Квартальна в миру, староста в храмі, хороша людина по життю

Крім того, в Ольги Тимофіївни Ісаєвої 43 роки стажу на трубному заводі, вона завзята квіткарка з понад 60-річним стажем, а ще – вона мама двох, бабуся п’ятьох і прабабуся трьох чудових дітей, онуків і правнуків

Народилася в багатодітній родині в робочому районі Новомосковська, який називається Животилівка. Із сестрою-близнючкою були пізніми й останніми із шести дітей. З дитинства привчилася до праці на присадибній ділянці, яка, за радянськими мірками, була досить великою. У її обов’язки входило вирощування квітів, любов до яких вона зберегла на все життя.

Зізнається, що любила читати й дивитися детективи, тому мріяла стати адвокатом або слідчим. Однак в 17 років вступила на заочне відділення металургійного технікуму і влаштувалася зварювальницею в цех оцинкованого посуду трубного заводу. Там-то і стало в нагоді її детективне захоплення. Зовсім ще юна Оля практично самостійно знайшла грабіжників, які обчистили склад готової продукції посудного цеху, покалічивши при цьому сторожа. Злочинців засудили на шість років.

Новомосковському трубному заводу Ольга Тимофіївна віддала понад 40 років, 25 з яких – цеху нержавіючих труб, де вона пройшла шлях від рядового контролера ОТК до майстра.

– Стаж голови квартального комітету у Вас теж не малий – також чверть століття. Кажуть, у Вас один зі найбільших за територією «квартал» у Новомосковську?

– Так, у цьому році виповниться 25 років, як стала квартальною. Щодо територіальної першості не скажу, але точно не маленький – понад 800 будинків і сім вулиць. Знаю практично кожного жителя, включно з маленькими дітьми, а також їхні сподівання, турботи, проблеми, радості…

– Посада квартальної в миру і старости в церкві майже перегукуються…

– Все почалося з відведення ділянки під будівництво храму Архистратига Михаїла на Животилівці, де я квартальна. Зі мною познайомився настоятель майбутнього храму отець Андрій. Попросив зібрати громаду, щоби запитати згоду на зведення довгоочікуваної церкви, якої на Животилівці не було з 30-х років минулого століття. На допомогу будівельникам організовувала людей на різні роботи, прибирання території тощо. А паралельно – ходили по домівках, просили посильної матеріальної допомоги, щоби будівництво не перетворилося на довгобуд. І зібрали досить велику суму. Виходить, у тому, що храм спорудили за рік, є й наша маленька заслуга. А коли громада обрала мене старостою храму – якось боязко стало, вважала, що не жіноча це справа. Але отець Андрій переконав, мовляв, жінка в ролі старости не прецедент.

– Як прийшли до віри?

– Змалку віруючі батьки в храм водили, причащалися, сповідалися. Батько, хоч як це парадоксально, був віруючим у Бога комуністом. Та й сама, будучи піонеркою й комсомолкою, церкву ніколи не забувала.

– Правда, що Ваш будинок на Животилівці буквально потопає у квітах… З чого почалася Ваша квіткова любов?

– У батьківському домі я саджала й доглядала за чорнобривцями та гвоздиками. Вони і стали моєю першою квітковою любов’ю. Потім полюбила жоржини, яких зараз вирощую до 400 кущів. Звісно, не тільки для краси, як то кажуть, з матеріальною користю для життя… А я й не соромлюся цього, тому що це титанічна праця. У мене п’ять теплиць, у яких вирощую розсаду. Навесні – тюльпани, гіацинти, крокуси. Потім петунії в горщиках. Стежу в журналах за новими сортами, обмінююся поштою з колегами з інших міст насінням, картоплинами, цибулинами… У результаті, тих же жоржин у мене не менше 60 сортів.

Євген ЄВТУШЕНКО

Немає коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *