котят живут во дворе. Числится у нас еще один кот – по натуре он приходящее-уходящий вещун, безошибочно предсказывающий снег. Обычно по весне он куда-то исчезает и появляется поздней осенью, в аккурат накануне снегопада. В этом году он ушел в марте и неожиданно вернулся в середине апреля. Я тогда грешным делом подумал, что не к добру. Так и случилось, на следующий день все засыпало снегом, помните, тот апрельский снежный ураган. В футбол уже не бегаю, а в волейбол и настольный теннис – с удовольствием.

Про гру і спів під гітару вже говорив. Ще люблю караоке поспівати. З дитинства збираю колекційні модельки радянських машин. Подобається займатися садом, розводити курочок-несучок, возитися з собаками. В мене дві німецькі вівчарки, шість звичайних котів і папуга, що трохи говорить. Одна кішка домашня, а п’ятеро її кошенят живуть у дворі. Числиться у нас ще один кіт – по натурі він такий віщун, що приходить-йде, безпомилково пророкуючи сніг. Зазвичай по весні він кудись зникає і з’являється пізньої осені, в акурат напередодні снігопаду. Цьогоріч він пішов у березні та несподівано повернувся в середині квітня. Я тоді грішним ділом подумав, що не до добра. Так і сталося, наступного дня все засипало снігом, пам’ятаєте, той квітневий сніговий буревій. У футбол вже не бігаю, а в волейбол і настільний теніс – із задоволенням.

Євген ЄВТУШЕНКО

 

Немає коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *