• Людмила Герман

Людмила Герман: художниця і танцівниця

Новомосковська майстриня розповідає, як любов до мистецтва повертає жагу до життя та надихає ділитися нею з іншими

Мешканка м. Новомосковську Людмила Герман – справжня героїня! Після тяжкої аварії, яка повинна була зробити жінку інвалідом, наша землячка не опустила рук – почала займатися східними танцями. Згодом, опанувавши досконально це мистецтво, очолила танцювальний колектив, який став неодноразовим переможцем багатьох змагань. Та й на цьому пані Людмила не спинилася. Митець створює справжні художні шедеври з солоного тіста – картини, пройняті патріотизмом і любов’ю до рідного краю, історії України.

Господарка «Рукотворів»

– Пані Людмило, Ви викладаєте у центрі позашкільної роботи Новомосковську в гуртку «Іграшкові сувеніри». Певно вчите дітей усілякої руко-творчості?

– Так, різні мистецькі таємниці відкриваю! (усміхається). Малюємо, ліпкою займаємося, створюємо об’ємні іграшки. Використовуємо для них природний матеріал із зерняток. Зазвичай до лютого веду заняття з ліплення. А потім настає час макаронів.

– Виходить і з них можна щось створити?

– Так, із макаронів своїми руками можна зробити чимало різноманітних мистецьких виробів! Вони досить прості й цікаві у виконанні. Та, авжеж, не лише цим займаємося з дітьми у гуртку. Робили раніше навіть килимки.

–  Ви не тільки викладач, а ще й справжній художник. Які картини створюєте чудові: тут і ліпнина, й малюнок… Навіть не здогадуюся, що то за технологія?

– Звичайне солоне тісто! Вже понад 12 років займаюся створенням картин у техніці  «Мукасолька». Захопилася цією творчістю після того як до рук потрапила книга «Солоне тісто». Зробила кілька виробів і полонила ця справа, та не хотілося лишень півників і зайчиків  ліпити. Намріяла справжню картину з тіста зробити – таку, щоб зображувала історичне минуле України, наших героїв, красу сільської природи тощо.

картини

Якось побачила шедевр «Козаки пишуть листа турецькому султану» та прийшла думка – чи я не зможу отаке сама виліпити? Та й стала до роботи! Вже на сьогодні десь 15-20 своїх «Козаків» роздала друзям, деякі роботи продала, – людям подібні сюжети дуже подобаються.

Як козаки Павла Зіброва здивували…

– Тож, Ваші «Запорожці» вельми популярні?

– Ще й як! Українці шанують мужніх січовиків! Картини з козаками – то тренд сьогодні. Їх у мене й депутати купували, і колишній мер Новомосковська брав на подарунок. Дуже пишаюся тим, що одна робота є в поета Петра Маги, – того, який пише пісні Павлу Зіброву. Панові Петру подарувала картину моя родичка – зайшла за сцену та у присутності Павла Зіброва передала на загадку від мене роботу. То скільки там було здивування та захоплення! Ані Зібров, ані Мага не повірили, що то з тіста зроблено. Все оглядали картину та щиро дивувалися, що таких не бачили.

картина з тіста

– Як обираєте сюжети?

– Дуже люблю казкові. Та найбільше «зображую» краєвиди українських сіл, які вони були раніше – з нашим національним колоритом. Щоб були квіти, білена хата, дівчина з хлопцем, а ще – сорочки вишивані, шаровари та шапка-бирка…(усміхається). Насправді, мені все це до душі, бо воно рідне! Є робота, яка зображує наш собор, козацький, у Новомосковську. Коли таку картину створюєш – тепло на серці. Адже я патріот України.

– Розкриєте таємницю Ваших тістяних картин?

– Спершу на папері означую обриси малюнку. І починаю потихеньку виліплювати. Кожна деталь клеється на клей ПВА. Кладу, й потім деякий час картини сохнуть. Потім розфарбовую. Покриваю лаком, аби  не зіпсувалися (бо ж із борошна зроблено). І готово! Така картина може простояти десятиріччя в сухій хаті, боїться лише вологи.

Берегиня Східного танцю

– Але ж Ви не тільки художниця а ще й гарна танцівниця…

– Так, раніше я східними танцями займалася. Організувала колектив при центрі позашкільної роботи та дев’ять років навчала дівчат арабським, турецьким, єгипетським танцям. Наш колектив називається «Роксолана», в ньому було 120 осіб. Завоювали аж 11 кубків України, нині ці нагороди знаходяться в центрі позашкільної роботи. Три роки тому відійшла від справ і передала керування своїй учениці.

– Були викладачем у школі, а потім раптом захопилися східними танцями? Що змусило?

– Так, я працювала у школі та в 1996 році потрапила в автомобільну катастрофу, стався перелом хребта. Довелося наново навчатися ходити. Якось у школу до нас прийшла дівчина, запросила займатися східними танцями, і я вирішила спробувати. Хотіли вже інвалідну групу давати, та завдяки танцям біда відступила. Згодом і сама зібрала групу «Роксолана» та почала тренувати дівчат.

– Чи родина підтримує Вас у творчості?

– Так, мій чоловік – сам творча людина. Він гарний музикант, грає на баяні та цілком розуміє захоплення мистецтвом, підтримує мене. От і діти ставляться з повагою. Маю три сини, але вони не обрали творчі професії, хоча люблять співати й розуміють мистецтво. Внучка ж – моя друга половинка. Їй три рочки, але дівчина вже талант проявляє – любить малювати та навіть із тіста щось робить. Сподіваюся, вкладу в цю дівчинку все своє серце, передам їй талант.

Анфіса БУКРЕЄВА

Tags :

Немає коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *