Золоті руки Наталії Криворучко

Петриківський розпис для народної майстрині з Гупалівки Наталії Криворучко, за її власним зізнанням, аж ніяк не є джерелом доходу, що абсолютно не заважає їй постійно вдосконалюватися і освоювати нові техніки народного ремесла.

Ми познайомилися в Фейсбуці, куди Наталія Володимирівна публікувала фотки з розмальованими петриківським розписом кухонними дошками, скриньками, крашанками тощо. Навіть після довгих телефонних роз’яснень її місця проживання з наскоку будинок не знайшли. Довелося питати вулицю Леніна – і, о диво, ніхто не знав, де в славній Гупалівці така?.. Коли ж запитали про Криворучко – показали одразу, мовляв, її всі знають…

Місцева і, що дивно, представниця гупалівських майстринь у третьому поколінні. Бабуся та мама славилися як вишивальниці сорочок, рушників, завісок і дивовижних, також вишитих, картин. Знали їх не тільки в селі і в районі, але навіть у сусідній Полтавщині. Наталія запевняє: «З того часу і понині в їхній родині всі ходять у вишиванках, навіть зяті, невістки та онуки».

– Ви теж почали з вишивання?

– Як не дивно, – з малювання. Полюбила малювати змалечку, а в школі захопилася дизайном одягу і мріяла вивчитися на художника-модельєра. Але батьки були проти, мовляв, модельєрів з Гупалівки в столиці ще не вистачало!.. Поїхала вчитися в Дніпро. Там нічого крім технологічного технікуму не знайшла. Але вчили там не тому, і в пошуках застосування своїх навичок спробувала себе на швейній, потім на взуттєвій фабриках… А потім вийшла заміж, завагітніла і довелося повертатися додому.

– Де навчалися Петриківського розпису?

– Ще в школі мені трапилися книжка про Петриківський розпис. І мене так захопили розміщені там кольорові малюнки, що почала використовувати її як самовчитель. Пам’ятаю, довго нічогісінько на дощечках у мене не виходило. З відчаю намагалася змальовувати візерунки під копірку, потім вже розфарбовувати… Словом, перший, схожий на Петриківський візерунок, у мене вийшов лише 15 років тому. Дерев’яні заготовки спочатку мені робив брат, зараз же – мій коханий чоловік, який відновив своє захоплення деревом.

– Показували свої роботи майстрам із Петриківки?

– Показувала, самій стало цікаво дізнатися думку професіоналів. Сказали, мовляв, задатки хороші в мені закладено, потрібно тільки ретельніше відточувати техніку. Рекомендували брати уроки саме у майстрів петриківської школи розпису. Чітко вказали на недоліки, які я взяла до уваги і намагаюся їх не допускати.

– Можна сказати, що Ваше ремесло Вас годує?

– Ні, звісно! На початку намагалася свої вироби здавати в сувенірні магазини, продавати на базарі, але років десять тому мене немов відрізало від цього. З того часу для реклами та популяризації користуюся зв’язками родичів, знайомих, односельчан, а останнім часом – інтернетом. Взагалі ж, розпис у мене поставлений далеко не на конвеєр. Беру пензлики з фарбами, коли приходить натхнення або настрій.

– Встигли вже завести собі учнів?

– Кілька років тому вела в місцевій школі гурток Петриківського розпису. Ходили дуже здібні діти, які схоплювали складну техніку малюнка буквально на льоту. На жаль, незабаром потрапила під скорочення, а навчати вдома у мене немає ні часу, ні можливості – син інвалід дитинства та маленький онук практично на мені…

– Чим ще можуть здивувати золоті ручки Наталії Криворучко?

– Намагаюся освоїти метод Петриківського розпису тканин. Ой, не легка ж це робота, вимагає величезного терпіння та бездоганної техніки, оскільки неправильний мазок фарби на матерії без сліду не промокнеш і не витреш ганчірочкою, як на дереві… Заради експерименту закінчую розписувати футболку. Виходить дуже красиво, на майбутнє знайомі вже замовили кілька. Купила невибілений домотканий льон, хочу спробувати зробити так звані екосумочки з розписом.

Євген ЄВТУШЕНКО

Немає коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *