На майдані коло церкви революція іде…

Сто років тому наш край переживав революційне піднесення. Майдани в Україні завжди ставали місцем революційним.

Мов розбурханий вулик

Нагадаймо про обстановку в Катеринославській губернії і Новомосковському повіті тієї хмільної пори 1917 року. Тільки-но відбулася Лютнева революція, що скинула царя. Один за одним виходять Універсали Центральної Ради. Україна помалу розширює межі своєї державності.

Катеринославщина навесні 1917-го вирувала як розбурханий вулик. Партії одна поперед одної боролися за симпатії виборців (попереду були вибори в Установчі збори, зірвані потім більшовиками).

Усіх об’єднувала ненависть до «прогнилого дуба самодержавного», що рухнув відразу. Громадських організацій у Катеринославі виникло так багато, що навіть почали видавати газету, яка намагалася об’єднати всіх – «Бюллетени губернского Исполнительного Комитета общественных организаций».

Отже, влада в губернії після Лютневої революції перейшла від губернатора до губернського комісара. Ним був новомосковський поміщик Костянтин Гесберг, про якого ми нещодавно розповіли.

На зміну виконавчому комітетові – «Совєт»

Виконавчий комітет був впливовий лише в перші місяці після Лютого. Потім його значення зменшилося. Зате дедалі більшої ваги набувала Рада робітничих і солдатських депутатів, яка виникла майже одночасно з Комітетом громадських організацій, як бойова революційна організація. На чолі Ради виявився соціал-демократ СДРП (меншовиків) робітник Брянського заводу П. Орлов.

Щоб відчути атмосферу революційного 1917 року, ми звернулися до підшивок тогочасної періодики. «Бюлетені», до речі, поширювалися безплатно. Як сьогодні в м. Дніпро газета З. Краснова «Маски». Ось що можна було прочитати в «Бюлетенях» 7 квітня:

«Катеринославський комітет Російської соціал-демократичної робітничої партії (фракція «більшовиків») довів до відома Головного комісара м. Катеринослава, що до складу цього комітету входять: Сазонов М. (голова), Гопнер С. (тов. голови) (тобто заст. голови – авт.), Шейнін М. (секретар), Бондарєв Т. (скарбник), Переславський М. (член комітету), Сеган М. (член комітету), причому не вказав, що комітет цей є комітетом тільки однієї фракції цієї партії, а саме, так званої «більшовицької», привласнивши собі, таким чином, неправильне найменування, начебто він є єдиним місцевим комітетом зазначеної партії. Водночас на цей момент у місті існує й тимчасовий Катеринославський міський районний комітет зазначеної партії (фракції «меншовиків»); секретаріат його міститься в гімназії Вертоградова (Упорна вулиця), про обрання та особовий склад якого вже повідомлялося на сторінках «Приднепровского края». Загальноміський же комітет ще не організований і має організуватися найближчим часом».

У цій же замітці натрапляємо на згадку про газету «Звезда»:

«С.-д. газета «Звезда», що виходить нині в Катеринославі, також є органом тільки однієї фракції – «більшовицької», орган же «меншовиків» вийде 7-го цього квітня».

Таким чином, зі згаданої замітки випливає, що більшовики «через забудькуватість» прагнули до монополізації соціал-демократичного руху, забуваючи про приставку «б», тобто своєї «більшовицької» фракції.

Якщо комусь цікаво: згаданий у замітці секретаріат міського комітету меншовиків у гімназії Вертоградова містився у сучасному будинку театрально-художнього коледжу по вулиці Глинки, в самому центрі міста. «Життя – театр і люди в нім актори…»

В ув’язненні лише чортова дюжина в’язнів

Хмільний час волі був відзначений Тимчасовим урядом амністією для ув’язнених. Причому не тільки політичних. Скажімо, в Катеринославі в ті дні було отримано циркуляр про умовне звільнення карних арештантів різних категорій, котрі висловили своє бажання піти на фронт і «заслужити там прощення своїм гріхам».

Нагадаю, в цей час тривала Перша світова війна, і Росія щосили воювала. Над тлумаченням циркуляра сушив голову комісар по в’язницях: кого відпускати, а хто нехай ще посидить…

В арештантських відділеннях Катеринослава залишилося всього 13 в’язнів, а в катеринославській в’язниці – 81 особа. То були, мабуть, затяті рецидивісти, яких амністія торкнулася лише скороченням строків покарання.

Так було в губернському Катеринославі. А в повітовому Павлограді місцевий комісар приймає своє, досить оригінальне рішення. Отримавши постанову повітового виконкому, він порушив клопотання про відправлення до армії всіх залізничних жандармів і наглядачів місцевої в’язниці. Останні, за його словами, за відсутністю арештантів зайві… Тож нехай повоюють.

У Новомосковську за прикладом губернського центру поліцію роззброїли і замінили на міліцію з виборним начальником на чолі. Хто став міліціонерами? Поранені інваліди… Чи під силу їм було впоратися з випущеними карними злочинцями?!

На одному з засідань повітового комітету в Новомосковську порушили дуже важливе питання – про незасіяні поміщицькі землі. Що було робити з ними? Хтось запропонував примусово здавати ці землі в оренду селянам, які цього хочуть, з зобов’язанням обов’язкового засіву…

Воювати мало кому хотілося

Хотілося засівати землю. І не орендовану, а власну. Провідником нових ідей, природно, мали стати газети.

У селі з газетою було сутужно. Коли селянина запитували, як він дивиться на події дня, той зазвичай посміхнеться, погладить свою бороду й відповість:

– Що ж я можу сказати? Слава Богу, та й годі…

– Виходить, ви задоволені?

– А чого я Бога гнівитиму?

І додасть спокійно й розумно:

– Нехай новий уряд знає: ми, селяни, віримо йому й чекаємо з нетерпінням скликання Установчих зборів… Щоб вирішити питання щодо земельки… Багато, знаєте, людей без землі. А тим часом, у монастирів і князів її прірва…

Отут і припали до душі більшовики зі своїми привабливими гаслами про мир, про землю… І не колись там, а найближчим часом.

…Ще в 1905 році, згадував сучасник, коли придушена Росія ледь підняла голову й село гостро потребувало живого слова, кожному пасажирові будь-якого поїзда доводилося спостерігати, як майже на всій відстані «от хладных финских скал до пламенной Колхиды» селяни стояли на шляху просування поїздів. Простягши руки, вони кричали на весь голос, звертаючись до вікон поїздів:

– Газети! Газе-е-е-ти-и!

І їм кидали газети, як подачку, як злидням шкуринку хліба…

У квітні 17-го пролунала пропозиція: потрібно замовити спеціально для прочитаних газет 5-8 великих поштових скриньок, розставити їх у різних людних місцях міста для бажаючих опускати в них прочитані газети. Так, здавалося, можна зібрати газети для села.

А втім, ідея, не зовсім маячна: в Америці нині над трасою розставлені контейнери, куди квапливі американці можуть укинути книги, взяті в бібліотеці, які вони не встигають вчасно повернути. Потім ці контейнери спорожняють працівники бібліотек і спеціальними маркерами зчитують, куди їх слід повернути. Вони народжені, щоб казку робити реальністю….

Тут навесні проминув ще один ювілей 100-річчя: 25(12) квітня газети сповістили про створення в місті на Дніпрі Спілки журналістів. Катеринославські журналісти об’єдналися в професійну спілку. Її членами могли бути як постійні працівники газет, так і ті, для кого журнальна робота була одним з видів заробітку. До нас дійшли прізвища осіб, котрі опинилися у складі правління Спілки журналістів у квітні 1917-го. Головою правління обрали В. А. Пінчука, скарбником В. А. Паскаля і секретарем З. Я. Новосельського. Однак журналістам було мало газет. Тому «найближчими днями правління спілки, приступаючи до роботи, передбачає влаштувати лекцію, яку прочитає один із членів спілки».

Чи часто нині журналісти читають лекції?..

Революційна Орлівщина

А ось ще одна історія з революційного 1917-го. У серпні  газети сповістили про те, що «Між біжучими справами селянського життя на першому місці становиться питання на селянських зібраннях про землю.

От і у нас (в Орлівщині) недавно було розглянуте питання про церковну землю, ту землю, яка була до сього часу доручена духовенству. Зараз селяне зробили таку постанову: дать попам по 10 дес., дякам по 3 дес., а останню найняти своїм селянам по вказівці комітету. Наш причт зараз страшенно ображений тим, що селяне не мають поки що (законом не затверджено) розпоряджатись самим землею і шукають місця, куди скаржитись на таке самовілля». Селянин підписав замітку «Сусіда».

Окрім того, на сході обговорювалося питання учительки, на якій мові вчити в школах дітей. Постановили: учить дітей на мові малоросійській, а не на українській. Учителька добре знала, що селяне скажуть.

Провадив роботу серед хлопців і дівчат

До газети «Народне життя» прийшов ще один лист з Орлівщини:

«Цими днями завітав до нашого села з  Катеринослава гайдамака, один з тих гайдамак, що прибули з Одеси для заснування першого гайдамацького козацького куреня в Катеринославі.

Молодий бравий козак вечером пішов на вулицю прямо в те місце, де збираються хлопці та дівчата, і провадив там свою роботу. Спочатку парубки наїжачились, робили гайдамаці вигуки, неуважливі ображування, та ще хотіли було і посмикать, але почувши від його про завдання гайдамаки, – хоч і після довгого обміркування, – п’ятдесят чоловік записалось охочих піти й собі в гайдамаки боронити край від зовнішнього і внутрішнього ворога».

Микола ЧАБАН

Tags :

Немає коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *