Луїза Тунік: «Далі так жити не можна!»

Головний економіст ТОВ «АПК Украгро» Луїза Магомедівна Тунік — економіст за освітою, тваринник за потребою, творець за покликанням, керівник і політик за натурою.

Народилася на Уралі в родині інженерів. Коли Луїзі було чотири роки, її батьки переїхали в Україну. Уже в дитинстві добре шила і мріяла стати модельєром, але вступила й закінчила економічний факультет Дагестанського університету, що на батьківщині тата. Тож вміння добре шити згодилося лише для втілення творчих фантазій домашнього кутюр’є.

Повернувшись до батьків у Маріуполь, почала працювати за фахом в УРСі заводу «Азовсталь». Там познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, випускником торгового інституту. Після весілля й народження сина молода сім’я захотіла пожити в сільській місцевості й переїхала на батьківщину свекрухи, у Знаменівку, де живуть ось уже 27 років. На радощах, що село поповниться двома інтелігентними молодими людьми з вищою освітою, сільрада виділила їм 50 соток землі під город і будинок.

— А тут — розвалюється Союз, з усіма наслідками, що випливають, — згадує Луїза Магомедівна. — Про роботу за фахом навіть мови не могло бути. Довелося задовольнятися тим, що було — влаштувалася лаборантом на молочну ферму. Впоралася. Через рік підвищили до обліковця, що, погодьтеся, набагато ближче до економіки. Ще через чотири роки знову підвищення, але яке! Цього разу аж, до заступника завідувача фермою, А незабаром — і до завідуючої. Але це ще не все. Бачачи, що в мене виходить управлятися з півтора тисячами корів, у навантаження нагородили щей керівництвом свинофермою… Сама дивуюся, як я, міська панянка, з усім цим звірогосподарством справлялася. Але на початку 2000-х вміст ферм почали відправляти на м’ясокомбінати, обладнання розпродавати, словом, тваринництво почало валитися. І тут мені запропонували згадати свою базову спеціальність і покликали на посаду головного економіста ТОВ «АПК Украгро».

– Навесні ви балотувалися в депутати Піщанської ОТГ. Що спонукало?

— Відповім як жінка: привід — стабільність на роботі й наявність вільного часу, причина — відсутність значних змін у Знаменівці. Коли працювала на фермі, йшла на роботу о шостій ранку, приходила після дев’ятої вечора. Пару годин перепочинку в обід не розв’язували проблему вільного часу, коли можна було подумати про вічне. Як і всі, думала про сім’ю, коли видадуть зарплату, а також, як на неї протягнути до наступної. Коли «Украгро» приєдналося до агрохолдингу і я стала головним економістом, справи на підприємстві пішли на лад. Почали вчасно виплачувати зарплати, встановилася довгоочікувана стабільність, люди себе відчули людьми. Ось і в мене з’явився час озирнутися назад, проаналізувати, чому в селі нічого не змінюється? Я зрозуміла, що з тої Знаменівки, до якої я приїхала у1991 році, до сьогоденної практично нічого не змінилося. Ті ж розбиті дороги, ті ж неосвітлені вулиці, ті ж купи сміття під ногами, ті ж проблеми з медичним обслуговуванням і т. і.

Я справно ходила на всі місцеві вибори, голосувала за тих, хто обіцяв зміни, а коли цей «обіцяла» ставав депутатом сільради, як і його колеги, під час голосування стадно піднімав руку за нікчемні рішення сесії і в дрімоті чекав її закінчення… Ось і вирішила для себе, що далі так жити не можна. Якщо все залишиться як і раніше, ми ніколи не виберемося з цього убозтва.

– Але ж Ви не пройшли…

— Прикро було, але пережила. Я згадала свою молодість, коли успішно керувала відразу двома фермами, і зрозуміла, що в мене неодмінно вийде наступного разу.

Євген ЄВТУШЕНКО

Немає коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *