Молочна ферма сім’ї Сердюк

Всупереч непрофесійному або обмеженому ставленню нинішнього уряду до сподівань селян, коли цілі тваринницькі господарства й окремі подвір’я повсюдно позбавляються від корів і свиней, подружжя Ніни та Володимира Сердюків із села Личкове, що на Магдалинівщині, організували сімейну молочну ферму.

«Ще кілька років тому на соковитих луках навколо Личкового паслося п’ять черед, по 150–200 хазяйських корів у кожній. Сьогодні ж усе сільське коров’яче поголів’я можна зібрати в одне стадо. Селяни дружно вирізують домашню худобу через дві основні причини, які роблять утримання дійних корів збитковим, — це забагато дорогий корм і неправомірно занижені закупівельні ціни на молоко. Свіжий приклад: із квітня всі молокозаводи, як змовившись, знизили закупівельну ціну молока на гривню — до 5 грн 50 коп. за літр. До всього цього додалася ще одна коров’яча загибель сьогодення — масовий відтік селян на заробітки за кордон. Причому, їдуть, як молоді, так і ті, кому за п’ятдесят…», — констатує подружжя.

Найбільш парадоксальне в цій, здавалося б, патовій ситуації те, що засновники сімейної молочної ферми, про яку йде мова, взагалі-то не зовсім молоді люди: Ніні Василівні — 58, Володимиру Степановичу — 70 років. Влітку святкують 40-річчя подружнього життя. Обидва — колишні залізничники. Вона так і не закінчила залізничний технікум, на останньому курсі закохалася в залізничного «рефа», який, скориставшись службовим становищем, відвіз її в півторамісячну весільну подорож на рефрижераторному потязі через весь Союз на Далекий Схід і назад.

Молода сім’я влаштувалася в Личковому, рідному селі чоловіка. У відрядженнях він намотував тисячі кілометрів рейками, вона працювала на звіроферми. Коли син і дочка стали студентами, Володимир Степанович остаточно «став на якір» вдома, зайнялися, як тоді прийнято було говорити, підприємницькою діяльністю — обзавелися магазинчиком і кафе при ньому, потім організували олiйницю, самі вирощували хутрових звірів і шили шапки.

— Коли мода на хутряні шапки пройшла, домашню олiю витіснила заводська, а утримання магазину й кафе стало збитковим, — переключилися на вирощування свиней. Згодом свинарство в спадок передали зятю та доньці, які швидко перейняли досвід і зараз більш-менш успішно займаються хрюшами.

Оскільки мене й чоловіка батьки змалку привчили до корів — догляданню, випасанню, доїнню — і собі завели корівку, потім другу, третю… шосту й кілька бичків для розведення, — розповідає Ніна Василівна. — Начебто знову почали звикати й задумали поставити все це на потік, як на молочній фермі. А тут, дуже до речі, поруч із нашим будинком місцевий фермер вирішив продати занедбані подвір’я з будівлями. Ми купили, майже не роздумуючи.

– Довго приводили до ладу? Судячи з усього, довелося багато чого перебудовувати…

— Практично всі будівлі були в напівзруйнованому стані. Наприклад, у приміщенні, де зараз знаходяться корови, був майже провалений дах. Почали перекривати заново, утеплювати, бетонувати. Щось подібне повторювалося і з іншими будівлями, на відновлення або перебудову яких пішло майже чотири роки і витрачена величезна сума грошей.

І яке ж було розчарування, коли під час вступу нашого сімейного дуету до кооперативу «Молочна ріка», нам поставили умову обладнати приміщення, де будуть перебувати корови, згідно з прийнятими стандартами, тобто, переробити. Найголовніше — підняти стелі, збільшити розміри 23 стійл, кормостолів, поїлок і встановити хорошу вентиляцію. Для наочності порадили з’їздити на вже діючу сімейну ферму нашого формату в Покровський район.

– Чув, що канадська сторона в якості засновників створення в Україні молочних кооперативів сімейного типу дає безвідсоткові кредити на облаштування тутешніх ферм.

— Ми не захотіли влазити в борги, тим паче, уже вклали чималі кошти. Зате за старання і працю праведну нам подарували поїлки, килимки під худобу, освітлення та два доїльних апарати.

Крім того, створена за ініціативою канадської сторони кооперативна академія при Дніпровському агроуніверситеті також безкоштовно навчає сімейних фермерів ветеринарним премудростям. Наприклад, правильному годуванню, догляду та навіть… заплідненню. Для штучного запліднення корів раніше запрошували сільського ветеринара, після опанування необхідних навичок на курсах і приладу для тривалого зберігання бичачого семені, у цьому році будемо запліднювати корівок самі. Оскільки корівки в нас різношерсті, серйозно займаємося селекцією.

– Бачу, телятник не пустує…

— В цьому році багато хто скаржиться на низьку коров’ячу народжуваність — у нас отелилося лише дев’ять. У минулому ж — показник отелення був більш ніж утричі вищим — на світ з’явилося 30 телят.

– А які ж надої та жирність молока сімейної ферми Сердюків?

— Як і всюди, ці показники здебільшого залежать від пори року. Восени і взимку — зменшуються, навесні і влітку — збільшуються. Надої — від 10 до 30 літрів, жирність — від 3,6 до 4,2 %.

– Кооператив «Молочна ріка» славиться своїм жорстким контролем якості молока…

— Жирність, щільність і відсутність води — три основних компоненти, без встановлених показників яких молоко в нас ніколи кооператив не прийме. Втім, як і ми в односельців. Крім того, нас контролює також сільськогосподарська консультативна служба (СКС), техніки якої щомісяця беруть проби молока й мазки з баків-охолоджувачів.

– Ваша ферма рентабельна чи?..

— За два роки існування вистачає тільки, щоби вижити. Якби не ділянка землі, на якій вирощуємо кукурудзу для силосу, та трактор, за допомогою якого заготовляємо сіно, тугувато б довелося. Те ж сіно, тюк якого хорошій корівці вистачає на добу, нині коштує 50 грн, а кіло макухи — 5 грн.

Євген ЄВТУШЕНКО

Молочні ріки з… канадськими берегами

Кооператив «Молочна ріка» після вимушеної чотирирічної перерви відновив роботу в Новомосковському районі на базі сімейних ферм у селах Опанасівка, Личкове, Багате.

Ідея створення молочних кооперативів в Україні належить канадським феміністкам з асоціації жінок-фермерів Канади з українським корінням. Перші подібні кооперативи в нашій країні з’явилися понад сім років тому. На Дніпропетровщині пальма першості належить Покровському району.

З ініціативи канадської сторони молочною кооперацією в області займається кооперативна академія при Дніпровському агроуніверситеті. Кооператорів безкоштовно навчають веденню господарства, маркетингу, діловодству, бухгалтерії, менеджменту та іншим премудростям молочного бізнесу, а також ветеринарії.

Немає коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *