Народний скульптор Юр’ївщини

Так називають у Преображенці скульптора, карбувальника, різьбяра по дереву та художника Павла Олексійовича Фесенка, чиї роботи прикрашають школи, клуби та будинки не лише його рідної Юр’ївщини, а й сусідніх районів

Народився 69 років тому в селі Преображенка. Малюванням заразився від батька, якому зараз, до речі, 93 роки. І зі шкільної лави мріяв стати тільки художником. У художнє училище не вступив через юнацьку безтурботність – поїхав здавати документи під вечір останнього дня прийому… Після служби в армії намагався вступити до Харківського художньо-промислового інституту, але й там трапилася осічка. Більше долю університетськими спокусами не випробовував і аж ніяк про це не шкодує.

– В середині 50-х минулого століття моя Преображенка, та й уся Юр’ївщина ще входила до складу Павлоградського району. Тому шукати місце застосування своїм художнім здібностям довелося в райцентрі, в Палограді, – згадує Павло Олексійович. – По блату отримав паспорт, – адже селяни тоді прирівнювалися до кріпаків і не могли жити і працювати в містах, – і влаштувався маляром до Павлоградської дорожньо-експлуатаційної дільниці. Основним моїм завданням було малювання дорожніх знаків. Так, тоді заводів, які їх штампували, ще не було, фарба наносилася кистю або пульверизатором. Там же на півставки підробляв художником-оформлювачем. Малював агітаційні плакати, транспаранти, гасла, що прославляють мир, труд, травень і КПРС. У підшефних школах, клубах, кінотеатрах та інших закладах соцкультпобуту оформляв інтер’єри, ленінські кімнати, червоні куточки тощо.

– Треба думати, на заняття серйозними роботами часу не залишалося?

– Часу, дійсно, катастрофічно не вистачало. В радянський період робота художників-оформлювачів цінувалася, варто чесно сказати, досить дорого. Від замовлень відбою не було – а це додаткова надбавка до сімейного бюджету. Тим більше, ми тоді своєї квартири в Павлограді не мали – жили на орендованій… Тоді в мене з’явилася пристойна майстерня, і я й почав захоплюватися модним тоді карбуванням і скульптурами з металу. Напередодні якогось чергового свята відібрали декілька моїх робіт і виставили на міській виставці молодих талантів. Що дивно, поряд із патріотичною тематикою, що на той час переважала, вибрали мою улюблену й дорогу досі роботу «Запорізький козак». Відтоді виставлявся майже на всіх міських та обласних виставках. Запам’ятався написаний щодо моїх робіт відгук одного відвідувача: «Павло Фесенко чеканить метал, немов пише хорошу музику». А тема українського козацтва – так і залишається улюбленою та переважаючою. Ще дуже пишаюся тим, що виконані мною барельєфи багато років стояли у знакових місцях райцентру, а в тамтешньому Палаці піонерів і школярів протягом багатьох років вів художню студію, в якій займалося чотири групи зі 120 юних обдарувань.

Зараз займаєтеся тільки різьбленням по дереву?

– Різьбленням, як, втім, і творчістю для душі, почав займатися тільки в 55 років, після виходу на пенсію по «другий сітці» як маляр 5-го розряду. Тоді й повернувся «блудний» син до рідної Преображенки. Через залізний бум, з металу переключився на дерево та займаюся різьбленням. Спочатку для себе, братам дарував вироби у вигляді тих же козаків, журавлів, якими вони прикрашали свої двори. Селяни побачили, почали й собі замовляти, в місцеву школу зробив композицію, інші школи теж захотіли. Я так собі жартома пояснюю цей парадокс: чим більші злиднi, тим більше люди тягнуться до мистецтва.

Євген ЄВТУШЕНКО

Немає коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *