Коли кредо життя та професії лікаря співпадають

Це про головного лікаря Новомосковської центральної районної лікарні Вадима Михайлюту. А ось ці кредо: жити, щоби людям в очі не соромно було дивитись, професіоналізм, лікарська честь та громадська відповідальність. 51 рік тому народився в німецькому Лейпцигу, де служив батько та вчителювала мати. Восьмирічку закінчив у Кременчуці, де і продовжив навчання в медучилищі. Але навіть із червоним дипломом не вступив до Ленінградської військово-медичної академії, про що анітрохи не шкодує, бо став студентом Дніпропетровського медінституту.

– Після першого курсу забрали в армію, де служив механіком-водієм тягача, сапером, санінструктором. Закінчив медінститут із єдиною четвіркою. Після інтернатури в якості невролога отримав розподіл до Солонянської ЦРЛ. Але вакантним виявилося там тільки місце лікаря-нарколога. Довелося освоювати нову спеціальність. За шість років у Солоному працював і неврологом, і наркологом, і заступником головлікаря, що стало вирішальним чинником переводу мене в обласний наркодиспансер — спочатку звичайним наркологом, а через два місяці на цілих вісім років знову заступником головлікаря, — розповідає Вадим Вікторович. — Після отримання другого диплома менеджера-економіста у сфері охорони здоров’я мені запропонували очолити відділ обласного управління охорони здоров’я, де за три найнапруженіших роки отримав багатющий досвід роботи в екстремальних умовах недофінансування й багатьох інших проблем нашої медицини.

– Як опинилися в Новомосковській ЦРЛ?

— Чиновницька робота з папірцями, відверто, заїла, хотілося живої роботи з людьми. А тут у важкому 2013-му році утворилася вакансія на посаду головлікаря Новомосковської ЦРЛ, яку, за службовим обов’язком, знав як багатопрофільну лікарню за типом екстреної і планової медичної допомоги з вельми перспективним потенціалом. Досі вважаю великою честю те, що мені довірили очолити цю лікарню.

– З чим довелося зіткнутися новоспеченому головлікарю?

— Буквально з усіма проблемами, які існували в країні. Фінансування ледь вистачало на зарплати, величезні борги за опалення — усіх негараздів не перелічити… Якби не фінансова допомога району та гуманітарна допомога Європи, отримати й освоїти яку допоміг народний депутат України Вадим Нестеренко, не впевнений, що лікарня вижила б. Наприклад, з гуманітарки ми отримали 250 багатофункціональних ліжок, матраців, ходунків, різні лікарняні меблі, апарати штучної вентиляції легенів, кисневі концентратори тощо на загальну суму понад 3,5 млн грн. Виграли грант уряду Японії на закупівлю сучасного лапароскопа вартістю 1,8 млн грн.

– Чим можете пишатися зараз?

— Впорядкуванням лікарняної інфраструктури — від сантехніки до опалення. Це дуже важливо для лікарів — працювати без оглядки на відсутність води або напруги в мережі, для чого набрали й матеріально зацікавили новий штат техперсоналу. Замінили всі водопровідні труби на пластикові, через постійні перебої з водою за кошти району відновили свердловину, замінили на пластикові та збільшили з 50 до 67 кубів кожен обсяг двох баків для зберігання води. Ось-ось зробимо автоматичне включення аварійних генераторів у разі відключення світла. Другу зиму опалюємо лікарню пеллетною котельнею, що дає в рік 2,5 млн грн економії. У перспективі — перехід на енергопостачання, зокрема електроопалення, за допомогою сонячних батарей. У результаті ЦРЛ восени отримала вищу ступінь акредитації МОЗ України.

– Трохи про родину та улюблені заняття.

— Дружина також лікар — фізіо- та психотерапевт, доньці 12 років, навчається в ліцеї «Самара», синові — 3 роки. Улюблене заняття — садити дерева.

Євген ЄВТУШЕНКО

Немає коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *