Кращий знавець мінеральних вод

А ще – уролог, хірург, успішний клініцист. Усе це – про нашого земляка Петра Савенка.

Чи не найвідомішим випускником Новомосковського повітового училища, заснованого 1807 року,  став Петро Назарович Савенко (1795 – 1843) – доктор медицини в Імператорськiй медико-хiрургiчнiй академiї в Петербурзi. Прикро, що його життя і наукова діяльність нині призабуті. тож треба повертати з забуття це славне ім’я. варто назвати іменем ученого-земляка одну з вулиць.

З числа перших новомосковських дворян

Походив Петро Назарович зi спадкових дворян. Його батько Назар Максимович Савенко був дворянин Новомосковського повіту, який вже 1807 року – в час заснування училища – жертвував кошти на Новомосковське повітове училище. Мав чин губернського секретаря. В 1801-1803 роках був засідателем Новомосковського нижнього земського суду. Згодом підростає його чин – Назар Максимович вже титулярний радник і в 1803-1818 роках – скарбник Новомосковського повіту. Колезький асесор з 1807-го, а з 1814-го – надвірний радник. У 1823-30 роках Савенко-старший є суддею Новомосковського повітового суду. Як поміщик Назар Максимович 1808 року володів сільцем Новомар’ївка, при якому був власником 700 десятин землі та 25 ревізьких душ кріпаків. У чині надвірного радника Савенко-старший вноситься з родиною до другої частини Родовідної книги катеринославського дворянства рішенням Дворянського депутатського зібрання та ухвалою петербурзької Герольдії від 9 липня 1808-го за №1978. Правда, справа про його дворянство згоріла в пожежі 1839 року.

Через рік після закінчення Катеринославської гiмназiї, 1813 року Петро Назарович Савенко їде до столиці і вступає до Імператорської медико-хiрургiчної академiї в Санкт-Петербурзi. Ця академiя була пiдпорядкована вiйськовому мiнiстерству, готувала лiкарiв, ветеринарiв i фармацевтiв для армiйського та морського вiдомств. А втiм, по її закiнченні служити вiйськовими лiкарями мали лише тi студенти, котрi отримували казенну стипендiю, на «своєкоштних» це не поширювалося. Потiм академiя змiнила свою назву i стала називатися вiйськово-медичною.

Збагачений європейським досвідом

По завершеннi курсу Савенко (а завершив «весьма успешно») за Височайшим повелiнням був посланий до Європи для вдосконалення в хiрургiї та окулiстицi. До Європи вони їздили разом з його приятелем і співавтором Христіаном Христіановичем Саломоном (1796-1851). Разом вони відвідали провідні хірургічні клініки Франції, Англії, Австрії і Німеччини.

Недарма Савенка вважають одним з чільних представників першої вітчизняної хірургічної школи, заснованої Іваном Федоровичем Бушем (1771-1843). Прикро, але вчитель і учень й померли в один рік. Це станеться 1843-го.

А тим часом, повернувшись 1822 року до Росiї, Савенко дiстає звання штаб-лiкаря i потрапляє в академiї на посаду ад’юнкта по кафедрi окулiстики. Окрiм того, Савенко був ординатором у петербурзькому морському шпиталi i головним лiкарем при всiх закладах петербурзького «приказа общественного призрения».

Спiльно зі своїм однокашником Х. Саломоном Савенко написав працю «Опис очної хвороби (трахоми) помiж матросами Кронштадтського порту». Ця розвiдка з’явилася 1823 року у «Военно-медицинском журнале». 1824-го, за iншими даними, 1825-го Савенко здобув ступiнь доктора медицини в медико-хiрургiчнiй академiї.

Вiд 1827 року Петро Назарович самостiйно читав окулiстику. Дiставши у тiй же академiї ступiнь доктора медицини i хiрургiї, вiн був ад’юнкт-професором хiрургiчних клiнiк, а вiд 1832 – теоретичної хiрургiї.

Мінеральні води і їхній дослідник

У 1827 роцi Петро Савенко як лiкар дав перший опис Єсентукської станицi, а 1828 року видав у Петербурзi окремий «Опис Кавказьких Мiнеральних Вод». Петро Назарович вважався кращим знавцем вод i вiдтак був призначений членом комiтету по облаштуванню їх, саме тодi Росiя заходилася освоювати на Кавказi цiлющi мiнеральнi води. 1823 року його колега, професор кафедри фармакологiї медико-хiрургiчної академiї А. П. Нелюбiн вiдкрив новi джерела в Желєзноводську, Єсентуках, березiвськi нарзани в Кисловодську i 1825 року видав свою капiтальну працю з описом вод.

Петро Савенко писав про мінеральні води: «осторожное и благоразумное обхождение с сими целебными средствами, несомненно, поддержит здоровье врачующегося оными и самую славу вод». Він описував різні методи лікування водами – загальні, поперекові, ножні і ручні ванни, обливання, крапельні ванни (дощовидні зрошення) тощо.

Вiд 1831 року 36-рiчний Савенко був ординарним професором хiрургiї. Кафедру теоретичної хiрургiї, отриману пiсля лекцiї «О мозговике», обiймав до 1839 року. Ним написано такi працi: «У Помпеї знайденi iнструменти» (журнал «Frorips Notizen»,1822, № 4), «Об озноблениях и ожогах», «О бедромышечной и бедротазовой немочи» («Военно-медицинский журнал», 1835), «История литотритии» (там же, 1839) та деякi iншi. Загадкова «літотрітія» – то подрібнення каміння в сечовому міхурі.

Хірург і клініцист, Савенко цікавився широким колом проблем сучасної медицини. Велику цінність являла його розвідка з довгою назвою «Опис лікування розширення підключичної бойової жили через перев’язування цієї судини» (1824). У статті молодий науковець описав операцію перев’язки підключичної артерії, вироблену ним самим за участю Гіббса та Арендта в Петербурзькому морському шпиталі. Ця унікальна як на ті часи операція, розпочата вперше в Росії, завершилася успіхом. Савенко, проаналізувавши її перебіг і довівши її користь, виступив за застосування в клініці (при відповідних показаннях) перев’язки судин. Він рекомендував техніку подібних втручань при перев’язці підключичної артерії в різних місцях. Цей висновок був дуже важливий для практичної тогочасної хірургії.

На думку вчених найважливішою науковою працею нашого земляка з хірургії, яка зберігала свою цінність багато десятиліть, стали складені ним разом з Х.Х. Саломоном «Анатоміко-патологічні та хірургічні таблиці гриж» (1835). Ця праця була строго витриманою в дусі ідей про анатомічний фундамент хірургії – ідей, характерних для першої вітчизняної хірургічної школи. Основою праці, як зазначалося в передмові, послужила «незліченна кількість спостережень, зроблених на цей предмет» і самими авторами, й іншими хірургами. Цінна розвідка двох авторів була чудово видана: її надрукували російською і латинською мовами, а велика частина таблиць була виконана в натуральну величину. «Таблиці гриж» високо оцінили і в Росії, і за кордоном.

Під лежачий камінь вода не тече…

…1840 року Савенко видав монографію «Очерк главнейших камнекрушительных происшествий» (1840). Ви думаєте автор писав про землетруси чи роботу кам’яних кар’єрів?  Побійтесь Бога! Автор лишався відданим урології і писав про видалення каменів з нирок! Тим то його монографія  привернула велику увагу хірургів. Та і як можна було не «клюнути» на таку назву?…Внесок Савенка у розвиток вітчизняної урології був безперечний: ця дисципліна була тоді важливим і великим розділом хірургії. Земляк майстерно виконував багато складних на той час урологічних операцій, застосовував і пропагував нові оперативні методи.

Книжка Петра Савенка вважається першою вітчизняною працею, присвяченою новим операціям. З енциклопедичною повнотою викладалися тут історія, показання та протипоказання, техніка каменедробіння – каменерозбивання і роздавлювання каменів. Характерно, що анатомію сечовивідних шляхів Петро Савенко описував з точки зору хірурга-уролога. У книзі аналізувалися причини виникнення каменів в сечових органах, які детально роз’яснюють симптоматику захворювання, рекомендувалися найбільш раціональні методи літотрітіі та літотрипсії. Савенко посилався на досвід багатьох зарубіжних хірургів, перш за все французького хірурга Гертля, а також на операції, пророблені російськими хірургами, і, ясна річ, враховував і власний досвід – він виконав багато операцій літотрипсії. Поряд з А.І. Полем наш земляк по праву вважається одним з піонерів використання нових методів каменедробіння.

Петро Савенко висловив оригінальну для свого часу думку, що «отморожение есть не что иное как ожог, …припадки или явления оного суть не что другое как повторение явлений, замечаемых при ожоге». Виходячи з цього він повідомляв «новейшие мысли и высказывания по сему предмету».

Попри різнобічність своїх інтересів, головну увагу Савенко приділяв хірургії. І не випадково, що після того як його вчитель професор Іван Буш вирішив вийти у відставку, конференція медико-хірургічної академії назвала Савенка його наступником. Професор Савенко користувався широкою популярністю не тільки як учений і відмінний хірург, але і як гуманний лікар, завжди готовий допомогти хворому. «Петро Назарович Савенко був піднесених, шляхетних почуттів, – писав його сучасник Нікітін, – завжди старанно допомагав хворим і намагався полегшувати їхні страждання лагідним, людинолюбним ставленням. Маючи тонку, світську освіту, аж ніяк не являв він собою кабінетного вченого, що рідко буває з людьми, які присвятили себе науці». Як вiдзначали сучасники, працi Петра Савенка вiдзначалися систематичним викладом i строго-науковими висновками. 1839 року Петро Назарович був звiльнений у вiдставку, але залишався консультантом-хiрургом петербурзької поштової лiкарнi.

Сам він прожив мало – якихось 48 років.

Микола ЧАБАН

Tags :

Немає коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *