Конституція та реалії

Відразу з хорошого. Або з незрозумілого. Учора відбулося останнє засідання уряду перед 1-м жовтня — тим самим днем, з якого ціна за кубометр газу для населення мала піднятися із 6,96 до 8,56 гривень. Кабмін не ризикнув прийняти таке рішення, а якщо точніше, то просто переговори зі МВФ поки зайшли в глухий кут. Ми свого часу в обмін на кредитні транші надавали стільки обіцянок валютному фонду, що фізично виконати їх не можемо. Нікому оплатити всі ці зобов’язання. З населення витрусили, мабуть, майже всі останні заначки. Це не означає, що ціна на газ не зміниться. Зміниться ще як! Але не 1 жовтня. І це вже приємно. Хоча тепер з усіх телевізорів нам щодня будуть розповідати про те, що країну чекає стр-р-рашний дефолт, якщо ми хором не попросимо уряд ще раз підняти тарифи на все.

А ще в нас страшенно люблять доповнювати й переписувати Конституцію. Екс-президент Кучма, який приїхав до Дніпра на минулих вихідних навіть експресивно висловився з цього приводу, мовляв, «а чи не спробувати владі просто навчитися виконувати чинний Основний закон країни»? Питання, звісно, риторичне, але 20 вересня в порядок денний сесії ВР внесено законопроект № 6236, яким пропонується доповнити статтю 41 Конституції фразою «Основою аграрного устрою України є фермерське господарство».

Мета правильна. Залишити пріоритетне право на землю за малими сімейними фермерськими господарствами. Як приклад наводиться Польща, де 1,4 мільйона фермерських господарств тримають у своїх руках 80 % усіх сільськогосподарських угідь країни, а за минулий рік тамтешні фермери виробили товарної продукції на 21,8 мільярдів євро. Але справа ж не в Конституції. Конституція — це лише декларація. А хто захистить українських фермерів від рейдерства під дахом Мін’юсту? Хто допоможе фермерам дешевими кредитами, створенням вітчизняної переробки сільгосппродукції, форматуванням цивілізованого внутрішнього ринку? Як ти Конституцію не міняй, але без чіткої державної політики підтримки вітчизняного сільгоспвиробника справи не буде.

Натомість будуть абсолютно дикі сюжети про те, що у 2018 році в Україні посіяли втричі менше гречки, ніж зазвичай. Чому? Не вигідно. Українці вважають за краще купувати дешевшу гречку… через Казахстан із Росії. «У Росії в Алтайському краї вводять в обіг нові площі, і, відповідно, першою культурою, яка там висівається, є гречка. А на півночі Казахстану, на кордоні з РФ, побудований великий завод, який цю дешеву алтайську гречку вивозить із Росії й там уже виробляє з неї крупу», — пояснює перший заступник міністра аграрної політики і продовольства України Максим Мартинюк. Про Росію зрозуміло. Не зрозуміло про Україну. Як держава стимулює посіви й будівництво переробних заводів у нас?

Ваш Мартин КАПУСТА

Немає коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *