Людина на своєму місці

Якби на Магдалинівщині була своя Книга рекордів, то керівник апарату райадміністрації Володимир Михайлович Горенок зайняв би там найтитулованіше місце

IMG_5167

Один із найбільш «стародавніх» працівників Магдалинівської райадміністрації – його робочий стаж у вищому органі управління районом 1 липня склав 21 рік; «пережив» 12 голів і незліченну кількість заступників голів райадміністрації, 11 років – беззмінний керівник апарату, 8,5 місяців із яких – з вересня 2014-го по травень 2015 року виконував обов’язки голови РДА.

Народився в інтелігентній родині педагога та залізничника в лісовій зоні Чернігівщини, тому з дитинства полюбив природу, свободу, романтику. Напевно тому після школи пішов працювати на… будівництво.

Але там йому не сподобалося – лихослів’я, меркантильні, в цигарковому диму, розмови п’яних мужиків – все це швидко остогидло юному романтику, який з дитинства мріяв про морську службу. І, знову ж таки, всупереч усьому, подався поступати на… факультет журналістики до Київського держуніверситету.

– Пам’ятаю, довжелезну чергу до приймальної комісії, – розповідає Володимир Михайлович. – Постоявши близько години, мені знову стало, як моєму улюбленому поетові Лермонтову, – і нудно, і сумно, і, до того ж, нестерпно душно. Я вийшов прогулятися по Києву та ненароком натрапив на приймальну комісію педінституту, де черга була на порядок коротша. Що мене й підкупило.

Вибрав факультет, де не потрібно було здавати математику – дефектології. Подав документи, здав іспити і – вступив, при конкурсі вісім осіб на місце. З обраною спеціальністю вгадав – вчитися було дуже цікаво – вивчали дефекти розумового розвитку, а третина предметів торкалися медицини та психіатрії.

Згідно з напрямком мені світила Чернівецька або Дніпропетровська область. Я обрав останню. В облвно направили до Магдалинівського інтернату вихователем.

Спочатку доводилося дуже важко – ніяк не міг змиритися з вкрай жорстким поводженням старих працівників із, взагалі-то, неповноцінними дітьми. Витримав лише рік, одружився та поїхав із дружиною до себе на батьківщину. У школі влаштувався викладачем німецької мови, яку самостійно в студентські роки вивчив майже досконально. За пару років дружина вмовила повернутися назад.

Відтоді Магдалинівщина – моя друга батьківщина. Знову працював в інтернаті, в сільських школах, заступником директора в ПТУ-88.

1 липня 1995 року, коли Володимира Горенка призначили начальником служби у справах неповнолітніх Магдалинівського, тоді ще, райвиконкому, стало точкою відліку його роботи в райадміністрації. Через чотири роки він уже начальник відділу внутрішньої політики, а з 2005 року та по сьогодні – керівник апарату РДА

– Чим поясните свою завидну непотоплюваність?

– Крім того, що я людина неконфліктна, в мене є кілька життєвих принципів:

  • ніколи не сперечатися з дурнями;
  • не ображати слабких;
  • спокійно приймати те, що не можеш змінити, а якщо можеш – докладати максимум зусиль.
  • Не визнаю метод «батога», тільки – «пряника».
  • Намагаюся спиратися на кращі риси людини.

Крім виконання своїх безпосередніх обов’язків із реалізації державної політики в райадміністрації, люблю та вважаюся непоганим фахівцем із виборів та організації референдумів.

Служу не конкретним партійним лідерам, а справі, державі та людям.

Для мене правляча партія – це жителі Магдалинівського району та бездоганна робота апарату райадміністрації, яким керую.

Люблю людей, спілкуватися, тому маю багато друзів, незважаючи на їхні політичні вподобання. Можу знайти спільну мову з усіма – від професора до відверто недалекої людини. Напевно, все це й підкупляло керівництво.

Євген ЄВТУШЕНКО

Tags :

Немає коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *