Катеринославську зовнішню рекламу піддавали поліцейській цензурі

Городяни навчалися грамоті за вивісками крамниць

На початку минулого століття в Катеринославі можна було купити все. Вже тоді в місті було кілька базарів і майже 2000 магазинів. У кожному будинку – по кілька крамниць і контор, і при кожній – вивіска.

«Отоварюватися» приходили до депутатів

На головній артерії міста – Катерининському проспекті – налічувалося до сотні будинків, які в більшості своїй здавалися в оренду під торговельні приміщення. Можна собі уявити, яка кількість вивісок прикрашала ці будинки з їх численними магазинами, готелями, урядовими та міськими установами! Інколи будинок майже суцільно був покритий різними вивісками, виключаючи вікна: на них виставлявся на показ сам товар.

Якщо говорять, що очі людини є дзеркалом душі, то з такою ж підставою можна сказати, що вивіска – обличчя торгової компанії. Солідні фірми та магазини й вивіски мали значні, з аршинними літерами. Купці негласно змагалися у величині масивних накладних букв, що складають ім’я та прізвище. Те, що головним на вивісці була не спеціалізація магазину, не його назва, а ім’я власника – вважалося в порядку речей. Так і ходили городяни: за взуттям – до Заморуєва, за самоварами та замками – до Толстікова та Алексеєнка, за матерією – до Єфанових, за чаєм – до Проніна, за тютюном – до Джигіта, за нотами та роялями – до Неймана, за тістечками – до Стрекозова, за борошном – до Тіссена, за фотоприладдям – до Повзнера. Ці імена купців першої та другої гільдій були добре відомі в Катеринославі, багато хто з них обиралися гласними міської думи протягом довгих років.

Неписьменних заманювали «натурою»

Втім, як і в кожному поважному провінційному місті, були в Катеринославі й «Американський» і «Московський» магазини, крамниці «колоніальних» товарів, готелі, які носили назви світових столиць. Поруч із велемовними вивісками зустрічалися й лаконічні, наприклад, «Позики грошей під заставу речей», або «Тут стрижуть і голять і кров відчиняють» (традиційно проведення кровопускань вважалося прерогативою цирульників). Усе це для тих, хто був грамотний і не мав труднощів із читанням.

Але що далі від проспекту, то менше вивісок, та й самі вивіски простіші: як говорили тоді – «з натурою». Для тих, хто не освоїв абетку, на них красувалися: капуста та огірки – над овочевою лавкою, кури та курчата, які копирсаються пилу – над «курятною», чоботи й туфлі – над взуттєвою. Але особливо виділялися тут «червоні вивіски», які прикрашали портерні, питні будинки і трактири. На них зображувався накритий скатертиною стіл, зі смаженою картоплею на пательні, свіжепросольними огірками в банці, астраханським оселедцем і, нарешті, чайником і чашками на таці. На проспекті подібного не зустрінеш. Зате на Петербурзькій (нині Ленінградська), Базарній (нині Чкалова) подібні «дива» були на будь-якому закладі, де тільки лунали веселі мотиви трактирного органу.

«Благодать» вимірювалася в аршинах

Як не дивно, в Катеринославі був лише один майстер оздоблювання вивісок – Благодатний. Над його майстернею також красувалася вивіска: «Живописець вивісок». При цьому художник докладав усе своє мистецтво, щоб привернути увагу клієнтів: на вивісці було зображено пензлик і палітру.

Ось типовий діалог майстра із замовником:

– Мені б вивісочку треба. Нову фруктову крамницю відкриваю!

– Якої величини вам вивіску?

– Крамниця займе десять вікон по лінії. Так, щоб видно було, що всі вони мої.

– Ми зробимо так: великий аршинний напис над усіма вікнами, так що і сліпий розбере прізвище вашої фірми. А у простінках зобразимо кошики з фруктами: грушами, яблуками, виноградом.

– Напишіть так, щоб вони були, як справжні!

– Будьте ласкаві не сумніватися! Буде добре. Навіть птахи злетяться клювати ваш виноград.

– Ну, а як ціна?

– Звичайна. П’ять рублів з квадратного аршина.

Втім, ціна коливалася від двох до десяти рублів за аршин (71 на 71 см). Як правило, майстер був у змозі написати до 25 квадратних аршинів за тиждень. Якщо мова йшла про сам лише текст, без будь-яких «фігур», то учень за той же час міг зробити від 50 до 100 квадратних аршинів.

Метленко не вподобав зовнішню рекламу

З року в рік вивіски оновлювалися й підчищалися. Щоправда, взимку, під час холодів, пензлик художника не бралася відновлювати вивіски, тому ремонт у разі потреби проводився влітку. До того ж, у літній час градоначальник нагадував, щоб власники та орендарі про це подбали.

Кількість зовнішньої реклами постійно зростала. Не встигала Міська управа видати дозвіл на відкриття закладу, як тут же за згодою домовласника прикріплювалася й вивіска. А між тим, перш ніж її прикріпити, потрібно було узгодити текст у поліції. Саме на поліцію закон покладав цензуру всіх дрібних оголошень, афіш і плакатів. Вона ж повинна була стежити за міцністю кріплення, «щоб уникнути нещастя від зриву» і за відповідністю вивіски отриманому закладом посвідченню.

Проїжджаючи якось проспектом, поліцмейстер Петро Устинович Метленко примітив багато заворушень по частині вивісок. І не погоджують, і не відповідають, і укріплені погано. Тут відкрили мебльовані кімнати, а іменують «готелем», приносячи тим самим шкоду дійсним власникам готелів. «Непорядок, – вирішив Метленко, – треба б і закон застосувати!». Так з’явився «Наказ про вивіски в Катеринославі».

Малюнки замінювали на слова

«Наказую приставам приступити тепер же до перевірки текстів вивісок, чи узгоджується такий із отриманим посвідченням, а також чи достатньо міцно прикріплені вони та на майбутній час не дозволяти прикріплення вивісок без мого на те дозволу, для отримання якого власник нового підприємства повинен подати у ввірене мені поліцейське управління подання з наданням плану вивісок, тексту їх і розміру. Незалежно від цього, при перевірці вивісок звернути увагу на те, щоб власники підприємств-євреї на вивісках не іменувалися російськими іменами, а якщо буде виявлено, то винних притягти до відповідальності за 1416 ст. карного кодексу».

Ну й наробив у місті галасу цей шедевр поліцейського красномовства! Не в малу копійку обійшовся він і купецькому стану. Кожен торговельний заклад на проспекті перевірили з пристрастю. В ті неблизькі часи жартувати із законом мало хто наважувався. Та й навіщо це процвітаючим на ниві торгівлі комерсантам? Краще вже ще раз сходити на уклін до Благодатного.

Тішило одне: незважаючи на суворий поліцейський контроль за вмістом текстів, вивіски «з натурою» все частіше заміняли звичайними написами. Тому що катеринославський люд ставав грамотнішим.

Валентина ЛАЗЕБНИК

Tags :

Немає коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *