Міцний господарник, волелюбна особистість, талановитий поет

Ще Михайла Григоровича Коломіцького можна сміливо вписувати в історію села Новов’язівки, що на Юр’ївщині, лише тому, що завдяки йому збережений і відреставрований Свято-Преображенський храм ХІХ століття

Родом з Харківщини. Закінчив зоотехнічне відділення сільгосптехнікуму, відслужив в армії, працював зоотехніком у колгоспі, звідки вступив і в 32(!) роки стаціонарно закінчив два факультети – тваринництва і птахівництва – Зооветеринарного інституту.

Після отримання диплома молодого фахівця категорично відмовився працювати на недобудованій птахофабриці під Львовом і, за порадою однокурсників, приїхав на Дніпропетровщину, до Новов’язівського (нині Юр’ївський р-н), в колгосп-гігант «Прогрес», яким керував легендарний Павло Іванович Книш.

Жахнувшись занедбаністю й відсутністю елементарної механізації на тваринницьких фермах, уже тоді амбітний Коломіцький, поставив умову: або його призначають головним зоотехніком, і він виправляє становище, або їде геть. Призначили. Сказано – зроблено: спроектовані та встановлені в корівниках і на свинофермах кормороздатчики, механізації піддалися й інші процеси. За роки роботи у «Прогресі» головним зоотехніком Коломіцький побував у відпустці лише раз. І не дивно – тваринництво в господарстві піднялося на високий рівень. Таке завзяття багато хто в районі розцінювали як бажання Коломіцького зайняти місце Книша. Михайло Григорович не став загострювати ситуацію та поїхав на малу батьківщину головним зоотехніком району.

За декілька років той же Павло Іванович Книш, який, власне, ніколи не був стороною конфлікту, запрошує нібито свого конкурента зайняти його, голови колгоспу «Прогрес», місце. А сам іде головою райвиконкому.

– Хоч і розпочалася гласність, але моя прямота, правдолюбство й вільнодумство не подобалися начальству, – нарікає Михайло Григорович. – Перш за все, посунувши мене, Книша знову повернули в крісло голови колгоспу, а я знову пішов у зоотехніки. Потім на одному з партійних зборів я привселюдно озвучив свій прогноз про швидке падіння комуністичного режиму в Радянському Союзі. Колгоспники-комуністи пригрозили виключенням з лав КПРС. Я змушений був перевестися в мехбригаду і, врешті-решт, піти на пенсію.

– Чув, Ви вберегли від знищення та причетні до реставрації старовинного храму в Новов’язівці?

– Перетворена на склад Свято-Преображенська церква, споруджена на честь перемоги над Наполеоном у 1812 році, руйнувалася на очах. 1986 року, коли я ще очолював колгосп, настійно запропонували її підірвати. Я категорично відмовився – не міг взяти такий гріх на душу. Більш того, виділив із колгоспного бюджету мільйон рублів на її відновлення.

– Чим ще запам’яталося Ваше головування колгоспом?

– Вивів господарство на самоокупність, газифікував село, та всього не перерахуєш. Хочу похвалитися, що на запрошення школи і колгоспу до Новов’язівки приїжджав і в моєму домі гостював відомий радянський поет-пісняр Лев Ошанін. Багато хто знає його пісні «А у нас во дворе», «Ехал я из Берлина», «Течет река Волга», «Эх, дороги» тощо. Подарував мені книгу своїх віршів, пообідав, замовивши уху, сметану, хороший самогон і кисляк на ранок. А в подяку подарував селу свої вірші: «Оглядев горизонт немалый, Таки место свое нашло – За Днепром, за рекой Самарой – Нововязовское село».

– І Ви ж вірші пишете…

– Перший вірш написав у армії. Вдосконалювався в літературній студії відомого поета, коли займався в сільгоспінституті. Випустив дві поетичні збірки, давно готова і третя, але для видання немає коштів…

Євген ЄВТУШЕНКО

Немає коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *