Мазниця в «Ягiдному» – і тракторист, і жнець, і в агрономії спец

«Ягiдне» – це назва агрофірми на Новомосковщині. Сергій Іванович Мазниця – директор цієї агрофірми, дуже цікава людина, яка пройшла вогонь воду й мідні труби української дійсності.

Йому 56 років. Кавалер ордена «Знак Пошани». Жив у Новомосковську, нещодавно повернувся до Піщанки, до батькiвської хати. Батько, Іван Пантелеймонович, був знаним на Новомосковщині механізатором, нагородженим багатьма орденами і медалями. За трудові заслуги в 1972 році йому, одному з перших в СРСР, уряд подарував експериментальні «Жигулі» першої моделі італійської збірки. Мамі ж Сергія Івановича Новомосковськ зобов’язаний сосновими лісами, які вона висадила, працюючи в лісгоспі.

Навчався у Піщанській школі. Сидів за однією партою з колишнім заступником міністра сільського господарства і народним депутатом України Олександром Шевченком. З сьомого класу почав серйозно працювати в полі – під час жнив у батька та старшого брата (теж знаного механізатора) був помічником комбайнера. Отримавши атестат, поїхав до Дніпра вступати до сільгоспінституту. Не пройшов за конкурсом. Не сильно засмутившись, разом із однокласниками, які так само «пролетіли» повз ВНЗ, влаштувався учнем токаря на Новомосковський трубний завод. Пропрацювавши рік, 1980-го року загримів до армії, до Туркменії – охороняти ірано-афгано-радянський кордон. Після дембеля зупинився на хіміко-технологічному інституті, де вдень працював водієм, а ввечері навчався на інженера.

Зруйнували вщент. А потім?
– У рік початку горбачовської перебудови я клюнув на вмовляння старших товаришів залишити місто і перебратися працювати в рідну сільську стихію. Точніше, сюди, в Ягідне, куди директор відгодівельного радгоспу запросив мене, без п’яти хвилин дипломованого інженера, на посаду заступника головного інженера сільгосппідприємства, – згадує Сергій Мазниця. – Радгосп був досить великим, забезпечував кормами понад 6 тисяч свиней і 1,5 тисячі великої рогатої худоби. Крім відгодівельної продукції, господарство, як тоді було прийнято, щосили займалося будівництвом доріг і житла для своїх робітників. Чим я поступово «заразився» та з успіхом поєднував сільгоспроботу з будівельною.

В середині 90-х наш відгодівельний радгосп змінив право власності, землю розпаювали, він став іменуватися КСП «Ягiдне» – від назви села. За декілька років на підприємстві змінилося кілька керівників, кожен із яких вносив певну лепту в поступове згасання колись багатого й перспективного господарства. Подібна картина спостерігалася практично з усіма колишніми колгоспами і радгоспами. Ось тоді-то я й відчув, що наближається крах тваринництва. Напевно, тому, перебуваючи на посаді заступника директора, відмовився від нав’язуваного мені директорства КСП. Мої правоту й передбачення підтвердив гіркий факт знищення напередодні заведеного дійного стада, для випасу якого взяли в оренду 60 га лугів. Причиною став людський фактор. Бачачи і відчуваючи свою безвихідь від введеної тодішнім президентом Кучмою реформи, що занапастила сільське господарство, селяни впали у відчай, почали спиватися, їхати в місто… А решта різко перекинулися з тваринництва до менш витратного й більш прибуткового рослинництва. Словом, за коровами стало нікому дивитися…

Питається: навіщо потрібно було все валити? Навіщо потрібно було проводити такі бездумні реформи? Залишилися б ті ж колгоспи і радгоспи, нехай, під іншими вивісками – нині б жили приспівуючи. Адже в кожному з них було все: м’ясо, птиця, молоко, зерно, фрукти, овочі, риба, мед, техніка, підприємства, майстерні, житлово-будівельні фонди. В абсолютній більшості все це – розкурочено, демонтовано, розпродано або знищено. Упевнений, за такі, не побоюся цього слова, злочинні діяння хтось із вищих посадовцiв повинен відповісти перед українським народом.

Свиней дарували, корів міняли

– А чим ви займалися в те лихоліття? Як і коли утворилося нинішнє ТОВ «Ягiдне»?

– Я також був на межі зриву. Ніде правди діти, як і багато хто, зайнявся купівлею-продажем, довелося навіть побути шмоточним «челноком» – вояжував до Росії та Польщі. На щастя, поступово почали приходити до тями. У 2000 році індивідуальні власники земельних паїв і новоутворені фермери запропонували на базі КСП «Ягiдне» створити або агрокооператив, або ТОВ, або ПП з такою ж назвою. Семеро людей, включаючи мене, заснували статутний фонд і стали засновниками товариства «Ягiдне». Ні, мене не призначали директором, а вибрали в результаті голосування.

– З чого розпочалося ТОВ «Ягiдне»?

– З іще радгоспної деякої техніки, вцілілих будівель і споруд. Площа орендованої в пайовиків землі становила близько 800 га, на яких сіяли традиційні пшеницю, ячмінь, соняшник і кукурудзу. Тваринництво розвивали, так би мовити, натуральним способом – корів купували або міняли на зерно в селах. Дійне стадо довели до 220 голів, плюс молодняк і відгодівлю. З легкої руки мого друга, який подарував мені десяток свинок і пару кабанчиків, свиняче поголів’я в нас сягнуло тисячі.

– Що являє собою «Ягiдне» сьогодні?

– Згодом пайовики прибували, і обсяг орних земель товариства зріс до 1000 га. Продовжуємо спеціалізуватися на вирощуванні тих же чотирьох культур. На жаль, великої рогатої худоби вже чотири роки не тримаємо. Після напасти на наші краї африканської чуми, щоб не ризикувати, вирізали практично всіх свинок. Залишили мізер, щоб двічі на день безкоштовно годувати своїх працівників. А якщо змусять, щоб не накладно було ліквідувати. Знаменитий «Агросоюз» тому більш наочний приклад – вирізав дві двадцятитисячні свиноферми, залишив трохи корів і своїх фірмових страусів.

Любов і наука – винуватиці успіху

– А про врожайність що скажете?

– Взагалі-то, рослинництво не мій коник, але довелося багато читати, вчитися, спостерігати, аналізувати, записувати, радитися. Врожайність спочатку не надихала – пшениця 30, ячмінь не більше 18 ц/га. Грішив на ґрунт, викликав фахівців, а ті, після хім. аналізу, підтвердили, що земля в нас найменш якісна в районі. До того ж, ми її удобрювали тим, чого в ґрунті й так було в надлишку. Почав приділяти велику увагу насінню, іншим нюансам. Результат не змусив чекати – пшениця менше 50 вже не дає, а по ярому ячменю позаминулого року встановили рекорд – 51 ц/га. Друзі-фермери почали ображатися, мовляв, приховую секрети такої врожайності. А я ж їм чесно зізнавався: ніякого секрету немає – лише наука та підхід із любов’ю до справи. Це також дає результат – ось уже 10 років ми не беремо кредитів.

– У цьому чимала, напевно, заслуга агронома?

– Давненько вже працюємо без агронома. Я за нього. І за механіка, і за ветеринара, і за тракториста з комбайнером можу. Не тому, що жадібний і не хочу платити, – справа в дефіциті гідних фахівців. А взагалі, займатися всім цим приносить мені величезне задоволення. В мене навіть улюблений вид відпочинку пов’язаний із полюванням і роботою в полі на тракторі. Підчеплю до трактора плуг, вимкну телефон – і на півдня в поле… Приїжджаю, як після санаторію.

– Кажуть, Ви ще й великий любитель зарубіжних сільгоспвиставок.

– Не лише зарубіжних. Ось, збираюся на сільгоспвиставку до Балівки, де горю бажанням висловити своє «фе» кіровоградським виробникам сівалок, у яких металевий ящик для добрива розсипається на другий рік експлуатації. А на зарубіжних виставках, де представлена техніка для людей, я отримую технічно-естетичне задоволення та пізнаю багато нового. Торік був у Франції, там мене звозили до місцевого фермера. Зізнаюся, якість посівів пшениці, підготовка ґрунту й інші нюанси його технології вирощування мене розчарували. Зате здивувала техніка, вірніше, її кількість. На кожне сільгоспзнаряддя (будь то сівалка, плуг, культиватор тощо) він має окремий «кейсівський» трактор. Каже, щоб зайвий раз не перечіпляти!.. На 350 га землі він собі може це дозволити. Мимоволі напрошується питання: а чому я або хтось інший на своїх 1000 або більше гектарів про це лишень мріємо?!

Євген ЄВТУШЕНКО

Немає коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *