Людина, якій не щастило

Історія Христофора Бойє, дворянина, капітана, віце-губернатора і повітового старости, який не з чуток пізнав жорна революції

1918 року Його Ясновельможність гетьман України Павло Скоропадський призначив новомосковським повітовим старостою полковника у відставці, етнічного шведа, героя російсько-японської війни – людину з довгим прізвищем Христофор Христофорович Бойє ав Геннес (1876-1919). Настав час докладніше розповісти про цю людину – одну з жертв більшовицького терору. Тим  більше, що він був і останнім катеринославським віце-губернатором.

Про цю постать усі забули, а дарма. Історія його дивовижної родини та його самого – це історія того, як не треба коритися життєвим обставинам.

Побув він у Катеринославі віце-губернатором усього декілька днів. 17 січня 1917 року призначений останнім катеринославським віце-губернатором. Про його призначення «Екатеринославская земская газета» повідомила 4 лютого 1917 року, а в п’ятницю, 24 лютого та ж газета сповістила про його приїзд:

«Прибув до Катеринослава і вступив на посаду новопризначений віце-губернатор, полковник у відставці Х. Х. Бойє-Ав-Геннес». Не варто дивуватися різночитанням у написанні його прізвища – щоразу це буде писатися по-іншому. А вже 27 лютого в Петрограді почалося збройне повстання…

Тож його Катеринославське віце-губернаторство закінчилося, практично не розпочавшись! Хто ж він, невдаха віце-губернатор?

З історії роду Бойє

Христофор Христофорович належав до старовинного баронського і дворянського роду. Бойє – рід богемський. У XV столітті Карл фон Бойє переселився з Богемії до Фінляндії. Наприкінці XVI століття одна гілка роду Бойє переселилася з Фінляндії в Ліфляндію.

Грамотою шведського короля Густава III, виданою в жовтні 1771 року, губернатор Ніландський і Тавагуський Ганс-Генріх Бойє-аф-Геннес (Boije af Gennas) прийнятий з його нащадками в барони королівства Шведського. Грамотою того ж короля, від 11/22 лютого 1773 року, баронський титул поширений і на племінників барона: капітана Іоанна-Густава, гвардії капітана Гера, капітана Еріха-Ернста, лейтенанта флоту Карла-Вільгельма, ротмістра Фрідріха і прапорщика Бенга-Акселя Бойє-аф -Геннес. Нащадки Бенга-Акселя Бойє-аф-Геннес внесені в лютому 1818 року у матрикул Лицарського Дому Великого Князівства Фінляндського, в число родів баронських, під № 20.

Христофор Христофорович народився 24 серпня 1876 року. Це випливає з його «Формулярного списку про службу», складеного 19 червня 1916 року. Цей документ виявив білоруський історик, педагог і краєзнавець професор Валерій Черепиця. Наш герой з’явився на світ у родині спадкових дворян Великого князівства Фінляндського, православного віросповідання. Освіту Христофор отримав у першому кадетському корпусі і Павлівському військовому училищі.

1895 року, після того як він скінчив училище і став підпоручиком, його зараховано до списків 36-го піхотного Орловського полку. 27 січня 1896-го його переводять до лейб-гвардії Семенівського полку. Тут же його призначили поручиком, а потім і в штабс-капітани.

Коли розпочалася російсько-японська війна, штабс-капітан Бойє-ав-Геннес залишає уславлений полк і стає осавулом і командиром сотні 4-го Забайкальського козачого батальйону. Перебуваючи в розпорядженні забайкальського наказного отамана,  виконував обов’язки російського військового комісара Хеймудзянської провінції, хоча продовжував рватися до діючої армії. 5 червня 1904 року його бажання збулося: після здачі сотні його прикомандирували до 24-го Східно-Сибірського стрілецькому полку, де Христофор Христофорович узяв на себе командування ротою. 18 серпня, перебуваючи на передових ляоянських позиціях, він поранений осколком гранати в спину, після чого був евакуйований для лікування до Петербурга.

Після тривалого лікування Бойє-ав-Геннес  прийнятий під заступництво Олександрівського благодійного комітету і зарахований в запас стрілецьких частин по Петербурзькому повіту. За відзнаку в боях з японцями  нагороджений орденом св. Володимира 4-го ступеня з мечами і бантом, а також орденом св. Анни 4-го ступеня з написом «За хоробрість» і світло-бронзовою медаллю за участь у війні з Японією. Перебуваючи в запасі, молодий офіцер мріяв про повернення на дійсну військову службу, і восени 1908 року його зусилля увінчалися успіхом.

Він повернувся до гвардійського Семенівського полку і вступив у командування його 16-ю ротою. Однак хвороба, викликана пораненням, не дозволила Бойє-ав-Геннесу повністю утвердитися на військовій службі. Відтак 22 грудня 1908 року «він був звільнений через хворобу від служби полковника з мундиром і пенсією терміном на два роки».

10 квітня 1914-го Христофора Христофоровича прийняли на службу до Міністерства внутрішніх справ, а 14 квітня відряджений для виконання обов’язків Слонімського повітового предводителя дворянства (Слонім – містечко в Бєларусі).

Починається Перша світова війна. 1 грудня 1914 року наказом начальника санітарної частини армії Північно-Західного фронту наш герой призначений начальником Слонімського тилового евакуаційного полку. 3 березня 1915 року «за відмінну старанну службу і працю під час військових дій» він нагороджений орденом Св. Анни 2-го ступеня. У січні 1916 року отримав право носити знак Червоного Хреста.

Найвищим наказом по цивільному відомству у липні 1916-го зарахований до Міністерства внутрішніх справ – відставний полковник Бойє-ав-Геннес призначений гродненським віце-губернатором. Але от невдача: у зв’язку з Першою світовою війною всі гродненські чиновники з прикордонної губернії переміщені до Калуги й фактично керувати йому було … ніким. В переддень Лютневої революції, 17 січня 1917 року відставний полковник переміщується на посаду Катеринославського віце-губернатора.

Буремні роки останнього повітового старости

Навесні 1918 року за допомогою німецьких і австрійських військ в Україні встановилася влада гетьмана Павла Скоропадського. Губернську владу очолив генерал Черников, а в повітах – повітові старости. У Новомосковському повіті старостою був спершу Наркіз Комаров. А потім його змінив Христофор Бойє. Невістка Михайла Володимировича Родзянка  Єлизавета Федорівна Родзянко, виявляється, знала його ще як актора-любителя. Ось що вона згадувала про гетьманські часи 1918 року: «У нас у Новомосковську владу представляв колишній гвардійський офіцер Бойє-ав-Генес. Я колись бачила його на сцені в Зимовому палаці, в театрі Ермітажу. Він грав невелику роль в драмі «Гамлет» у перекладі великого князя Костянтина Костянтиновича. Посада його у нас називалася «повітовий староста», але говорив він чистою російською мовою. Одружений він був на дуже милій сестрі-жалібниці. Познайомилися вони в шпиталі під час війни. І він, і вона були обидва поранені. Він і тепер кульгав, у неї були ампутовані ноги, і вона ходила на протезах з милицями. Її ми бачили мало. Вона була більше зайнята своїми двома маленькими синами.

З ним же ми дуже скоро потоваришували. Він був дуже розумний і порядний чоловік і життя своє скінчив трагічно і дуже благородно. Коли Новомосковськ зайняли більшовики, когось заарештували, думаючи, що це «повітовий староста». Бойє дізнався про це, прийшов до червоних і сказав: «Я повітовий староста, відпустіть заарештованого». Того відпустили, а Бойє розстріляли. Не знаю, як його вдові вдалося потім пробратися з синами до Франції (тут описка – не до Франції, а Фінляндії – М. Ч.)».

Восени 1918-го директоріанці з Петлюрою на чолі повалили гетьманський режим. За громадянської війни ще не раз зміниться влада. Бойє з сім’єю жив у Катеринославі на Полтавській вулиці (нині вулиця Олеся Гончара), 4.

9 квітня 1919 року, при більшовиках, Христофор Христофорович оглянутий медкомісією Катеринославського губернського відділу соціального забезпечення «на предмет визначення характеру пошкодження і ступеня ослаблення працездатності». В «Акті медичного огляду» міститься деяка інформація про нього. Ось що він про себе повідомив. Йому 42 роки, служив у 24-му Східно-Сибірському стрілецькому полку, спеціальність – капітан, сімейний стан – одружений. За висновком лікарів, хворий «у даний час скаржиться на парез правої ноги після поранення».

При огляді офіцера лікарями знайдено «Парез правої нижньої кінцівки в сильному ступені і розладом кровообігу після колишнього поранення хребта, що знижує працездатність на сто (100%) відсотків». Незважаючи на такий серйозний акт медичного обстеження Христофора Христофоровича у спокої не залишили. Його внучата небога Людмила ознайомила нас зі ще одним цінним документом, що зберігся в домашньому архіві. Вже 8 травня 1919 року Христофор Христофорович заарештований у Катеринославі місцевою ЧК. Спершу, звісно, проведений обшук в його квартирі в будинку № 4 по Полтавській вулиці. Судячи з малограмотного олівцевого запису, під час обшуку «взято для доставляння в комісію 1 портфель, дамське сідло (?) для фотоапарата, два кабура, коробку з електричними частинами, патронтаж…».

Поєднані бідою на схилі життя

Христофор одружився в 1905 році з сестрою-жалібницею, героїнею російсько-японської війни – Людмилою Володимирівною Яковенко-Яковлєвою.

Вони познайомилися в санаторії, в Каннах, куди їх направили на лікування після важких поранень. У Христофора осколок у хребті, у Людмили одна нога відірвана шрапнеллю, інша ампутована після гангрени.

Мабуть, їх об’єднала спільна біда. Ця героїчна жінка народила і виростила двох дітей 1909 та 1910 років народження. Під час служби чоловіка в Слонімі вона на протезах працювала медсестрою.

Загинув Христофор, можна сказати, випадково, але в повній відповідності з його світоглядом. Коли він після арешту перебував у підвалі разом з багатьма іншими заарештованими, конвойні викликали на розстріл одного із заарештованих. З натовпу ця людина не вийшла. Коли конвойні пригрозили розстріляти кожного другого, Христофор вийшов з підвалу. Озвірілі конвоїри завдали йому 24 ножові і 16 вогнепальні рани. Це нарахували під час його похорону…

Після загибелі чоловіка була заарештована і його дружина. Діти залишилися на руках свекрухи, але вона (Христофорова мати) прожила недовго, заразилася тифом після відвідування невістки у в’язниці і померла. В Інтернеті можна прочитати, нібито Христофор Христофорович Бойє-ав-Геннес став учасником виступу юнкерів в Омську і був розстріляний більшовиками в 1918-му. Так колись вважав і я.

Навряд чи це відповідає дійсності. Чи була в подружжя інвалідів з двома дітьми можливість вирушати в далеку дорогу до Сибіру? Насправді він загинув у Катеринославі навесні 1919-го. Збереглося його останнє бліде фото – небіжчик у труні в оточенні рідних.

Микола ЧАБАН

Tags :

Немає коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *