Мати пізнала його за натільним хрестом

Як загинув найменший син Михайла Родзянка

Ми повертаємося до історії роду Родзянків, бо ніхто з наших земляків не сягнув до революції такого вершка кар’єри  як Михайло Родзянко, котрий протягом шести років очолював парламент Російської імперії. А після зречення царя Миколи в 1917 році був короткий час постаттю номер 1 у всій країні. Відтак нам небайдужі й трагічні сторінки історії цієї родини.

Онук князя, син і хрещеник князівен

У майбутнього голови Державної Думи Росії Михайла Володимировича Родзянка було троє синів – Михайло, Микола та Георгій.

Молодший Георгій з’явився на світ 23 вересня 1890 року в родовому маєтку «Отрада» біля села Всесвятського Новомосковського повіту. А хрестили хлопчика 6 жовтня того ж року в Покровській церкві с. Личкове. Хрещеними батьками малюка стали гвардії ротмістр запасу Сергій Ілліч Муханов, напевно, товариш по службі батька, і фрейліна її Імператорської Величності княгиня Олександра Миколаївна Голіцина, тітка немовляти, у якого мати була з роду Голіциних. У метричному записі зазначено «княгиня». Але правильніше було б записати хресну матір як «княжна Голіцина» (дружина князя – княгиня, дочка князя – княжна). Таким чином, по матері немовля доводилося онуком князеві Миколі Голіцину – сенаторові і обер-гофмейстерові найвищого двору. Таїнство хрещення в Личківській церкві здійснював парафіяльний священик Єпіфаній Миропольський. При хрещенні була присутня молода господиня економії в Личковому  33-річна княгиня Наталія Черкаська. Онук князя, син і хрещеник князівен, Георгій Родзянко і одружиться з княжною… Але то буде згодом.

Шляхетного добровольця забракували через… статуру

Вже 20 травня 1892 року маленького Георгія за тогочасним звичаєм внесли до 6-ї частини Родовідної книги катеринославського дворянства за ухвалою Дворянського депутатського зібрання. Відтак він став спадковим дворянином Новомосковського повіту.

Дитинство Георгія минало в мальовничому батьківському маєтку «Отрада». Той, хто бодай раз побуває на його місці навіть у його зганьбленому нинішньому стані, не забуде ніколи ні правічних дубів, ні серпантину алей, що мені нагадали кримські спуски.

Тож дитячі роки Георгія та його братів минали серед красот нашого краю. Хоча орної землі в маєтку було не так багато, але вдосталь пагорбів і балок, іноді покритими лісом. Їздити  присамарським маєтком була одна втіха: то річка на дні яру, то лісок на схилах пагорбів. А часом відкривався чарівний краєвид на далекі села. Зараз до садиби на красивій, зарослій лісом горі зайти небезпечно: в колишньому піонертаборі давно не чути дитячих голосів. Але ви легко зустрінете собак, які охороняють гору, та ще можете натрапити на бойовиська  бджіл – на літо тут виставляють вулики з бджолиними сім’ями. Тож безтурботної прогулянки не гарантую…

Коли Георгій Родзянко підріс, молодшого з синів віддали вчитися до престижного Олександрівського ліцею під Петербургом. Молода людина закінчує його 1914 року, аж тут вибухнула Перша світова війна. Георгій приїхав до батьківського маєтку «Отрада», де жив з родиною його старший брат Михайло.

Оскільки Георгій збирався йти на війну, він мав з’явитися за місцем свого народження, тобто в Новомосковськ. Проте з Новомосковська він повернувся якийсь розгублений: сина голови Державної Думи Росії забракували. Домашні були спантеличені: чому? Виявилося: за своїм зростом він був занадто товстий і важкий. До речі, всі сини великого Михайла Володимировича Родзянка були йому до пари. Приміром, під старшим сином Михайлом Михайловичем нерідко в ландо ламалася ресора. Але він був звичний до цього і добре знав, як справу полагодити. Брали тріску, клали на ресору, замотували мотузкою. Лише після цього можна було благополучно доїхати в потрібне місце…

Засмучений Георгій Родзянко хутко полишив батьківський маєток і виїхав до Петербурга. Там добровольцем вступив до Преображенського піхотного полку. Дослужився до штабс-капітана.

Восени 1917-го  щойно одружений Георгій разом з молодою дружиною Тетяною з княжого роду Яшвіль знов завітав до маєтку свого дитинства, а незабаром – до Києва. Але щастя Георгієві  відпущено долею замало. До його загибелі лишалися лічені тижні.

Грузинсько-англійська гілка передової родини

Два слова про рід його дружини. Княжна Тетяна Яшвіль була дочкою князя Миколи Володимировича Яшвіля, померлого 1893 року. Цей князівський рід походив з Імеретії в Грузії. За часів Катерини ІІ Яшвілі виїхали на службу до Росії, досягши видатних військових успіхів. Вони були затверджені в княжому титулі Російської імперії. Тетяна була нащадком того князя Яшвіля, котрий брав участь у вбивстві імператора Павла, після чого залишок життя провів у спокуті про скоєне.

Батько Тетяни Микола Яшвіль одружився з Наталією Григорівною, уродженою Філіппсон, рід якої походив з Англії.

Родовий маєток Яшвілів знаходився на Київщині – в селі Сунки (нині це Смілянський район Черкаської області).

На хуторі «Княгинине» в маєтку Наталії Яшвіль, починаючи з 1905 року, проводив літні місяці відомий художник Михайло Володимирович Нестеров.

Він згадував: «Чоловік Наталії Григорівни, полковник Лейб-гвардійського Царськосельського гусарського полку, робив стрімку кар’єру, але раптово помер, залишивши свою дружину і двох маленьких дітей … Окрім дітей, кн. Яшвіль залишив великий, абсолютно розладнаний маєток Сунки побіля Сміли, що колись належав друзям Пушкіна – Раєвським. Молода вдова залишилася у важких умовах. Обдарована волею, великим розумом, Наталя Григорівна не занепадала духом. Розладнаний маєток незабаром перетворилося на упорядкований, з виноградниками, фруктовими садами, величезним, приведеним у зразковий порядок лісовим господарствам. У Сунках була збудована чудова школа, де селянські діти навчалися  різних ремесел…»

дружина

«Наталя Григорівна, коли я був уже вдруге одружений, запропонувала мені оселитися у неї на хуторі, –  згадуватиме згодом Михайло Нестеров. – Хутір Княгинине був куточком раю. Це був суцільний фруктовий сад, з двома ставками: в одному водилися карасі й коропи, в другому було вкрай зручно купатися. Славний малоросійський будиночок був обставлений на англійський лад. Ми прожили там з невеликим перервами дев’ять років, дев’ять чудових, незабутніх років… Діти наші згадують про цей час, як про найщасливіший».

Щастя було відпущено замало…

..У січні 1918 року Георгій Родзянко з дружиною мирно сиділи у себе в затишному київському особняку і грали в карти. Теща Георгія Наталя Яшвіль малювала тушшю портрет зятя. Цей портрет потім довго зберігався у його матері – Ганни Миколаївни Родзянко, але потім зник при подальшій втечі в еміграцію. Несподівано до будинку увійшли червоноармійці.

– Хто тут офіцер?

– Я, – відповів Георгій.

Його взяли з собою, а дорогою до парку вистрілили в спину і вбили. Тоді ж у Києві більшовики стратили й інших офіцерів.

Три жінки – мати Георгія Анна Миколаївна, дружина Тетяна і теща Наталія Яшвіль – вирушили на пошуки трупа. Вони обійшли всі морги, поки одна знайома вчителька не впізнала Георгія. Верхня половина його голови була зрізана. Очевидно він не відразу помер і його так добили. Сповіщена мати пішла до мертвецької та впізнала його по руках і натільному хресту та іконці.

Ще за життя теща Георгія Родзянка княгиня Наталія Яшвіль вмовила доньку Тетяну зробити собі викидень, і потім це було для неї великим горем на все життя.

На початку літа 1918 року мати Георгія Анна Миколаївна Родзянко приїхала з Києва до Новомосковська, де вже на той час влаштувався їхній старший син Михайло зі своєю родиною. Незабаром до Новомосковська приїхали також вдова Георгія Тетяна Родзянко зі своєю матір’ю княгинею Наталею Яшвіль. Вони й розповіли рідним подробиці загибелі Георгія.

Полишивши 1919 року Катеринославщину, мати й донька Яшвілі опинилися під прихистком Добровольчої армії в Анапі на Чорному морі, куди ще раніше виїхали Михайло Мих. Родзянко з родиною. Ось що згадувала про це ще одна невістка голови Держдуми Росії Єлизавета Родзянко (ур. Мейендорф):

«У середині літа з’явилися  в Анапі Таня Родзянко, вдова Георгія, зі своєю матір’ю. Вони винайняли невеличку кімнату досить далеко від нас. Заробляли вони тим, що в’язали з вовни дуже красиві дамські капелюшки, а також шили сумки з грубої матерії і мистецьки їх розмальовували. Продавати відносили до крамниці. Я купила таку сумку і ходила з нею на пляж. Таня невдовзі після їхнього приїзду захворіла на поворотний тиф. Було у неї три приступи. Один такий сильний, що її мати думала, що вона ось-ось помре. Коли Таня одужала і зміцніла, вони виїхали до Праги, де обидві померли набагато пізніше…»

Їх не стало перед другою світовою війною – Таня померла 1933-го, а мати – 1939-го.

…У квітні 2017 року мені довелося  вкотре побувати на Ольшанському православному цвинтарі в центрі Праги. Могилка Тетяни Родзянко ще збереглася. А ось її матір, поховану 1939 року біля самої церкви, для якої вона багато зробила, з могили викинули і там поховано одного священика.

Батьки Георгія Родзянка померли в еміграції в Югославії. Там і поховані.

Могила Георгія Родзянка в Києві не збереглася … Немає у нас, на жаль, і його портрета.

Микола ЧАБАН

Tags :

Немає коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *