Кримські походи і Присамар’я

Наш край у ХVII столітті залишався в центрі давнього протистояння поміж запорожцями та ординцями

1667 року поміж Росією та Річчю Посполитою укладено Андрусівське перемир’я. Воно закріпило трагічний поділ України на дві частини – Правобережну та Лівобережну. Тоді ж чимало пе­реселенців з Правобережної України опинилося і в Посамар’ї. 1671 року гетьман Дем’ян Многогрішний скаржився російському цареві Олексію Михайловичу, що купці зі Слобідської України таємно везуть хліб на Запоріжжя по Орілі та Самарі, умисно обминаючи міста Гетьманщини – звісно, щоб не сплачувати податки. За царським указом князь Г. Г. Ромодановський спробував розібратися у цій справі.

На межі випаленого степу

Турецько-татарсько-ногайська агресія у 1670–80-х pоках поставила у тяжке становище Присамарський край. Ці сторінки минулого добре дослідив відомий український історик, фахівець з сімнадцятого століття професор Юрій Мицик. Він зазначає, що  російські дипломати Василь Тяпкін та Микита Зотов, котрі проїжджали через Посамар’я на Крим, у 1680-му знайшли на південь від Самари випа­лений степ. Дипломати виявляють і певне занепокоєння діями січовиків. Якраз перед тим запорожці Андрія Ляха розбили тут караван купця Змієва, який простував до Криму.

Хоч нічого вічного в світі немає, але  «Вічний мир» 1686 року дав змогу Росії та Україні виступити проти Османської імперії та Кримського ханства. Ще в 1675 році російський уряд планував похід на Крим, причому на Самарі мала бути своєрідна тилова база армії для забезпечення її провіантом, водою та дровами. Щойно 1687 року цей план став реальністю і розпочалася підготовка до першого Кримського походу. Навесні 1687 р. стотисячна російська армія на чолі з фаворитом царівни Софії князем Василем Голіциним та 50-тисячна українська армія (не рахуючи запорожців) під командуванням гетьмана Лівобережної України Івана Самойловича вирушили на Крим.

Разом із Самойловичем керівництво здійснювали дванадцять полковників, у тому числі два компанійські та один сердюцький, один обозний, один писар і два осавули. 12 (2) червня 1687 року війська Самойловича перейшли Оріль і з’єдналися з армією Василя Голіцина, а потім вирушили до Самари. Тут збудовано дюжину мостів, через які почало переправлятися українське військо, а пізніше й російське. Вози (по два в ряд) йшли цими мостами чотири доби. Перейшовши Самару, союз­ні війська зупинилися біля Гострої Могили коло річки Кільчені, яка майже пересохла від посушливої спеки, і викопали тут криниці з прекрасною водою.

Звідси війська рушили на південь. Коли вони форсували річку Конку в сучасній Запорізькій області, надійшла звістка, що татари запалили степ. Далі довелося рухатися страшенними згарищами, все гостріше відчувався брак води і фуражу. 28(18) червня 1687 р. війська, не дійшовши до Перекопу сто верст, мусили повернутися. Знову довелося пе­реходити дванадцять мостів через Самару. Коли українське військо вже стало на правому березі ріки, 14(4) липня не­сподівано спалахнули мости і врятувати вдалося лише два з них. Російські війська почали будувати нові мости і вже тоді перейшли на правий бік Самари.

Іван Мазепа на Присамар’ї

Підпал мостів, як і взагалі невдача першого Кримського походу, були безпідставно звалені на гетьмана Самойловича. Його скинуто з гетьманства, а на цю посаду на Коломацькій раді 4 серпня (25 липня) 1687 року обрано Івана Мазепу.

Новий гетьман підписав «Коломацькі статті» – черговий російсько-український договір, за яким, зокрема, зобов’язувався збудувати ряд нових фортець. Це був захід проти ординців, але водночас царизм прагнув узяти під контроль Військо Запорозьке і повести наступ на його «права й вольності». Планувалося спорудити фортеці на лівому березі Дніпра, навпроти міста Новий Кодак, на Самарі, Орілі, в гірлах Орчика і Берестової. Власне, ще 22(12) липня 1687 р. на правому березі Самари біля козацького міста Самари та Пустинно-Микільського монастиря розпочали будівництво Богородицької фортеці. Про це свідчить «відписка» царського воєводи Л. Р. Неплюєва, адресована царям Івану та Петру Олексійовичам і царівні Софії. Царські війська, до речі, ще на початку травня 1687 р. рушили до Орілі і Самари. Протягом 1688 р. велася підготовка до другого Кримського походу. Біля гирла Самари, в урочищі Сорок Байраків, почала будуватися Новобогородицька фортеця, рештки якої знаходяться нині на околиці Дніпропетровська, біля селища Шевченка. Побудова фортець дуже стривожила запорожців, котрі небезпідставно побачили в них загрозу для себе. Спадкоємець померлого на той час Івана Сірка кошовий отаман Іван Гусак написав гострого листа Мазепі, який погодився на спорудження фортець. Лист був настільки дошкульний, що Мазепа навіть хотів послати на Січ війська, але цьому перешкодила епідемія чуми.

Навесні 1689 р. розпочався другий Кримський похід. Автор відомого українського літопису, якого умовно називають Самовидцем, так описав ці події: «…притягли вій­сько великіе з Москви з боярином Василієм Василієвичом Голіцином и иними бояри: Шеїном, Долгоруким, Змиевим, Шереметовим и инними войсками. С которими и гетман Войска Запорожского Иван Мазепа вийшол шостий неделі в пост великий перед Воскресением Христовим, со всіми полками городовими и охочими, и потягли ку Самарі. И там знявшися з войсками їх царских величеств, переправивши Самар, потягли». На Самарі Леонтій Неплюєв збудував тоді сім мостів, і російське військо під керівництвом Василя Голіцина та українське військо під проводом Івана Мазепи перейшли ними, рушивши далі на південь. Але і цей похід був невдалим. Взяти Перекоп не пощастило, і війська тим же шляхом, через Самару, повернулися назад.

Європа стежить за кримськими походами

Уважно стежила за подіями двох Кримських походів європейська громадськість. Відтак у тогочасних газетах частенько писалося про Самару. Можна, наприклад, назвати німецькомовну «Вівторкову (п’ятничну) приватну газету» («Dienstags (Freitags) Particular»). Номер 39 цього видання за 1687 р. та № 32 за 1689 р. виявлені професором Юрієм Мициком у Центрі по дослідженню преси у Бремені в Німеччині. А у Головному архіві давніх актів у Варшаві дивом зберегли рукописну газету «Відомості із Задніпров’я» від 28 травня 1687 р. Там повідомлялося про виступ «третього дня перед святим Юрієм» російсько-українських військ від ріки Хухри (впадає у Ворсклу проти містечка Куземина). Війська, «йдучи на Оріль до Самари, вже переправилися через Самару». Польський шляхтич Стефан Глошковський, «резидент до московских військ», писав 17 червня 1689 р. з Кременчука до короля Речі Посполитої Яна III Собєського про повернення до цього міста переяславського наказного полковника Момота. Той на чолі чотирьох хоругв супро­воджував від Перекопу до Самари російських та українських послів до Кримського ханства. Голіцин мав чекати це посольство над Самарою. Цікаво, що українське посольство складалося з чотирьох відомих осіб: генеральний хорунжий Миклашевський, старшини Ломиковський, Мокієвський та Лисиця. В інших друкованих і рукописних тогочасних європейських газетах згадуваний історик виявив звістки про пересування військ у районі Посамар’я, бої, взяття козаками ворожих «язиків» тощо.

Кримські походи мали значний резонанс

Невдача Кримських походів спричинила важливі зміни у Російській імперії. 1689 року в Москві відбувся двірцевий переворот, внаслідок якого царівна Софія мусила залишити царський трон. Доля її прибічників Василя Голіцина, Леонтія Неплюєва та інших була ще гіршою. Ще нещодавно всесильний фаворит царівни Софії Василь Голіцин, до речі прибічник реформ у європейському дусі, був позбавлений боярства. Вотчин, маєтків, привілеїв і засланий до Архангельського краю, де й помер 1714 року. Державна влада внаслідок двірцевого перевороту перейшла до братів Івана V та Петра І, а по смерті Івана V – лише до Петра І.

Тяжкий слід у нашому краї залишили військові дії побіля Самари. 1690 року тут сталася тяжка моровиця. Епідемія чуми викосила багато людей. Про це згадуєш, коли в околицях села Вільного на Самарі блукаєш над рештками валів нещасливої Новосергіївської фортеці, збудованої 1689 року і невдовзі через моровицю покинутої…

Німі свідки минувшини нагадують про багату історію нашого краю.

Микола ЧАБАН

Tags :

Немає коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *